Санітарно-захисна зона промислових підприємств

6.1. Санітарно-захисна зона та її структура

Санітарно-захисна смуга – це зона розриву між промисловими підприємтсвами і сусідніми житловими чи громадськими будівлями. Ці смуги створюють для захисту житлових районів від шкідливого впливу промислових викидів, відокремлення сельбищних територій від ТЕЦ, складських територій, транспортних підприємств, залізничних станцій та ліній, портових зон, котелень, крупних бензозаправок тощо (рис. 9.1). Ширину санітарно-захисних зон в Україні встановлюють відповідно до діючого законодавства із такого розрахунку, щоби викиди промислових підприємств, які досягають районів житлової забудови, не перевищували встановлених гранично допустимих концентрацій (ГДК).

Ширину санітарно-захисних смуг встановлюють залежно від типів промислових підприємств і ступеню впливу їх викидів у оточуюче середовище. Для різних класів підприємств вона має бути не меншою, м:

1 клас – 1000

2 клас – 500

3 клас – 300

4 клас – 100

5 клас – 50

Якщо дане підприємство розташоване в промисловій зоні з іншими підприємствами, які виділяють в атмосферу забруднюючі речовини, архітектурно-планувальне рішення санітарно-захисної зони цього підприємства має брати до уваги сумарну кількість викидів. Деколи (наприклад, у випадку розташування житлової зони з підвітряного боку стосовно підприємства) ширина санітарно-захисних смуг може збільшуватися за рішенням органів санітарно-епідеміологічної служби.

Проект озеленення санітарно-захисних зон є складовою частиною проектної документації на будівництво підприємств і йому передують спеціальні дослідження із вивчення санітарно-гігієнічних і природно-кліматичних умов, архітектурно-планувальних рішень промислових підприємств і прилеглих до них територій, асортименту рослин тощо.

Основою для складання плану розміщення зелених насаджень є схема функціонального членування санітарно-захисної зони, в якій виділяють такі підзони:

1. промислова;

2. допоміжних виробництв;

3. транспортна;

4. господарсько-складських територій;

5. адміністративних будівель;

6. озеленення.

Проектується також зонування територій за ступенем та характером забруднення атмосферного повітря, що бере до уваги потужність і профіль підприємства, взаємне розташування джерел організованих і неорганізованих викидів, рельєфу місцевості, розу вітрів (особливо у вегетаційний період), мікрокліматичні умови. Виділяють три зони забруднення:

1. сильного постійного;

2. слабого постійного;

3. сильного періодичного.

В першій зоні концентрація основних викидів під час вегетаційного періоду перевищує гранично допустиму норму понад 50% днів, у другій – близько 5-10% днів (при цьому в решта часу шкідливі компоненти містяться в нижчих концентраціях). Третій зоні притаманні рідкі (до 5% днів) викиди шкідливих речовин високої концентрації.

6.2 Шумозахисні насадження

Особливості ландшафтного розміщення рослин полягають у тому, що крім захисної функції, фітомеліоративні насадження промислових підприємств повинні мати наметний естетичний вигляд. Елементами композоції санітарно-захисних зон є масиви, гаї, куртини, групи, рядові і одинокі посадки, вертикальне озеленення, окремі типи квітників і газони.

Масиви, які мають відрізнятися певною стійкістю і довговічністю, створюють, як правило, з місцевих лісоутворювальних порід, а також інтродукованих екзотів, перевірених практикою озеленення промислових зон. Такий самий підхід при створенні гаїв і куртин.

Групи в основному створюють з однопородних, як правило, листяних порід, рідше змішаних, використовуючи листяні породи. З хвойних порід у посадках практикують смереку колку, тую західну та їх форми. Ширина групи має бути меншою висоти дерева. Віддаль між деревами в малих групах (3–5 дерев) становить 3–4 метри, у великих (11–21 дерево) – 2–2,5 метри. У місцях відпочинку рекомендують формувати гніздові групи з однопородних дерев, висаджуючи їх на віддалі 0,3–0,5 метрів одне від одного (береза повисла, тополя пірамідальна, клени).

Рядові посадки створюють уздовж транспортних доріг, виробничих цехів для захисту приміщень від пилу, газу, шумів і надмірної інсоляції. Водночас ними відгороджують відкриті складські майданчики із сипкими матеріалами, виробничими відходами тощо.

Одинокі посадки (солітери) висаджують як акценти на тлі газонів і квітників, для чого підбирають стійкі до атмосферного забруднення і високодекоративні дерева (дуб, ясен, береза, сосна чорна чи Веймутова).

Важливе місце у формуванні ландшафтних композицій заводських територій посідають чагарники. Перевага їх перед деревами полягає в тому, що вони швидко ростуть, заповнюючи відкритий простір, і легко у випадку всихання можуть бути замінені іншими. Використовують їх для формування пейзажних груп, створення декоративних узлісь і куртин.

Чагарники широко використовують в інженерному облаштуванні заводських територій – озелененні відкосів для укріплення ґрунту (береза, барбарис, карагана), а також для пом’якшення штучних нерівностей рельєфу (карагана, аморфа, свидина, пирій). Вони відіграють важливу ізоляційну роль у візуальному обмеженні внутрізаводського транспортного руху, а також як пилезахисні огорожі.

Особливо слід звернути увагу на вертикальне озеленення заводських приміщень – адміністративних, лабораторних, їдалень, прохідних тощо. Ліани з їх розвиненою листовою поверхнею не лише прикрашують чистомонотонні стіни будівель і споруд, але й осаджують значну кількість пилу. Для цього рекомендують створювати виноградники (виноград амурський, кірказон крупнолистий). Для озеленення входів у заводоуправління та бетонних чи металевих огорож використовують ломиніс синій та білий, виткі троянди, жимолость капріфоль.

Значну площу у санітарно–захисних зонах займають газони. Вони відіграють важливу санітарно–захисну роль: затримують пил, очищують повітря, знижують температуру, підвищують вологість.

Партерні газони використовують на передзаводській площі та перед адміністративним корпусом. Садові і лучні газони займають весь вільний від насаджень простір, а спортивні – спортивні та ігрові майданчики.

Озеленюючи заводські території, слід брати до уваги, що окремі деревні породи можуть створювати несприятливі умови. Наприклад, тополя, осика, верба під час дозрівання насіння утворюють пух, який шкідливо впливає не лише на працюючих, але й шкодить обладнанню і механічним пристроям у цехах з точним процесом виробництва, а також компресорним установкам.