3 Соціальна політика як інструмент впливу на демографічну політику

Соціальна політика – це діяльність владних структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.

Багатовекторність демографічної ситуації породжує різноплановість політики в нових соціально-економічних умовах, орієнтованої як на стимулювання народжуваності, так і на соціальну підтримку сімей з дітьми, зміцнення здоров’я й поліпшення якості життя населення, продуктивніше використання людського потенціалу, зниження рівня смертності.

У силу історичної тривалості розв’язання проблеми демографічної кризи нині на перший план виходять питання вирішення якісних параметрів демографічного потенціалу.

Принципово важливою є державна підтримка сім’ї та сімейних цінностей, які є фундаментом, на основі якого формується вся система заходів демографічної політики.

В сучасному світі важливим капіталом є «людський», який висуває підвищені вимоги до якості демографічного потенціалу, а турбота про якість демографічного капіталу супроводжується затратами часу, ростом своєрідних трансакційних витрат, тобто, соціальних витрат на виховання, освіту та утримання дітей, інших ресурсів, серед яких особливу цінність має час батьків, який також є своєрідним капіталом.

Підвищення ролі освіти у розвитку продуктивних сил сприяло розвитку й удосконаленню її системи, перетворенню знань в особливого роду соціальний капітал. Все це збільшило термін навчання, а також залучало до процесу одержання вищої та середньої спеціальної освіти більшої чисельності жінок, ніж чоловіків (частка жінок серед студентів ВНЗ, коледжів України коливається в межах 60-63,5%). Як результат, в економіці аграрного сектору України частка чоловіків, які мають вищу освіту, становить 16,7%, а жінок – 22,4%; частка чоловіків, які мають середню спеціальну освіту, – 16,9%, а жінок – 29,1%. Випереджаючий розвиток рівня освіти жінок і збільшення строків одержання освіти створюють об’єктивні умови для більш пізньої реалізації їх демовідтворювальної функції.

Позбутися депопуляції, яка нині в Україні в цілому й у сільських поселеннях зокрема, зумовлена низькою народжуваністю, можна, мабуть, років через 30-40. А це можливо за умови, якщо у сімей сформується потреба у більшій кількості дітей, ніж нині. Для цього необхідно більше ніж у 20 разів збільшити частку сімей із 3-4-ма дітьми і різко скоротити однодітність. Головною проблемою тут є підвищення престижу сімейного способу життя, а також цінності середньодітної сім’ї із 3-4-ма дітьми. При цьому необхідно поліпшити матеріальний стан сімей, щоб народження дитини будь-якої послідовності не переводило її відразу до розряду бідних. Із цього погляду поліпшення матеріальних умов життя, по-перше, сприяє тому, щоб народження дитини не погіршувало благополуччя сім’ї, а по-друге, може створити умови для збільшення інтенсивності народжуваності. Проте, якщо суспільством не буде створена потреба в 3-й – 4-й дитині, то будь-які стимули не приведуть до бажаного результату.

За роки незалежності України демографічний розвиток відбувався під впливом значного ряду факторів – глобалізаційних, історичних, політичних, соціально-економічних, власне регіональних. Внаслідок їхньої взаємодії Україна має одні з невтішних показників серед пострадянських республік щодо скорочення народжуваності, зростання смертності, прогресивного росту чисельності дітей, які народилися поза шлюбом, збільшення від’ємного сальдо міграції населення тощо, що створює суттєві проблеми для забезпечення стабільного розвитку країни.

У демографічному розвитку важливі не лише кількісні аспекти, але і якісні. Отже, майбутнє демографічного розвитку України та її регіонів залежить від репродуктивної поведінки молоді, у зв’язку з чим вимагається реалізація молодіжної демографічної програми, яка включатиме:

– врахування інтересів і потреб молодих громадян на основі залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні та реалізації програм і політики, які стосуються молоді й усього суспільства;

– забезпечення захисту їхніх прав і законних інтересів в економічній та соціальній сферах, які сприятимуть розвитку творчого й репродуктивного потенціалу;

– стимулювання зайнятості серед молоді;

– охорону здоров’я підлітків і молоді;

– проведення статевого виховання й реалізацію політики щодо зниження, а згодом і запобігання підліткової вагітності та народжуваності;

– охорону й профілактику здоров’я дітей.

Необхідно активізувати роботу з поліпшення стану здоров’я, зниження смертності та підвищення тривалості життя населення шляхом:

– усунення перешкод у масовій доступності населення до засобів збереження й поліпшення здоров’я (відновлення фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) дільничних лікарень у сільській місцевості);

– створення умов праці, які забезпечуватимуть творчий розвиток працівника, його фізичне і психічне здоров’я;

– формування у населення активної та свідомої поведінки самозбереження;

– створення безпечного для життя і здоров’я навколишнього середовища;

– подальший розвиток ефективної системи охорони здоров’я і медичних послуг.

Важливим є прийняття програми подолання негативних наслідків старіння населення на основі забезпечення економічних передумов гідного життя в пенсійному віці; створення умов для реалізації творчого й трудового потенціалів похилих людей; сприяння розвитку в суспільстві взаємодії поколінь і зміцненню взаєморозуміння між представниками різних вікових груп.

Програма регулювання міграційних процесів повинна орієнтуватися на сприяння поверненню етнічних українців і колишніх громадян України; забезпеченні повернення зовнішніх трудових мігрантів; забезпеченні соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном; запобіганні нелегальної трудової міграції населення за межі країни.