Загальна морфологічна характеристика класу Цестоди (Cestoidea )

Цестодози викликають гельмінти з класу стьожкових червів і належать до біогельмінтозів. Їх тіло (стробіла) стрічкоподібної форми, складається з члеників (проглотид), тіло завдовжки від 1 мм до 10-18 м. Кількість члеників від 3 до 3 000- 4 000. Передній кінець починається голівкою (сколексом), далі йде коротка шийка і членики. Голівка несе органи фіксації – присоски (звичайно 4), хоботок із гачками, присисні щілини – ботрії (стьожак широкий).

• Під час розвитку й росту гельмінта від шийки весь час відчленовуються нові проглотиди, а раніше утворені поступово відсуваються назад. У міру дозрівання в них яєць вони відриваються і виводяться з кишечнику хазяїна з його фекаліями. Розрізняють три генерації члеників у стробілі: молоді, гермафродитні й зрілі. У молодих члениках статева система відсутня, потім спочатку зявляються органи чоловічої статевої системи, пізніше – органи жіночої статевої системи, внаслідок чого членики стають гермафродитними (приблизно в середині стробіли), або незрілими.

• У подальшому в більшості видів у члениках редукується частина статевих органів, залишається тільки матка, що містить зрілі яйця. Такі членики називаються зрілими, вони й відриваються від стробіли.

• Тіло гельмінта вкрите шкірно-м’язовим мішком. Його поверхневий шар – тег умент містить ряд травних ферментів і тому бере участь у живленні паразита. Тегумент також містить антипротеолітичний фермент, завдяки якому паразит не перетравлюється в кишках хазяїна.

• Під тегументом залягають зовнішній (кільцевий), внутрішній (повздовжній) і діагональний шари м’язів.

• Всередині шкірно-м’язового мішка знаходиться паренхіма й внутрішні органи.

• Травна система редукована. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Мають видільну і нервову систему.

• Гермафродити. У члениках відбувається запліднення статевими продуктами й утворення яєць, які переходять у матку і там дозрівають. Будова і кількість відгалужень матки різниться у різних видів цестод. Це використовується у діагностиці цестодозів.

• Під оболонкою всередині яйця розвивається шестигачковий зародок кулястої форми – онкосфера. В органах проміжного хазяїна онкосфера розвивається у фіну- другу (інвазійну) личинкову стадію. Остаточний хазяїн заражається, поїдаючи м'ясо проміжного хазяїна, що містить інвазійну стадію (фіну), яка під пвливом травних соків остаточного хазяїна вивертається і прикріплюється до стінки кишки. Міхур фіни руйнується, а від шийки починається розвиток проглотид.

Солітер бичачий, або неозброєний ціп’як (Taeniarhynchus saginatus)

Теніаринхоз поширений майже у всіх регіонах світу. Уражує він переважно населення, що займається тваринництвом, зокрема розведенням великої рогатої худоби.

Етіологія. Збудник – бичачий ціп’як (Taeniarhynchus saginatus), його ще називають неозброєний ціп’як (не має гачків). Довжина 4-8м, має близько 1 000 члеників. Головка має 4 м’язові присоски.

Гермафродитні членики містять до 1 тис. дрібних сім’яників. Яєчник дволопатевий.

У зрілих члениках матка утворює бічні гілки (17-35) з кожного боку. Упродовж року гельмінт виділяє близько 2 500 проглотид, які виділяються фрагменти по декілька штук. Завдяки скороченню м’язів вони здатні активно виповзати крізь анальний отвір на тіло і білизну зараженої людини. У віділених члениках в яйцях вже сформовані онкосфери, що тривалий час зберігають інвазивність ( у сухому вигляді до 1 міс, у ґрунті – до 1 року), на сонці гинуть через 2-3 доби, у хлорному вапні – через 5-6 год.

Яйця оточені тонкою оболонкою, яка легко руйнується у зовнішньому середовищі. Всередині міститься шестигачкова онкосфера, що має товсту радіально по смугову оболонку. Розміри онкосфери 30-40 х 20-30 мкм.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн – людина. Дозрілі членики виділяються з фекаліями назовні або ж виповзають з відхідника. У зовнішньому середовищі, насамперед на випасах, вони можуть розповзатися по траві. Тварини (велика рогата худоба – проміжний хазяїн) заражаються, поїдаючи траву, сіно. У шлунку худоби онкосфери виходять з яєць і за допомогою трьох пар гачків заглиблюються у слизову оболонку кишечнику, кров’ю заносяться у м’язи тварини і перетворюються на фіни – цистицерки, де зберігають життєздатність 11-12 міс і більше (до 20-24 міс).

Людина заражається при вживанні фінозного м’яса. Під дією травних соків у кишечнику зараженої людини із цистицерка вивертається сколекс і прикріплюється до стінки кишки. Ціп’як починає живитися, від шийки утворюються нові членики; гельмінт росте. Тривалість життя в організмі людини досягає 10 років і більше.

Сприйнятливість людини до теніаринхозу висока. В осередках теніаринхозу ураження ним населення досягає 10% і більше.

Імунітет вивчений недостатньо. Повторні випадки не зареєстровані.

Джерело збудника інвазії є людина – остаточний хазяїн, котрий виділяє в навколишнє середовище членики з інвазійними яйцями. Велика рогата худоба – проміжний живитель, містить у м’язах інвазійні личинки.

Механізм передачі здійснюється за таким ланцюгом: людина – навколишнє середовище – велика рогата худоба – людина. Велика рогата худоба заражається через корм. Людина – під час уживання в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої зараженої яловичини (м'ясо-оральним шляхом).

Особливості епідемічного процесу:

• Захворюваність може досягти значних цифр у разі поганої організації ветеринарно-санітарного нагляду за утриманням великої рогатої худоби та санітарно-ветеринарної експертизи м’яса.

• Сезонність не має особливого значення, але в ендемічних районах зараженість може зростати в період масового забою худоби. В Україні щорічно реєструється до 100 випадків теніаринхозу.

• Хворіють переважно дорослі.

• Можливе занесення інвазії разом із ураженими тушами тварин в благополучні райони з ендемічних.

Патогенез. У патогенезі значну роль відіграє подразнення слизової оболонки кишки великою масою паразита, що супроводжується спазмом кишок і переймистим болем. Велике значення мають сенсибілізувальна дія паразита і порушення балансу харчових речовин за рахунок споживання їх паразитом.

Клініка. Інкубаційний період 8-10 тиж.

Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члеників. Однак (особливо у дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) можуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит, втрата в масі тіла.

Специфічна терапія: Трихлосал, фебісол.

Специфічна профілактика не розроблена.