Котячий, або сибірський, сисун (Opisthorchis felineus);

Опісторхоз має регіональне поширення. Ендемічними територіями є Об-Іртиський басейн, куди входять 15 країв і областей Росії та Казахстану. Другий ендемічний район – басейн Дніпра та його притоків (Псьол, Сула, Сейм та ін.) Найбільш уражене населення Сумської, Полтавської та Чернігівської областей. Третій басейн за ураженістю – Волго-Камський.

Хвороба має важкий перебіг, нерідко стає хронічною, через що хворі змушені тривалий час лікуватися, втрачають працездатність. Тривале носійство збудника інвазії сприяє поширенню опісторхозу.

Етіологія. Збудник – Opistorchis felineus вперше був виявлений у кішок у 1884 р., а у людини – у 1891р. в Омські, чому і отримав таку назви – кошачий, сибірський.

Паразит має ланцетоподібне тіло довжиною 4-13 мм, жовтувато-сірого чи блідо-жовтого кольору. Гілки кишечнику іноді наповнені жовчю або кров’ю. У передній частині тіла має 2 присоски. Одразу за черевним присоском розміщена розгалужена матка з масою яєць. У задній частині тіла розташовані два розеткоподібні сім’яники – один чотирилопатевий, другий п’ятилопатовий.

Статевий отвір відкривається попереду черевної присоски. За одну добу одна особина гельмінта виділяє до 900 яєць. Яйця дрібні,довжиною до 26-30 мкм, овальної форми, злегка асиметричні (нагадують насіння сонячника), сірувато-жовтуватого кольору (майже безбарвні), мають кришечку на злегка звуженому кінці.

Життєвий цикл. Для розвитку опісторхоза потрібно кілька хазяїв.

Кінцевим хазяїном є людина, кішки, собаки, свині та ін. м’ясоїдні тварини, у яких у жовчних протоках, жовчному міхурі, протоках підшлункової залози паразитують статевозрілі гельмінти. Вони виділяють у навколишнє середовище яйця, в яких міститься личинка (мірацидій), що вкрита війками. Мірацидій потрапляє у водойми. Там їх проковтують молюски роду Bithynia, які є першим проміжним хазяїном. У просвіті кишок молюска мірацидій виходить з яйця і через стінку кишки проникає в тканини молюска, де перетворюється на редії, які розмножуються партогенетичним шляхом, утворюючи хвостаті личинки – церкарії. Цей цикл триває 4-6 міс. Розвинуті церкарії виходять у воду і швидко проникають через шкіру в тіло іншого проміжного хазяїна – карпові риби. У м’язах риби церкарії інцистуються і перетворюються на метацеркаріїв, які стають інвазивними через 6 тиж.

З сирою або погано провареною чи просмаженою рибою метацеркарії потрапляють у кишки людини або тварин, де і мігрують звільняються від цисти і мігрують жовчною протокою у жовчний міхур і печінку. Через 3-4 тиж вони стають статевозрілими і починають виділяти яйця. Яйця, які не потрапили в прісноводні водойми, не розвиваються і гинуть.

Сприйнятливість досить висока. У ендемічних осередках ураженість може досягти 50-70%.

Імунітет не залишається. Можливі реінвазії.

Джерело збудника. Кінцевий хазяїн – людина та м’ясоїдні тварини, які виділяють не інвазійні яйця. Виділення яєць починається в середньому через 1 міс після зараження і триває протьогом усього періоду хвороби (10-15 років). Зараження відбувається при вживанні карпових риб. У басейнах річок Дніпра, Десни, Ворскли церкарії виявляють у 1,5% молюсків, а ураженість карпових риб метацеркаріями становить 3-18%.

Механізм передачі здійснюється оральним шляхом – при вживанні сирої, малосолоної, свіжопров’яленої, свіжозамороженої, недостатньо термічно обробленої риби.

Патогенез. В основі патогенезу гострої фази лежить сенсибілізувальний вплив антигенів гельмінтів у мігруючий стадії. У цей період хвороби алергійний механізм відіграє основну роль у процесі морфо функціональних змін в органах і системах.

У хронічній фазі велику роль відіграє механічна дія гельмінтів (роль алергійного чинника проявляється меншою мірою). Через скупчення паразитів створюються перешкоди для відтоку жовчі і секрету підшлункової залози, внаслідок чого розвивається запальний процес у печінці та підшлунковій залозі.

Клініка Інкубаційний період 20-30 діб.

На ранній стадії опісторхозу вже через 2-4 тиж після вживання риби з’являється гостра алергічна реакція: підвищення Т до 38*С, головні, м’язові болі, біль в суглобах, свербляча шкірна висипка, астматичний бронхіт, збільшення лімфатичних вузлів.

У пізній стадії (хронічна фаза) спостерігається ураження жовчовидільної системи – біль в епігастрії та правому підребер’ї, часті рідкі випорожнення, збільшуються печінка і жовчний міхур, розвиваються симптоми ураження печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, функціональні порушення нервової системи.

Особливості епідпроцесу:

• Опісторхоз належить до природно-осередкових біогельмінтозів.

• Розрізняють типи осередків:

• Антропогенний – джерело збудника – людина або домашні тварини.

• Природний – джерело – дикі тварини.

• Частіше спостерігається у віці 20-40 років, особливо серед рибалок та серед осіб, які вживають сиру рибу.

• Епідзначення має забруднення навколишнього середовища яйцями і змивання їх у водойми, скидання незнезаражених стічних вод.

Термін виживання яєць у водоймах 4-5 міс, на поверхні грунту від кількох годин до 10 діб, згубно діє на них сонячне проміння.

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum)

Вперше дикроцеліоз був описаний у колишньому СРСР (Калантарян,

1952 р). Паразити були виявлені в жовчних ходах печінки при розтині трупа чоловіка 30 років в Єревані. Неодноразово яйця паразита виявлялися пізніше в інших країнах, але у більшості випадків ці яйця були «транзитними». В СРСР описано 25 випадків дикроциліозу (Узбекистан, Арменія, Грузія, в м. Іваново. Окремі випадки – в Румунії, Франції, Греції, Нігерії та ін.країнах.

Етіологія. Збудник – Dicrocoelium lanceatum ланцетовидної форми довжиною 5-15 мм, завширшки 1,5-2,5 мм, передній кінець загострений. Два овальні сім’яники розміщені в передньому відділі тіла за черевним присоском. Матка займає середню і задню частини тіла.

Два нерозгалужених стовбури кишки – по боках тіла, ідуть до заднього кінця, де сліпо закінчуються.

Яйця розміром 38-45 х 25-30 мкм овальної злегка асиметричної форми, мають кришечку на одному з полюсів, коричневого кольору (незрілі – жовтуватого кольору).

Життєвий цикл. Дефінітивними хазяєвами є травоїдні домашні і дикі тварини, зрідка людина. Гельмінт паразитує у жовчних шляхах.

Проміжні хазяїни – черевоногі молюски з роду Helictlla та Zebrina і мурашки роду Formica. Яйця, які з фекаліями остаточного хазяїна потрапили на траву, проковтуються молюсками, у їх кишках з яйця виходить личинка мірацидій , а у печінці перетворюється на церкарій, які проникають у легені молюска, злипаються один з одним, утворюючі грудочки – збірні цисти. Під час дихання молюска грудки зі слизом виділяються назовні, потрапляють на рослини, проковтуються мурашками, у тілі яких інцистуються і перетворюються на інвазійну стадію – метацеркарії, де паразит досягає статевої зрілості.

Джерело збудника інвазії. Остаточним хазяїном є велика і мала рогата худоба, свині, коні, собаки, кішки, зайці, суслики, кролі, ведмеді, африканські мавпи та ін.

Проміжні – молюски, мурашки.

Шляхи зараження. Людина заражується так само, як і тварини, при випадковому проковтуванні із зеленню інвазованих мурашок.

Епідособливості. Епідеміологія дикроцеліозу людина мало вивчена.

• Типовий гельмінтозоонози. Резервуар – тварини.

• Яйця добре переносять низькі температури, у льоді до 6,5 міс. Взимку на випасах не гинуть. Личиночні стадіх можуть перезимовувати у тілі молюсків. При високих Т яйця гинуть. Зберігаються від кілька год до 12 діб (при вологості 80-95%). На сонці гинуть через 15 хв.

Клініка. При дикроцеліозі у людини спостерігаються явища катарального холангіту, ангіохоліту, дискінезії жовчних ходів, гепатиту і навіть міліарного цирозу печінки. У хворих – підвищення температури, болі у правій половині живота або епігастрії, іноді з іррадіацією в праве плече; біль постійного характеру, не пов'язаний з прийманням їжі, особливо посилюється вночі. Може бути істеричність склер,нудота, іноді блювання, поганий апетит, печія, сухість у роті, головний біль і голово кружіння. Збільшується печінка, іноді селезінка.

Хвороба перебігає до 2-5 років. На ранніх стадіях у крові лейкоцитоз, еозинофілія (8-25%), потім ці показники знижуються (лейкоцити до норми, еозинофіли до 5-7%).

Лікування солянокислим еметином, тимолом у поєднанні з соларсоном.

Профілактика. Рекомендуються ветеринарно-санітарні заходи:

• Лікування інвазованих тварин

• Біотермічне знезараження перегною за температури 50-60*С

• Боротьба з молюсками - очищення пасовиськ шляхом спалювання кущів. Ручний збір молюсків, знищенн мурашок обробкою хімічними засобами (обробка мурашників 2,5% емульсією ГХКТ (хлоркротилизоцианат), дегельмінтизація ґрунту відходами хімічної промисловості (хлористим калієм, хлорним вапном).