6.6. Насосні станції й нафтосховища

Станції перекачування бувають: головними; проміжними; кінцевими (нафтобазові). Нафтоперегінні станції споруджують на початку (головні станції) і по трасі трубопроводу (проміжні) через кожні 100 – 150 км. Вони мають насосні й машинні приміщення, резервуари, контрольно-вимірювальні прилади (СТОСІВ) і автоматику, допоміжні пристрої й ремонтне господарство, будинки для проживання обслуговуючого персоналу. У якості насосних агрегатів застосовують поршневі або відцентрові насоси з електричним, дизельним або газотурбінним приводом.

Спостереження за станом трубопровідних ліній забезпечують пости обхідників, розташовані через 10 – 12 км. Є також телесистеми дистанційного спостереження. У комплекс технічного оснащення нафтопроводів входять устаткування й спорудження для зневоднювання й дегазації нафти, підігріву грузлих сортів нафти, особливі ємності й багато іншого.

Складові частини будь-якого нафтопроводу й продуктопроводу – сталеві або залізобетонні сховища (резервуари). Іноді їх виготовляють із пластмаси й армованого скловолокна. Місткість резервуарів до 30 тис. м³ (діаметр 66 м, висота 10 м). Для зменшення витрат нафтопродуктів від випару резервуари офарблюють у світлі тони, застосовують плаваючі дахи. Особливі заходи вживають для забезпечення засобами пожежогасіння й попередження загорання. Іноді в якості підземних сховищ використовуються вироблені нафтові родовища й ін.

6.7. Нафтопроводи України

По Україні прокладено 4500 км магістральних нафтопроводів, які пов'язані з 60-ма нафтобазами. Довжина нафтопродуктопроводів в Україні становить більше 4000 км. Нафта з Росії йде на Україну за трьома напрямками: Дружба, на Одесу, до Новоросійська. Нафтопровідним транспортом зараз поставляється 93,6% усієї нафти, яку споживає Україна.

Концерн «Укртранснефть» складається з: Державного підприємства газопровід «Дружба» (Львів), Придніпровське керування магістральних нафтопроводів (Кременчук) – у його веденні східні трубопроводи, «Эксимнефтепродукт» (Одеса), «Укрнефтетерм».

Повз територію західних областей (Волинської, Львівської, Закарпатської) у 1963 році проведений європейський нафтопровід «Дружба». В Україні діють нафтопроводи: Доліна (Івано-Франківськ) – Дрогобич (Львівська область), Битків – Надворна (Івано-Франківська область), Качановка – Охтирка (Сумська область), Гнидівці – Прилуки (Чернігівська область) – Кременчук (Полтавська область) – Херсон, Кременчук – Черкаси, Кременчук – Лубни – Київ, Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон, який через Снігуровку підведений до Одеси. Побудований у роки незалежності України нафтопровід «Одеса – Броди», довжиною 667 км і діаметром труб 1420 мм, був розрахований під каспійську нафту, а зараз працює в реверсному (зворотному) режимі, перекачуючи експортну російську нафту.

6.8. Значення газопроводів

Газопроводи є найбільш економічним засобом транспортування газу в масових кількостях і на більші відстані по суші.

Видобуток газу росте рік у рік. Можливості для її розвитку є, тому що країни СНД мають у своєму розпорядженні третину світових запасів природного газу. Газ є одним з найбільш економічних видів палива, як для промисловості, так і для побутових потреб. Особливо велике застосування одержав газ у чорній металургії, хімічній промисловості, на електростанціях, у машинобудуванні й металообробці. У цей час промисловість споживає приблизно 85% усього газу, що добувається. Решта іде на комунально-побутові потреби й для інших споживачів. Більш 80% газу, що добувається, транспортується на далекі відстані.

Газопровідний транспорт є специфічним видом транспорту. В основному по газопроводах перекачується природний газ – метан, який за своїми специфічними транспортними характеристиками перекачується тільки в стислому стані.

Для забезпечення безперервності подачі газу проводиться кільцювання газопроводів, створюються підземні газосховища, споруджуються газопроводи-перемички й т.п.

Розвиток газової промисловості, яка у 1956 р. сформувалася як самостійна галузь, і безперервний ріст споживання газу обумовили прискорений розвиток газопровідного транспорту.

У СРСР була створена й розбудовувалася найбільша у світі за продуктивністю й енергооснащеністю Єдина система газопостачання, мета якої – надійне забезпечення природним газом народного господарства й побуту, а також експортних поставок. Була створена мережа підземних сховищ газу.