5.5. Сфера застосування вертольотів

Вертольоти за призначенням ділять на пасажирські, вантажні, санітарні й с/г.

Найпоширеніші вертольоти з одним несучим і одним кермовим (хвостовим) гвинтами. Вони мають гарні характеристики, просте керування, порівняно низьку вартість і здатні літати в будь-який час, у складних умовах. Однак їх в/п недостатньо велика. Для цього потрібні вертольоти із двома несучими гвинтами. Але вони конструктивно складні, тому не одержали широкого поширення, хоча мають ще цілий ряд переваг.

Вертоліт не вимагає більших посадкових майданчиків, може висіти в повітрі, перевозити вантажі більших розмірів, піднімати й опускати їх на необхідне місце. Завдяки цим якостям вертольоти часто використовують для виконання монтажних робіт. На відстань 400 – 500 км вертоліт доставляє пасажирів швидше, ніж літак, тому що не потрібен час на проїзд до аеропорту.

Більшу роботу виконують вертольоти, які використовуються:

на пасажирських і вантажних перевезеннях;

у с/г;

для лікарсько-санітарної служби;

на геологічних пошуках;

на будівництві трубопроводів, на монтажі конструкцій;

для боротьби з лісовими пожежами;

для льодової розвідки, пошуків риби;

для пошуку людей, що терплять нещастя (на морі й суші) і їхнього порятунку;

для зв'язку (постачання) з високогірними метеостанціями, спортивними таборами;

для спостереження за дорожнім рухом і регулювання потоків автомобілів і т.д.

5.6. Повітряні лінії

У повітряному просторі великих країн одночасно перебувають багато тисяч літаків, що потенційно створюють взаємну небезпеку один для одного. Для запобігання зіткнень літаків вони ешелонуються по висоті й маршрутам. Для польоту літаків певним маршрутом виділяють повітряні смуги приблизно шириною по 30 км, за межі яких вони не можуть відхилятися без відповідного дозволу диспетчера.

Установлений повітряний простір над поверхнею землі у вигляді коридору, у межах якого виконуються польоти, називається повітряною трасою, а її проекція на земну поверхню – наземною трасою повітряної лінії. Висота нижнього ешелону повинна бути не менше 600 метрів від нижчої крапки земного ландшафту в смузі 25 кілометрів по обидві сторони від лінії шляху.

Під повітряною лінією розуміють постійний маршрут регулярних польотів транспортних літаків між населеними пунктами, забезпечений наземним устаткуванням для обслуговування польотів. Сукупність усіх повітряних ліній і пристроїв, призначених для забезпечення регулярних польотів цивільної авіації, становить мережу повітряних шляхів сполучення.

Територіально мережа повітряних ліній розміщена більш рівномірно, ніж інші повідомлення. Повітряні лінії звичайно коротші однойменних за напрямком автодоріг на 20 – 25%, а річкових шляхів – на 40 – 45%. У комбінації з високими швидкостями повідомлень це є важливою перевагою повітряного транспорту.

Залежно від призначення повітряні лінії підрозділяють на:

республіканські, що з'єднують між собою республіканські, крайові й обласні адміністративно-господарські й культурні центри (найважливіші з них відносяться до магістральних);

місцеві районні центри, що з'єднують, і населені пункти із крайовими й обласними центрами й між собою;

міжнародні, що виходять за межі державних кордонів і які забезпечують повітряні сполучення із закордонними країнами.

Роздільними пунктами повітряної траси є аеродроми й аеропорти. Повітряний простір над аеродромом і прилягаючою місцевістю в радіусі приблизно 50 км називається районом аеропорту й використовується для розміщення літаків, що очікують посадки.

Країни СНД розбудовували й розбудовують свої міжнародні повітряні зв'язки на принципах:

рівні умови при висновку угод про повітряні сполучення;

суворе дотримання в практиці міжнародних польотів принципів суверенітету й рівноправності більших і малих держав;

дійсна відповідність договірних зобов'язань про повітряний транспорт нормам міжнародного права.