4.2. Законодавство про річковий транспорт

До складу річкового транспорту, згідно із Законом України «Про транспорт», входять:

підприємства річкового транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;

порти й пристані;

судна;

суднобудівні й судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази;

підприємства дорожнього господарства;

промислові, торговельні, будівельні й постачальницькі підприємства;

навчальні заклади, проектно-конструкторської організації;

установи охорони здоров'я, культури, фізичної культури й спорту;

інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, які забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель річкового транспорту відносяться землі, надані у користування під:

порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудженнями й устаткуванням, які обслуговують річковий транспорт;

пасажирські вокзали, павільйони й причали;

судноплавні канали, судноплавні, енергетичні й гідротехнічні спорудження, технічного-службово-технічного будинку;

берегоукріплювальні спорудження й насадження;

спеціальні насадження для вирощування деревини, у тому числі ділової;

вузли зв'язку, радіоцентри й радіостанції;

будинки, берегові навігаційні знаки та інші спорудження для обслуговування водних шляхів;

судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти;

склади, МТБ, інженерної мережі, службові й побутові, культурно-побутові приміщення;

інші об'єкти, які забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на ВВП, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до діючого Законодавства України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру й безпеки судноплавства в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4.3. Матеріально-технічна база річкового транспорту

МТБ річкового транспорту утворює різноманітні технічні засоби, зосереджені у басейнах судноплавних рік. До неї відносяться: флот, водні шляхи, порти, пристані, зупинні пункти, суднобудівні й судноремонтні підприємства. Вони становлять основні виробничі фонди річкового транспорту, які включають:

транспортний і службово-допоміжний флот;

причали і їх устаткування;

вантажно-розвантажувальну техніку;

засоби зв'язку;

виробничі будинки й спорудження;

промислові підприємства;

обстановку судноплавних експлуатованих ліній.

За видами діяльності питома вага основних виробничих фондів у вартісному вираженні становить:

перевезення – 51 %;

ВРР – 8 %;

допоміжне, підсобно-допоміжне виробництво – 3 %;

шляхове господарство – 32 %;

промислова діяльність – 6 %.

У загальній вартості основних виробничих фондів основну частину становлять судна транспортного флоту й гідротехнічні спорудження.

Країни СНД мають найбільшу у світі мережу ВВП, що складається із 150000 рік з водозбором не менше 100 км² кожна, загальною протяжністю більше 3 млн. км. Близько 500 тис. км цих рік призначені для судноплавства й сплаву. Крім того, є більше 2000 озер. Ріки відрізняються надзвичайною розгалуженістю. Загальна довжина експлуатованих ВВП становить 145 тис. км. Довжина експлуатованих ВВП СНД перевищує довжина всіх водних шляхів США, ФРН, Франції, Англії, Голландії й Італії, разом узятих.

Четверта частина цих ВВП припадає на наступні великі ріки: Лену – 4320 км, Волгу – 3690 км, Об – 3680 км, Іртиш – 3589 км, Єнісей – 3350 км, Амур – 2846 км, Дніпро – 2280 км, Каму – 2030 км, Дон – 1950 км, Ангару – 1853 км, Печору – 1814 км, Оку – 1480 км, Амудар'ю – 1460 км.

Найбільші озера – Ладожське, Онезьке, Байкал, Балхаш, Чудське, Біле, Кубенське й багато інших, які разом зі штучними водоймищами розширюють мережу ВВП і підвищують їхню пропускну здатність.