2.2. Історія залізниці України

Сучасна конфігурація залізничної мережі України сформувалася в основному ще до Першої світової війни, коли довжина залізничних магістралей

(без Західної України) становила 15,6 тис. км. На території України перша залізниця Львів – Перемишль була побудована у 1861 році. У 1865р. з'явилася залізниця Балта – Одеса, яку протягом 1868 – 1870 років продовжили до Москви (через Кременчук й Київ).

На рубежі XIX – XX століть у Прикарпатті, Карпатах і Закарпатті була споруджена мережа вузькоколійних залізничних ліній, що пролягають від значних лісових масивів до центрів переробки лісу.

У довоєнні роки основний обсяг будівництва нових залізниць і корінна реконструкція діючих магістралей зосередилася у напрямках Донбас – Центр і Донбас – Криворіжжя, Київ – Львів – Чоп з виходом на Москву. До 1937 року було завершене спорудження залізничної гілки Донбас – Москва загальною довжиною майже 1200 км, побудована залізниця Херсон – Харків.

У післявоєнний період темпи будівництва нових залізничних шляхів зменшалися, було прокладено тільки 5 тис. км, більш того, деякі магістралі (наприклад, Львів – Бережани – Потутори й ін.), а також значна частина лісовозних залізниць припинила своє існування. Тоді ж почався прискорений переклад залізничного транспорту України на електровозну й тепловозну тягу. З 1957 року випуск паровозів у країні припинився.

У 70-их і 80-их роках була побудована залізниця Полтава – Київ – Брест, Курськ – Харків – Ростов, розвернулося будівництво залізниці у Донбасі, Придніпров'ї, Криворіжжі, що сприяло розвитку промисловості в цих районах. У 1987 році експлуатаційна довжина залізниці вже становила 22,7 тис. км. Україна займала одне з перших місць у СНД по щільності залізничної мережі (37,7 км на 1000 км території). Залізничний транспорт на 40% електрифікований, двох- і багатоколійні ділянки становлять майже третину експлуатаційної довжини.

2.3. Законодавство про залізничний транспорт

Відповідно до Закону України «Про транспорт», до складу залізничного транспорту входять:

підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;

рухомий склад залізничного транспорту;

залізничні шляхи повідомлення;

промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства;

навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні установи, установи охорони здоров'я, фізичної культури й спорту, культури;

науково-дослідні, проектно-конструкторські організації;

підприємства промислового залізничного транспорту;

інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, які забезпечують його діяльність і розвиток.

До земель залізничного транспорту відносяться землі, надані до користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту у відповідності до Законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відводу залізниці, а саме землі, відведені під:

залізничне полотно і його облаштованість;

станції з усіма будинками й спорудженнями енергетичного, локомотивного, вагонного, шляхового, вантажного й пасажирського господарства, сигналізації й зв'язку, водопостачання, каналізації;

захисні й зміцнювальні насадження;

службові, культурно-побутові приміщення та інші спорудження, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Уздовж земель залізничного транспорту можуть встановлюватися охоронні зони. Землі залізничного транспорту повинні втримуватися у належному санітарному стані й використовуватися для вирощування деревини і кормів для тваринництва.