3. Психокорекційна ситуація

Незважаючи на розбіжності в теоріях, цілях, процедурах і фор­мах корекційної роботи, психологічний вплив зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій.

Можна виділити такі основні моменти корекційної ситуації:

1. Особа, що має психологічну проблему й потребує допомоги психолога, у психокорекції - це клієнт.

2. Особа, що допомагає і завдяки професійній підготовці й до­свіду спроможна надавати психологічну допомогу, - психо­лог, психокоректор.

3. Теорія, за допомогою якої пояснюються проблеми клієнта. Психологічна корекція завжди відбиває визначену парадиг­му того напрямку поглядів, якого дотримується психолог, що проводить психокорекцію.

4. Набір процедур (техік, прийомів, методів), використовува­них для розв'язання проблем клієнта. Відзначимо, що в су­часній психокорекційній практиці для розв'язання одного чи декількох завдань часто застосовуються методи різних напря­мків, які доповнюють і посилюють один одного. Ступінь ефе­ктивності й результативності того чи іншого методу залежить як від його якості, так і від особистості психолога, що володіє ним і застосовує його. Практика показує, що людські якості, індивідуальний стиль психолога можуть мати навіть більше значення, між застосовувані ним методики і прийоми.

5. Специфічні соціально-психологічні відносини між клієнтом і психологом, які дозволяють клієнту вірити у свої сили, почу­вати себе комфортно і з оптимізмом дивитися на розв'язання своїх проблем. Такі специфічні відносини є чинником, харак­терним для всіх видів надання психологічної допомоги.

Отже, Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт);

2. Людина, яка допомагає (психолог);

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта.

4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом.

З розвитком практичної практичної психології поняття “корекція” стало все ширше використовуватися у віковій психології і психологічній допомозі не тільки дітям з проблемами у розвитку, але і з нормальним психічним розвитком. Розширення сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами:

Активним впровадженням в систему навчання нових освітніх програм, успішне засвоєння яких вимагає максимального розвитку творчого та інтелектуального потенціалу дитини.

Гуманізацією процесу освіти, яка неможлива без диференційного підходу до навчання дитини і вимагає врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня і, у відповідності із цим, різноманітних способів психолого-педагогічної корекції.

У зв’язку з цим відбулися принципові зміни характеру задач і напрямків корекційних впливів – від виправлення дефектів при порушеному розвитку до створення оптимальних можливостей і умов для психічного розвитку здорової дитини

4. Цілі і завдання психологічної корекції

Постановка цілей корекційної роботи прямо пов'язана з теоретичною моделлю психічного розвитку й визначається нею.

У зарубіжній психології під причинами труднощів розвитку розуміють: порушення внутрішньої структури особистості; дефіцитарний чи викривлений вплив середовища; сполучення двох перших факторів. На цій основі визначають мету психокорекційного впливу:

- відновлення цілісності особистості, балансу психодинамічних сил, гармонізація внутрішнього світу; І

- модифікація поведінки шляхом збагачення і зміни соціаль­ного середовища або навчання нових форм поведінки.

Так, наприклад, у психоаналітичному підході психокорекційна діяльність спрямована на пом'якшення симптомів внут­рішньої конфліктної взаємодії між Над-Я і Воно через усвідом­лення та подолання неадекватних психологічних захистів.

У біхевіористичному напрямку вважається, що відхилення від норми, які викликають потребу в психокорекції, виникають унаслідок «хибного» навчання. Тому корекційна робота спря­мована на зміну неадекватних або навчання потрібних форм по­ведінки.

В екзистенційно-гуманістичному напрямку корекційна ро­бота спрямована на створення умов для позитивних особистісних зрушень у клієнта (особистісного росту, самоактуалізації, розширення простору буття) та оптимізацію, «пробудження» унікальних потенційних можливостей особистості.

У вітчизняній віковій психології цілі корекційної роботи визначаються з позиції розуміння закономірностей психічного розвитку дитини як активного діяльнісного процесу, реалізова­ного в співробітництві з дорослими. На цій підставі виділяють три напрямки постановки корекційних цілей:

1. Оптимізація соціальної ситуації розвитку. Створення «зони найближчого розвитку».

2. Розвиток видів діяльності дитини, у першу чергу провід­них»

3. Формування психологічних новоутворень віку.

Спираючись на знання про обсяг і зміст поняття «психологі­чна корекція, сформулюємо її основні

завдання:

1) створення умов для повноцінного розвитку і збереження пси­хічного здоров'я особи;

2) надання допомоги у розв'язанні конкретних психологічних проблем, труднощів розвитку;

3) відтворення гармонійних відносин особистості з навколиш­нім світом, оточенням і самим собою;

4) сприяння процесу саморозвитку особистості, активізації вну­трішнього потенціалу Я- суб'єкта.

Завдання психологічної корекції можуть бути дуже різно­манітними, що відбиває багатогранність психічного життя лю­дини і випливає зі змісту конкретної психологічної проблеми особистості.

Момент визначення (постановки) мети й завдань психологі­чної допомоги є досить суттєвим у корекційному процесі. Пси­хологи-практики переконані в тому, що для ефективного роз­в'язання особистісної проблеми дуже важливо її коректно сфор­мулювати - назвати «своїм ім'ям» (це клієнт робить самостійно або, частіше, з допомогою психолога), а також точно з'ясувати відповідні для її розв'язання завдання корекційної роботи.

М.Папуш [117] запропонував схему постановки психокорекційної проблеми, яка має чотири блоки.

Перший блок. Опис первинного незадовільного стану або патерну поведінки й чітке розуміння того, що саме в цьому стані або патерні не задовольняє клієнта. У цьому блоці дуже важливі такі зміни в пси­хологічній реальності клієнта:

1) перехід від «побутової» (житейської) ситуації до психологічної;

2) перехід від бажання, щоб змінювалися інші, до готовності обговорювати необхідність своєї власної зміни.

Другий блок. Опис бажаного стану чи патерну поведінки. Опис має бути змістовним і позитивним («що треба змінити в собі, щоб вирішити названу життєву проблему»).

Третій блок. Аналіз проблеми внутрішній — субособистісний (став­лення «частин» особистості до проблеми) і зовнішній — міжособистісний (ставлення оточення до проблеми та її розв'язання).

Четвертий блок. З'ясування з клієнтом його намірів щодо розв'я­зання наявної проблеми, а також його взаємин із психологом (чи є в клієнта можливість І готовність працювати в межах поставленої про­блеми).

З'ясування перелічених питань допоможе ефективно органі­зувати психокорекційний процес, спрямований на вирішення особистісної проблеми.