8. Трансперсональна психологія

В останні десятиліття в західній психології виник новий напря­мок, названий трансперсональною психологією, що спирається на останні відкриття фізики, теорії хаосу, кібернетики, психо­логії та інших наук. Трансперсональна психологія характери­зується зовсім новим підходом до психіки людини, показуючи її багатомірність. Традиційна психіатрична і психоаналітична модель психіки строго персоналістична й біографічна, а сучасні дослідження свідомості відкривають у ній нові рівні, сфери й виміри, показують, що людська психіка за своєю сутністю дорі­внює всьому Всесвіту і всьому сущому.

На нашу думку, знайомство з дослідженнями трансперсональної психології може бути корисним для практичного психо­лога, тому що допоможе йому усвідомити глибину та багатовимірність людської психіки, складність психічних травм і їх на­слідку — психологічних проблем особистості (характерологічних, емоційних, екзистенційно-смислових та ін.). Ці знання допомо­жуть психологу серйозно, з повагою ставитися до внутрішнього світу людини, уникаючи банального, примітивного бачення пси­хологічних труднощів розвитку та функціонування особистості. Це допоможе йому активізувати потребу постійно працювати над пошуком нових шляхів і засобів надання психологічної до­помоги клієнтові, спрямованих на гармонізацію його відносин з навколишнім світом і самим собою.

Представники трансперсональної психології вважають, що людина одночасно є і матеріальний об'єкт, і велике поле свідо­мості. Тобто в розумінні психіки можна виокремити дві скла­дові: глобальна категорія «свідомість», яка охоплює всю реаль­ність Всесвіту, та системи конденсованого досвіду (СКД) - це динамічні смислові згустки, які несуть у собі різноманітну інфо­рмацію про життя організму, у тому числі й пам'ять про наро­дження, вмирання, відродження і т.д. [37].

Вивчаючи незвичайні стани свідомості в ході психоделічних сеансів, а також викликані немедикаментозними методами (ме­тоди експериментальної психотерапії, які використовують ди­хання, музику, танці чи роботу з тілом), представники транспе­рсональної психології (Станіслав Гроф, Кен Уїлбер, Джоан Кел-факс, Хел Беннет) дійшли висновку, що сучасні наукові теорії свідомості і психіки не враховують важливість добіографічних (пренатальних, перинатальних) і трансперсональних рівнів. Вони запропонували нову розширену картографію психіки, виділив­ши в ній кілька рівнів, чи сфер, відповідного їм досвіду. С.Гроф умовно їх назвав так [37]:

- сенсорний бар'єр;

- індивідуальне несвідоме;

- рівень народження і смерті;

- трансперсональна сфера.

Переживання на всіх чотирьох рівнях давно відомі людям з шаманських процедур, з первісних ритуалів переходу-ініціації та церемоній цілительства, трансових танців в екстатичних ре­лігіях» Вони були описані істориками й антропологами.

Найбільш поверхові з цих переживань це абстрактні чи естетичні переживання. Будь-яка психотехніка, що дає можли­вість емпіричним шляхом увійти у сферу несвідомого, викорис­товує активізацію органів чуттів, для того щоб ввести пацієнта в потрібний стан.

Наступний рівень психіки - сфера індивідуального несвідо­мого. Саме на цьому рівні зосереджуються майже всі психоте­рапевтичні підходи. Досвід, що належить до цього рівня, пов'я­заний з подіями й обставинами життя людини від народження і дотепер, з моментами, які несуть сильне емоційне навантажен­ня. За допомогою психотерапевтичних методик витиснутий з пам'яті нерозв'язаний конфлікт, травмуюче переживання або незавершений психологічний гештальт можуть піднятися з не­свідомого і стати змістом теперішнього досвіду. У цьому плані багато сучасних психологів вважають більш ефективними мето­ди емпіричної психотерапії (до яких належить і трансперсона­льна). Порівняно з вербальними методами технічні прийоми ем­піричної психотерапії безпосередньо активізують несвідоме і цим вибірково посилюють найбільш релевантний емоційний матері­ал і полегшують його вихід на рівень свідомості. Більш того, при глибокій емпіричній психотерапії біографічний матеріал не пригадується і не реконструюється - його можна реально пере­жити заново, що полегшує усвідомлення витиснутої психологі­чної травми. Це не тільки позбавляє терапевта необхідності ві­докремлювати «потрібне» від «непотрібного», але й вберігає від прийняття тих рішень, які неминуче несуть на собі відбиток його власної концептуальної схеми.

Емпіричні методи дослідження по-іншому оцінюють значення тілесної травми для психічного досвіду індивіда. У традиційній психології, психіатрії та психотерапії увага фокусується винятко­во на психологічних травмах. Вважається, що тілесні травми не впливають безпосередньо на психічний розвиток людини. Емпі­ричні ж дослідження ясно показали, що травми, пов'язані з небез­пекою для життя, залишають відбиток на психіці і значною мірою обумовлюють розвиток емоційних і психосоматичних розладів, де­пресій, тривожності, фобій або психосоматичних захворювань.

Третій рівень психіки С.Гроф назвав перинатальним. Чис­ленні спостереження за переживаннями людей під час психоделічних сеансів навели вченого на думку, що людське несвідоме містить сховища або матриці, активізація яких веде до повтор­ного переживання біологічного народження. Переживання, що відбивають перинатальний рівень несвідомого, дуже різноманітні і складні.

Виявляється такий досвід у чотирьох типових патернах чи констеляціях переживань, що цілком відповідають чо­тирьом клінічним стадіям біологічного народження. Виходячи з цього, Гроф постулював існування гіпотетичних динамічних матриць, що керують процесами, які належать до перинаталь­ного рівня несвідомого, і назвав їх базовими перинатальними матрицями..

І Крім того, що ці матриці мають власний емоційний і психо­соматичний зміст, вони діють і як принципи організації матері­алу на інших рівнях несвідомого. Так, переживання людини біографічного рівня, пов'язані з важкими фізичними травмами, хворобами, задухою, болем, тісно пов'язані зі специфічними ас­пектами базових перинатальних матриць і це поєднує їх з поло­говою травмою. Сполучна ланка тут - однакова якість емоцій, тілесних відчуттів і схожі обставини.

Ще один рівень психіки - трансперсональний. Спільним зна­менником різноманітних і незвичайних переживань цієї групи є відчуття індивіда, що його свідомість розширилася за межі Его і трансцендувала межі часу і простору. У звичайному стані свідомості ми усвідомлюємо себе в межах свого фізичного тіла, а наше сприйняття навколишнього світу обмежене чутливістю наших рецепторів і звичними часовими і просторовими рамка­ми. Існування трансперсональних переживань відкидає найбільш фундаментальні положення і принципи механістичної науки. З цими переживаннями з'являються такі, абсурдні на перший погляд, поняття, як відносність і довільність усіх фізичних меж, нелокальні зв'язки у Всесвіті, комунікація за допомогою неві­домих засобів і каналів, пам'ять без матеріального субстрату, нелінійність часу і свідомості, які асоціюються з усіма формами життя (включаючи одноклітинні організми і рослини) і навіть неорганічною матерією.

Трансперсональний досвід іноді включає події з мікро- і ма­крокосму, з областей, недосяжних безпосередньо людським ор­ганам чуттів, чи з періодів, що історично передували появі Со­нячної системи, Землі, живих організмів і виду Homo Sapiens. Ці переживання явно вказують на те, що якимось, не поясне­ним поки що чином, кожний із нас має інформацію про весь Всесвіт, про все наявне, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і, у певному розумінні, є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, окремою і незначною біологічною сутністю [37].

Закінчуючи огляд теоретичних моделей психокорекціїйної практики в зарубіжній психології, хотілося б відзначити, його невичерпність, тому що поза межами ви­кладу залишилися напрямки, пов'язані в іменами вчених, які заклали основи сучасної психотерапії, таких, як К.Юнг (аналі­тична психологія і психотерапія) [170], Є «Фромм (неофрейдистська соціальна філософія) [161], Л.Маслоу (концепція самоактуалізації) [98], В.Франкл (логотерапія) [167], Д.Келлі, А.Елліс (когнітивний напрямок) [18, 113] і багатьох інших, а також ряд нових цікавих напрямків у психології, і психотерапії як при­клад останніх можна навести психосинтез (Р.Ассаджолі) [12] і нейролінгвістичне програмування (Р.Бендлер, Дж.Гріндер та ін.) [8, 25, 38, 96].