ВСТУП

Затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, суть якого полягає в поміщенні особи на короткий строк у спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту).

Незважаючи на короткочасність затримання, за характером право обмежень воно є одним з найбільш суворих запобіжних заходів. Адже застосування затримання безпосередньо пов’язане з обмеженням права людини на свободу та особисту недоторканність які гарантуються статтею 3 та 29 Конституції України [1 c.4, 8].

Окрім того Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, а саме статтею 5 цієї конвенції визначено те, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Тому не випадково процесуальні норми, що регламентують порядок і строки затримання включені до міжнародно-правових актів [2 c.5].

Правові підстави затримання підозрюваного у вчиненні злочинного діяння предбачені кримінально-процесуальним законодавством. Покладаючи обов'язки із затримання на слідчого, прокурора, законодавець визначив низку підстав, за наявності яких особа, яка підозрюється у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримана.

Під тактикою затримання розуміється сукупність специфічних прийомів і засобів, що забезпечують найбільш раціональне проведення затримання у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством.

Затримання підозрюваного потрібно відрізняти від взяття під варту та від приводу як примусового доставляння свідка, потерпілого,обвинуваченого та інших осіб, якщо останні без поважних причин не з’являються за викликом слідчого до органу досудового розслідування чи суду.

В криміналістичній тактиці розрізняють поодинокі і групові види затримання; одночасні і неодночасно; після підготовки або без неї. Здійснюватися вони можуть у приміщенні, на відкритій місцевості, за місцем проживання, за місцем роботи, в громадському місці.

Затриманий підлягає звільненню не тільки при порушенні вимог статей 207, 211 КПК, але і в інших випадках недотримання порядку затримання, зокрема, коли з'ясувалося, що злочин не карається позбавленням волі; посадова особа, яка затримала підозрюваного, не наділена необхідними повноваженнями; підозрюваний затримувався раніше за тим же підозрою; відсутня ухвала слідчого судді на затримання; протокол затримання неналежним чином оформлені (немає підписів, не позначено час затримання тощо) .

Підозрюваний підлягає звільненню після закінчення 60 годин з моменту фактичного позбавлення волі, якщо не обрано запобіжний захід. А загальний строк затримання не повинен перевищувати 72 годин.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Обє’ктом дослідження курсової роботи є тактико-криміналістичні основи затримання підозрюваного у вчинненні кримінального правопорушення, його правові підстави та процесуальний порядок проведення, а також детальне дослідження та аналіз окемих видів затримання.

Предмет дослідження – підстави й порядок здійснення затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину.

Метою курсової роботи є дослідження тактичних особливостей проведення затримання із дотриманням національного законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• вивчити поняття затримання з точки зору криміналістики, кримінального процесу та кримінального права;

• дослідити процесуальні підстави та криміналістичний порядок його проведення;

• проаналізувати проведення окремих видів затримання.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, в які включають в себе підрозділи, висновків і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТАКТИКИ ЗАТРИМАННЯ

1.1 Поняття, підстави і види затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів

Затримання - це тимчасовий запобіжний захід який проводиться з метою захопити особу, підозрювану в вчиненні злочину, доставити й розмістити в ізоляторі тимчасового утримування.

Правові підстави затримання підозрюваного у скоєнні злочину передбачені кримінально-процесуальним кодексом України (Далі – КПК України) (Глава 18. Запобіжні заходи, затримання особи). Покладаючи обов'язки із затримання на, слідчого, прокурора, слідчого суддю законодавець визначив низку підстав, за наявності яких особа, яка підозрюється у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримана. Відповідно до кримінально-процесуальним законодавством затримання є законним, коли:

1) підозрюваного застали при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення чи після його безпосереднього вчинення.

Особа вважається затриманою під час вчинення злочину або безпосередньо після вчинення злочину, якщо його застали на місці при замаху на злочин, під час вчинення дій, що утворюють закінчений злочин, або відразу ж після їх закінчення. Розглянута підстава поширюється і на ті випадки, коли особу наздогнали в результаті переслідування, розпочатого у зв'язку з виявленням вчиненого злочину;

2) потерпілі або очевидці вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин.

Під прямими вказівками очевидців, утворюють підстави затримання, розуміються повідомлення одного або декількох свідків чи потерпілих, безпосередньо сприймали факт злочину і стверджували, що в його скоєнні брало участь та особа. на яке вони вказують. Очевидець або називає відоме йому особа, яка вчинила злочин, або показує на конкретну людину.

3) на підозрюваному або його одязі, при ньому або в його житлі виявлені явні сліди злочину.

Явними вважаються відкриті, видимі, очевидні сліди, за механізмом походження свідчать про причетність підозрюваного до скоєного злочину.

При наявності однієї з цих ознак затримання може здійснити будь-яка особа без наявності ухвали слідчого судді, у всіх інших випадках для того, щоб затримання вважалось законним слідчий повинен отримати такий документ.

Ці три наведені підстави можна віднести до категорії безумовних, які говорять про особу,як про таку, що вже вчинила злочин, і не тільки дають право, а й зобов'язують слідчого, прокурора провести затримання названої категорії громадян для з’ясування всіх необхідних обставин. Однак у практиці зустрічаються випадки затримання громадян, які ще не скоїли злочин, але готувалися до цього. Нерідко, приймаючи рішення, слідчий змушений користуватися іншими даними, що дають підстави підозрювати особу у підготовці або вчиненні злочину. До таких даних належать: показання обвинувачених, свідків, повідомлення посадових осіб, відомості, отримані з різних документів, інформація, отримана під час проведення оперативно-розшукових заходів, тощо

КПК України визначає і порядок утримання підозрюваного. Він полягає в наступному:

- Після доставлення підозрюваного до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструється дата, точний час (година, хвилина) затримання, в цей самий час має бути складений протокол затримання, в якому робиться відмітка про те, що підозрюваному роз'яснені його права;

- В протоколі зазначаються дата і час складання протоколу, дата, точний час, місце, підстави і мотиви затримання підозрюваного, результати його особистого обшуку та інші обставини його затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і підозрюваним;

- Протягом шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу;

- Загальний строк затримання без ухвали слідчого судді не повинен перевищувати сімдесяти двох годин [5, c.106]

У практиці правоохоронних органів існує кілька видів затримання:

- Залежно від кількості осіб, що підлягають затриманню: одиночне та групове;

- Залежно від місця проведення: у квартирі, окремій будові, вагоні поїзда, каюті судна, літаку, міському транспорті, громадському місці, на вулиці, на місцевості тощо;

- Залежно від часу на підготовку проведення: з попередньою підготовкою, без попередньої підготовки;

- Залежно від наявності у підозрюваних зброї - озброєних і неозброєних підозрюваних.