Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Луцький національний технічний університет
ОСНОВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
Конспект лекцій
для студентів фахового напрямку
„Машини та обладнання сільськогосподарського виробництва”
машинобудівного факультету
Редакційно-видавничий відділ
Луцького національний технічного університету
Луцьк 2015
УДК 631.365
ББК 41.47
Д 44
Основи збереження сільськогосподарської продукції. Конспект лекцій для студентів фахового напрямку „Машини та обладнання сільськогосподарського виробництва ” машинобудівного факультету.
Дідух В.Ф. Луцьк: ЛНТУ, 2012. – 84 с.
Укладач: В.Ф.Дідух,
д.т.н., професор
Рецензент: С.Є. Голячук,
к.т.н., доцент
Відповідальний за випуск: В.Ф.Дідух
Затверджено науково-методичною комісією машинобудівного факультету Луцького НТУ,
протокол № _________ від ________ 2012 р.
Затверджено на засіданні кафедри інженерного та комп’ютерного забезпечення АПК,
протокол № ________ від _________ 2012 р.
ЗМІСТ
Передмова ............................................................................................................4
Тема 1. Шляхи усунення втрат сільськогосподарської продукції……………...6
Тема 2. Технології збереження сільськогосподарської продукції…………….20
Тема 3. Вплив визначальних факторів на якість продукції при її збереженні..39
Тема 4. Основи переробки сільськогосподарської продукції………………..120
Тема 5. Вологий матеріал……………………………………………………….5
Тема 6. Способи зневоднення сільськогосподарської продукції……………..15
Тема 7. Термодинамічні характеристики вологих матеріалів……………....25
Тема 8. Теплофізичні характеристики (параметри) вологих матеріалів……35
Тема 9. Основи масопередачі…………………………………………………..45
Тема 10. Технічні засоби сушіння сільськогосподарських матеріалів……..55
Перелік питань, які включені до екзаменаційних білетів…….......................180
Рекомендована література ............................................................................183
Передмова
На теренах України є ґрунти, які при відповідному відношенні до їх використання при раціональному забезпеченні сільськогосподарських виробників технікою можуть не тільки повною мірою задовольнити населення продуктами харчування, але й вивести державу в число економічно незалежних держав світу.
Пошук нових технологій і технічних рішень виробництва сільськогосподарської продукції повинен проводитись через призму збереження енергоресурсів, які викликають турботу в усьому світі і залежать, в першу чергу, від способів і методів надання властивостей продукції для її збереження та подальшого використання.
Основним параметром, який впливає на термін збереження матеріалу, є його вологість. Підвищена вологість матеріалу при відповідній температурі призводить до втрат його якості, тому збереження сільськогосподарської продукції залежить від своєчасної зміни вологістного параметру. Об’єктом зміни вологості можуть бути різні сільськогосподарські матеріали на різних стадіях їх переробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби).
Сільськогосподарська продукція рослинного походження є продуктами харчування, сировиною для харчової промисловості та інших галузей і в процесі підготовки до збереження, як правило, підлягає зниженню вологості шляхом їх сушіння.
Продукція тваринництва є більш складними матеріалами у збереженні при просуванні до споживача. Втрата якості таких продуктів також залежить від зміни фізичних і фізіологічних властивостей.
Мета лекційного курсу – дати студентам основи знань з основ теорії і практики збереження сільськогосподарської продукції та засвоєння основних понять його організації.
Курс “Основи збереження сільськогосподарської продукції” базується на отриманні студентами знання з таких дисциплін, як технологія вирощування продукції рослинництва і тваринництва; теорія, конструкція і розрахунок сільськогосподарських машин, теплотехніка та інших.
При підготовці пропонованого конспекту були використані матеріали з відомих підручників, а також матеріали монографій, технічної періодики, нормативно-технічної та методичної документації.
Курс лекцій має конспективний характер, тобто в ньому подані основні положення теоретичного матеріалу, що надається студентам на лекційних заняттях. Це видання призначене для користування студентами при прослуховуванні лекційного курсу, а також при самостійній підготовці. Для цього в кінці конспекту пропонується список літератури.
Отримані знання необхідні не тільки спеціалістам сільськогосподарського виробництва, але й майбутнім інженерам науково-дослідних установ, конструкторських бюро, машинно-випробувальних станцій, проектно-технологічних служб.
Теоретичний курс “Основи збереження сільськогосподарської продукції” передбачає вивчення десятьох тем. Загальний обсяг лекційного матеріалу для денної форми навчання складає 44 год, скороченої денної - 26 год, заочної – 10 год, скороченої заочної – 6 год.
Тема 1. Шляхи усунення втрат сільськогосподарської продукції
Лекція 1. Загальні відомості про втрати сільськогосподарської продукції
1. Втрати врожаю при вирощуванні с/г культур
2. Етапи втрат врожаю
1. Практика сільськогосподарського виробництва показує, що покращення використання і забезпечення якісного збереження продукції дозволяє підвищити кінцевий вихід зернових на 20-25%, цукрових буряків – на 10, овочів, плодів, картоплі – на 30%. Такі втрати обумовлені тривалим переміщенням продукції від поля до споживача, зниження яких залежить від правильної організації реалізації продукції, а також зміни її властивостей при підготовці до зберігання на всіх етапах.
Втрати сільськогосподарської продукції можна розділити на дві групи. До першої відносять втрати, які виникають в процесі вирощування сільськогосподарських культур. Основними факторами, які впливають на врожайність, є наявність бур’янів, шкідників, порушення оптимальних термінів збирання та інші.
До другої групи відносять продукцію, втрачену на шляху від її виробника до споживача в результаті порушення технологій при транспортуванні, зберіганні і реалізації. Такі втрати враховують у валовій продукції і їх називають прямими.
Ефективності сільськогосподарського виробництва можна досягти за умови об’єднання суміжних галузей, які беруть участь у схемі «поле - споживач». Також на ефективність виробництва впливає його форма: дрібнотоварне чи крупно товарне. Чому форма виробництва впливає на втрати продукції? Наприклад, при дрібнотоварному виробництві втрати продукції можна звести до мінімального значення. Але максимальної ефективності сільськогосподарського виробництва можна досягти лише при веденні крупнотоварного виробництва. Воно дозволяє проводити всі заходи щодо збереження продукції на високому техніко-технологічному рівні.
У загальному вигляді виробничі процеси при отриманні продукції життєзабезпечення людства можна представити у виді графічної схеми на прикладі галузі льонарства (рис.1.1).
Рисунок 1.1. Структурно-виробнича діаграма галузі льонарства
|
Аналіз запропонованої схеми вказує на необхідність введення нової форми управління, яка сприятиме спрямуванню прибутку у заходи зі створення умов збереження та якісної переробки сировини, доведення її до стану готових виробів.
Ідеальним варіантом у виробництві сільськогосподарської продукції є рівність розрахункових параметрів (потенційний врожай) із кінцевим результатом (врожай, який дійде до споживача). Втрати продукції сільського господарства пов’язані з різними біологічними, матеріальними, технічними факторами. Найбільше за все втрат відбувається на стиках різних галузей (наприклад, виробничої і переробної) і технологічних процесів (збирання, транспортування, доведення до кондиційних параметрів).
2. Серед значної кількості сільськогосподарської продукції, яка виробляється у державі, важливе місце займають культури, вирощування яких пов’язано із природно-кліматичними умовами. У такому випадку частину втрат важко передбачити або врахувати.
На рис. 1.2 схематично відображено процес переміщення сільськогосподарської продукції у часі до споживача. Усі втрати в такому випадку можна сформувати у п’ять блоків.
Рисунок 1.2. Можливі втрати продукції при вирощуванні сільськогосподарських культур
Якщо провести детальний аналіз кожного із блоків, які відображають втрати врожаю у вказаному стрілкою напрямі, то можна винайти значні резерви збільшення продукції потенційного врожаю. На рисунку вони зображені штриховими лініями.
Перший етап (І) характеризує потенційний врожай, який планується виробником залежно від створених ним умов вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури та умовного переміщення до біологічного.
На величину потенційного врожаю впливають усі фактори, які визначають ріст і розвиток сільськогосподарської культури від початку польових робіт до моменту дозрівання біологічного врожаю.
При отриманні потенційного (розрахункового) врожаю важливо якісно та в передбачувані терміни провести польові роботи, затримати вологу на полях, внести розрахункові норми мінеральних і органічних добрив, знищити бур’яни, провести вчасний обробіток як ґрунту, так і рослин. Виконання усіх намічених операцій дозволить значно наблизити параметри потенційного і біологічного врожаю. Іншим фактором, який суттєво впливає на збільшення вказаних врожаїв, є погодні умови, які необхідно враховувати та проводити корегування усіх вищеперерахованих операцій.
Другий етап (ІІ) – умовне переміщення біологічного врожаю до фактичного. Великі резерви можуть бути виявлені і використані на даному етапі. Різницю між біологічним і фактичним врожаєм можна усунути за рахунок вдосконалення технологічного збирального процесу: дотримання оптимальних термінів збирання, максимальна механізація процесів із усунення втрат машинами та інше.
Так, наприклад, розтягування періодів збирання призводить до втрат в середньому до 10% реального врожаю зернових, 5-6 – цукрових буряків, картоплі і соняшнику, 8 – плодів, 11-13% – овочів і кормових культур.
Відсутність необхідної техніки і невисокий рівень механізації затягують періоди збирання, що веде до втрат та зниження якості матеріалу. При цьому кількісний недобір продукції і її якісні характеристики тісно взаємозв’язані. Відбувається втрата білка в зерні, цукристості цукрових буряків, сухої речовини в овочах.
Наступні три етапи (ІІІ – фактичний врожай, ІV – продукція, яка проходить усі інфраструктури переміщення, зберігання, перевантаження та інше, V – продукція, яка пройшла переробку і доведена до реалізації. Незаштрихована ділянка останнього етапу вказує на долю продукції, яка формулює цінову політику галузей у схемі «поле - споживач») за умови її переміщення до безпосереднього споживача.
Різниця між фактичним врожаєм (блок ІІ) і об’ємом кінцевого споживання (блок V) визначається ефективністю роботи галузей, які забезпечують транспортування, зберігання, реалізацію продукції та її переробку. Чим вищий рівень цієї виробничої сфери АПК, тим менша різниця величин зібраного (фактичного) врожаю і продукції, доведеної до споживача.
Комплексне вдосконалення процесів транспортування і зберігання (етап ІІІ) дозволить значно підвищити споживання сільськогосподарської продукції без збільшення врожайності сільськогосподарських культур або площ під них.
Значні резерви збереження продукції є на ІV етапі, який передбачає її переробку до 60%. На шляху від виробника до споживача частина продукції втрачається через невідповідні умови зберігання, відсутність достатньої техніки у забезпеченні необхідних параметрів продукції.
У багатьох випадках сумарні втрати продукції протягом вказаних вище п’яти етапів перевищують об’єми її приросту. Як правило, таке явище характерне для сільськогосподарських культур пов’язаними із складними технологічними процесами виробництва та переробки, наприклад, у галуззі льонарства. Тому питання, куди направляти кошти – на збільшення об’єму випуску продукції або для проведення заходів щодо її збереження, є зрозумілим. Особливу увагу необхідно приділяти сільськогосподарській продукції, яка швидко втрачає свої споживчі властивості. Це відноситься як до рослинництва, так і до тваринницької галузі.
Лекція 2. Втрати сільськогосподарської продукції при її виробництві
1. Втрати продукції рослинництва на стадії вирощування
2. Особливості виробництва продукції тваринництва
1. Один із важливих резервів збільшення продукції рослинництва – зменшення кількісних і якісних втрат зерна в період збирання. Тому на перше місце варто ставити проблему зниження таких втрат на основних стадіях виробничого циклу шляхом відпрацювання заходів щодо їх усунення або доведення до мінімального рівня. Реалізація таких заходів при збирання, транспортування, первинній обробці, зберіганні та інших технологічних операціях обумовлюється станом техніки і технологій виробництва.
При виробництві продукції рослинництва виділяють прямі та непрямі втрати. До прямих втрат відносять усі кількісні втрати зернової маси, до непрямих (опосередкованих) – втрата її якості.
Таким чином, кількісні втрати – це втрати від недомолоту і просипання зерна через щілини в зернозбиральному комбайні, від самоосипання його при недотриманні термінів збирання сільськогосподарської культури, а також втрати, пов’язані із погодніми умовами (наприклад, вилягання посівів). Як правило, обсяг кількісних втрат становить більше 75% від загальних.
В свою чергу, якісні втрати – це механічне пошкодження зерна: подрібнення, плющення; через погодні умови: засухи, заморозки та інше.
Ліквідувати значні кількісні втрати можливо за рахунок витримування термінів збирання, які мають не перевищувати 10-12 днів. При плануванні врожаю необхідно враховувати, що сільськогосподарські культури мають особливості дозрівання, які впливають на визначення періоду їх збирання.
Пшениця озима. Дозріває порівняно рівномірно, у фазі воскової стиглості зерно не осипається, але при перестоюванні на корені або перележуванні у валках – обсипається. Початок збирання – перша фаза воскової стиглості. В іншому випадку необхідно застосовувати пряме комбайнування.
Жито озиме. Дозрівання колосся одночасне, але при перестоюванні осипається. Оптимальний термін збирання – фаза воскової стиглості. При роздільному комбайнуванні можна лише підсушувати стеблостій на високій стерні.
Ячмінь озимий. Дозрівання одночасне, у випадках повної стиглості колоски нахиляються вниз і стають ламкими. Можна збирати роздільним комбайнуванням при щільному та високому стеблестої з середини воскової стиглості і при прямому комбайнуванні – в стадії повної стиглості у короткі терміни, з використанням низького зрізу.
Пшениця яра мягка. При дозріванні може осипатись. Тому її збирання рекомендується починати у восковій стиглості роздільним комбайнуванням: завершувати не пізніше початку повної стиглості прямим.
Пшениця яра тверда. Більш стійка до осипання, але перезріле колосся може ламатись. Оптимальний термін збирання роздільним методом – середина воскової стиглості. Добрі результати отримують прямим комбайнуванням.
Овес. Дозріває нерівномірно як по площі посіву, так і розміщенню на стеблі згори донизу. При ранніх термінах втрати йдуть через недозрівання, а при перестої – із колоска випадають найбільші зерна. Тому оптимальний термін збирання – фаза воскової стиглості середньої частини колоса.
Просо. Дозріває нерівномірно. Пропонується роздільний спосіб збирання, з укладанням у валки при 90% дозрілих зерен. Вилежування у валках має бути не тривалим. В іншому випадку можливе ураження ядра бактеріальною і грибковою інфекцією.
Гречка. Має здатність осипатись. Збирають гречку роздільним способом при дозріванні 75-80% зерен (коричневого кольору).
Дані досліджень показують, що втрати зерна від осипання на п’ятий день після настання повної стиглості складає 4%, восьмий – 8, десятий – 12, а на дванадцятий – 28% біологічного врожаю зерна.
Роздільний спосіб зернових дозволяє при інших рівних умовах розпочати збирання на 5-6 день і знизити втрати зерна від осипання і недомолоту. При цьому зерно отримано з меншою (на 5-6%) вологістю.
Соняшник. Збирають, коли на полі 12-15% рослин залишають з жовтими і з жовто-бурими корзинами. Вологість насіння при цьому становить 12-14%. За таких же умов збирають соняшник, оброблений дисикантами. Дисикація дозволяє прискорити збирання на 10-12 днів і отримати сухе насіння. Збирання закінчується за 7-8 робочих днів. При несприятливих погодніх умов в період збирання, а також при зараженні посівів грибковими хворобами – збирання починають при вологості 18-20%. Тому їх під час збирання насіння соняшнику очищують і сушать до 12% протягом першої доби.
Серед технічних культур важливе місце у сільськогосподарському виробництві займає льон-довгунець і льон олійний.
Культура зони Полісся вимагає особливих умов дозрівання. Найбільше поширений роздільний спосіб збирання: брання з вкладенням у валки та наступним очісуванням головок від стебла. Технологія збирання передбачає неодноразове перевертання стрічки, тому втрати можливі як для волокна, так і насіння. Останніми дослідженнями встановлено доцільність спеціалізації вирощування льону-довгунця: на волокно, на насіння. Тому заходи щодо збереження врожаю мають свої особливості, а втрати в більшій мірі залежать від термінів збирання та погодніх умов.
Районовані сорти мають велику потенційну продуктивність (14-16 ц/га волокна і 6-8 ц/га насіння) і формують за рекомендованої агротехніки не лише 10 ц/га волокно і 5 ц/га насіння.
Льон олійний до недавнього часу вважалась культурою Півдня. Проте успішна селекційна робота дозволила отримати відповідні сорти льону олійного для будь яких агрокліматичних зон держави. Льон олійний призначений для вирощування на насіння, так як потенційний його врожай знаходиться у межах 20 ц/га. Проте характерною особливістю вирощування льону олійного у зоні Полісся є наявність високого стеблестою за розмірами не меншими, ніж льону-довгунця. Це вимагає нових підходів до технологічного циклу збирання та переробки даної сільськогосподарської культури.
Цукрові буряки. Один із головних резервів підвищення валового об’єму цукрових буряків – зниження втрат при механізованому збиранні і підвищенні технологічних якостей сировини. Для цього необхідна правильна технологічна наладка робочих органів і експлуатація збиральних агрегатів.
Рівень втрат і пошкодження коренеплодів залежить від технічних, технологічних, організаційно-господарських факторів, стану розвитку рослин і погодніх умов. Величина втрат при збиранні (за виключенням втрат від прив’ялення) змінюється від 4 до 15% і при врожайності 300 ц/га складає12-45 ц/га, в тому числі відбиті частини коренеплодів відходили у ворох 0,5-3%, або 1,5 -9 ц/га; відходи цукроносної маси в гичку при її обрізанні – 2,9%, або 6-27 ц/га і частини коренеплодів, які залишаються в ґрунті і на поверхні, 1,5-3%, або 4,5-9 ц/га.
Картопля. Основні причини втрат врожаю полягають у несвоєчасному та неякісному збиранні і вивезенні його з поля на приймальні пункти, незадовільному зберіганні.
Величина втрат в значній мірі залежить від способу збирання, обладнання транспортних засобів, стану доріг, способів і термінів зберігання. Збирання картоплі слід планувати так, щоб закінчити її в терміни, поки середньодобова температура повітря не опуститься нижче 5-70С. Зниження її призводить до значних механічних пошкоджень.
Овочеві культури. Збільшення виробництва овочевої продукції може бути досягнута за рахунок якісного своєчасного її збирання та закладання на зберігання. Запізнення строків збирання лише на декілька днів призводить до 25% втрат овочевої продукції. При цьому овочеві культури втрачають значно свої якісні властивості. Крім цього, овочеві культури вимагають значних затрат ручної праці.
Фрукти і ягоди. Для ліквідації втрат фруктів і ягід, також і для інших сільськогосподарських культур, важливе значення має дотримання оптимальних термінів збирання врожаю. Затримка із збиранням врожаю на 3-4 тижні призводить до того, що 25% плодів осипається, пошкодження вітром досягає 12%, якість продукції знижується на 10%.
Кормові культури. Отримання якісних грубих і соковитих кормів можливе за наявності максимальної механізації процесів збирання, транспортування та забезпечення умов зберігання протягом періоду їх використання.
Основні шляхи ліквідації втрат кормів полягають у скороченні термінів збирання рослин. Для цього застосовують ряд прогресивних операцій, таких як плющення, активне вентилювання, ворушіння покосів та інше.
2. Тваринництво є важливою галуззю сільського господарства, що дає більше половини його валової продукції. Значення цієї галузі визначається не тільки високою часткою її у виробництві валової продукції, але і великим впливом на економіку сільського господарства, на рівень забезпечення важливими продуктами харчування. Найбільш поширеними напрямками спеціалізації тваринницьких господарств були і як раніше, залишаються: у скотарстві - молочне, м'ясне, молочно-м'ясне; у свинарстві - м'ясне, беконне, напівсальне; у птахівництві - яєчне, м'ясне, бройлерне, змішане.
М'ясо, молоко, яйця представляють основні продукти харчування населення, які характеризуються високими поживними властивостями. Без них неможливо забезпечити високий рівень харчування. Тваринництво дає цінні види сировини для промисловості: шерсть, шкіру, смушки і т.п. Розвиток тваринницьких галузей дозволяє продуктивно використовувати в сільському господарстві трудові та матеріальні ресурси протягом року. У галузях тваринництва споживаються відходи рослинництва, створюються цінні органічні добрива - гній і гнойова рідина.
Скотарство (розведення великої рогатої худоби) займає одне з основних місць у тваринництві країни. Велика рогата худоба в порівнянні з іншими видами тварин має найвищу молочну продуктивність. Від цього виду худоби надходить основна маса м'ясної продукції. У м'ясному балансі країни яловичина і телятина займають більше 40%. Молоко молочні продукти є продовольчими товарами першої необхідності. Основними виробниками молока є сільськогосподарські підприємства. Для багатьох господарств виробництво молока рентабельно і є основним джерелом щоденної виручки. Однак прибутковим воно стає тільки при достатньо високій продуктивності дійного стада і високій якості молока. Від корови при правильному вирощуванні та утриманні отримують по 5-6 тисяч кілограм молока і більше на рік за жирності 4% і вище. Від скотарства отримують також цінне шкіряна сировина. Споживає ж велика рогата худоба найбільш дешеві рослинні корми.
Свинарство є однією з найбільш продуктивних і скоростиглих галузей тваринництва. Основна продукція свинарства - м'ясо і сало. За скоростиглістю, плодючістю тварин, виходу м'яса і сала свинарство займає перше місце серед галузей тваринництва.
Вівчарство є важливою галуззю тваринництва, яка дає багатогалузеву і цінну продукцію: м'ясо, молоко, а також вовну, хутрову і шубні овчини, смушки і шкіру.
Птахівництво забезпечує населення високопоживним дієтичними продуктами харчування, а легку промисловість - цінною сировиною.
Зміна чисельності худоби і птиці залежить в першу чергу від забезпеченості тваринництва якісними кормами та показником відтворення стада.
Негативний вплив на розвиток тваринництва мають: недосконалість ціноутворення, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, відсутність державної підтримки та інші фактори. Низька продуктивність худоби є однією з головних причин не тільки поганої якості тваринницької сировини, але й високої трудомісткості і збитковості виробництва продукції галузі.
У виробництві продукції тваринництва виникає ймовірність появи внутрішніх і зовнішніх ризиків. На рівень внутрішніх ризиків впливають:
● виробничий потенціал
● технологічна оснащеність
● рівень спеціалізації
● рівень продуктивності праці і т.д.
На рівень зовнішніх ризиків впливають фактори:
● демографічні
● соціальні
● економічні
● політичні і т.д.
Під системою тваринництва прийнято розуміти зумовлені виробничою спеціалізацією господарства склад і розміри тваринницьких галузей, а також сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених, науково обґрунтованих зоотехнічних, ветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів щодо їх ведення. Системи тваринництва розрізняють за рівнем інтенсивності, способом кормовиробництва і типам годівлі тварин, формою організації утримання худоби, організацією відтворення стада, ведення племінної роботи і т.д. Вдосконалення цих систем полягає в організації виробництва продукції тваринництва на промисловій основі, на великих вузькоспеціалізованих підприємствах. У галузі м'ясного скотарства лідируючі позиції займають великі спеціалізовані відгодівельні підприємства промислового типу. У свинарстві ж у більшості випадків вирощуванням і відгодівлею тварин займаються одні й ті ж господарства і поділ праці в цій галузі більш обмежена. У птахівництві прогресує виділення виробництва м'яса, що був раніше побічним продуктом у птахівництві яєчного напрямку, в самостійну галузь м'ясного птахівництва.
Основні наслідки деградації галузі полягають у наступному:
● відбулося великомасштабне скорочення поголів'я худоби та птиці, аж до ліквідації його у багатьох господарствах і зникнення унікальних порід;
● продуктивність тварин знизилася до мінімальних меж;
● повна збитковість виробничої діяльності тваринницьких приміщень та інших об'єктів виробничої інфраструктури;
● згортання заходів щодо впровадження факторів інтенсифікації виробництва і досягнень науково-технічного прогресу в галузі тваринництва;
● спад виробництва тваринницької продукції перевищив всі допустимі межі з точки зору забезпечення продовольчої безпеки країни.
У сучасних умовах найглибшої системної кризи національної економіки більшість господарств розвивалися до початку 90-х років. Вони будувались на індустріальній основі тваринницьких комплексів, високопродуктивних підприємств і цехів, великих міжгосподарських і районних об'єднань з виробництва та переробки тваринницької продукції. На сьогодні це все приватизовано і практично знищене.
Серед найважливіших змін, що відбулися в останнє десятиліття в технології та організації праці у тваринницьких господарствах, слід відзначити зниження рівня механізації трудових процесів і погіршення умов праці, які призвели до істотного зниження його продуктивності.
Ведення крупно-товарного виробництва в умовах важкого фінансового становища, нестачі матеріальних ресурсів і технічного забезпечення на фермах відображається, в першу чергу продуктивності тварин, які більшою мірою схильні до різних захворювань.
З усіх галузей тваринництва найбільші втрати характерні для вівчарства. Його кількісний та якісний потенціал істотно підірвано, має місце масова ліквідація вівчарських ферм у громадських господарствах, а матеріально-технічна база ферм відкинута на кілька десятиліть назад.
Ефективність виробництва - це складна економічна категорія, у якій відбиваються дії економічних законів і виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства - його результативність. Ефективність у виробництві це завжди величина відносна, а не абсолютна. Слід розрізняти поняття ефект і ефективність.
Ефект - це наслідок або результат тих чи інших заходів. Він не дає уявлення про вигідність заходи. Тому ефект необхідно зіставити з витратами.
Оцінка економічної ефективності виробництва продукції тваринництва проводиться за комплексом натуральних і вартісних показників
Триваючий спад сільськогосподарського виробництва і зниження його ефективності вимагають від працівників аграрної сфери докладання великих зусиль для виходу з такого становища, стабілізації виробництва, підвищення його ефективності. Принциповою відмінністю сучасного періоду в порівнянні з дореформеного, є те, що економічний стан підприємств, незалежно від форми власності, залежить від результатів їх виробничо-фінансової діяльності. При цьому роль трудових колективів у процесі управління виробництвом на селі, в підвищенні його ефективності значно зростає. Завдання підтримки виробництва на певному рівні ефективності і роботи про постійне зростання виступає сьогодні на перший план, як одна з найважливіших рис аграрної політики.
Основні втрати такої продукції пов’язані в основному в процесі її переробки та зберігання. Це обумовлюється станом фізичних та фізіологічних властивостей тварини, так і вихідного продукту. Тільки знання природи продукту, процесів, які в ньому відбуваються з часом, впливу різних чинників, розроблених для нього способів зберігання, дають змогу зменшити втрати продукту до мінімуму.
Необхідно також враховувати, що за рахунок кормів, які неякісно зберігались та втратили свої властивості через нестачу сховищ, можна збільшити виробництво більше на 10-15% м’яса і молока за всіх інших рівних умов. Доведено, що годівля корів неякісними кормами призводить до втрат до 25% молочної продуктивності худоби, збільшує більше ніж на 30% витрат кормів на одиницю продукції. Проведені міроприємства з підвищення якості сіна, сінажу, силосу рівнозначна збільшенню цих кормів на 18-24% без збільшення посівних площ.