Лекція 2 (2 год)

Мета заняття. Ознайомити студентів: з передумовами заснування Міжнародного валютного фонду. Визначити мету, цілі, функції та напрями діяльності МВФ. Розкрити організаційну структуру МВФ, а також повноваження і порядок роботи керівних органів МВФ. Виховувати свідоме ставлення студентів до майбутніх обов’язків фахівців у сфері фінансів.

ПЛАН

1. Передумови заснування Міжнародного валютного фонду та альтернативні плани розбудови світової валютно-фінансової системи.

2. Мета, цілі, функції та напрями діяльності МВФ.

3. Статутний капітал МВФ.

4. Організаційна структура МВФ та його керівні органи.

Рекомендована література:5,19,22,24,26,28,32,40,51,63,68.

1. Передумови заснування Міжнародного валютного фонду та альтернативні плани розбудови світової валютно-фінансової системи

Міжнародний валютний фонд - найбільш впливова міжнародна організація, що регулює окремі параметри розвитку міжнародної економіки в цілому і макроекономіки кожної країни, що є його членом, з метою досягнення стабільності у світовій економіці.

Міжнародний валютний фонд почав свою діяльність 1 березня 1947 р. Цій події передували перемога країн антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, однією з головних передумов розв'язання якої були, на думку багатьох американських та англійських учених, глибокі й тривалі потрясіння на світових фінансових і товарних ринках.

Згідно з твердженнями західних фінансистів, саме кон'юнктурна недалекоглядна зовнішньоекономічна політика більшості європейських країн у 30-х роках (девальвація власної валюти для посилення конкурентоспроможності свого експорту, обмеження конвертабельності валют, демпінг, посилення протекціонізму і численні дефолти) сприяла поширенню кризових явиш у міжнародному просторі, зумовлюючи, таким чином, і поглиблення економічної кризи у світовому масштабі. Спричинений цією кризою параліч системи міжнародного кредиту (особливо довгострокового) супроводжувався стихійним переміщенням величезних мас "гарячих" грошей у пошуках прибутку та/ або притулку, нестабільністю платіжних балансів та валютних курсів і, в кінцевому підсумку, переростанням валютних суперечностей у валютну війну, основними інструментами проведення якої в усіх європейських країнах (крім Швейцарії) стали валютні інтервенції, валютний демпінг, валютні обмеження та створення валютних блоків.

Відвернення можливості повторення валютно-фінансових криз у майбутньому і стало пріоритетною проблемою, для вирішення якої в липні 1944 р. в американському містечку Бреттон-Вудсі на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН зібралися представники країн-переможниць.

Альтернативні плани розбудови світової валютно-фінансовОї системи

На розгляд делегатам Бреттон-Вудської конференції було подано два плани реорганізації валютно-фінансових відносин, підготовлені експертами США і Великої Британії.

Перший (дата публікації — 7 квітня 1943 р.) план — створення міжнародного стабілізаційного фонду — був розроблений за дорученням міністра фінансів США Генрі Моргентау його заступником Гаррі Декстером Уайтом. Лейтмотивом цього плану стало прагнення США усунути перепони в міжнародній торгівлі за умови недопущення виникнення всесвітніх наднаціональних органів влади. Планом передбачалося укладання багатосторонньої валютної угоди між США та їхніми союзниками з метою заснування стабілізаційного фонду в розмірі 5 млрд дол., внески до якого мали робитися золотом і державними цінними паперами країн-учасниць. Основною метою пропонованого фонду, ресурси якого мали надаватися в короткострокові позики країнам-учас-ницям для фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів, проголошувалася допомога в стабілізації валютних курсів, скороченні тривалості та міри нерівноваги платіжних балансів, а також сприяння пожвавленню зовнішньої торгівлі й виробництва, послаблення валютних обмежень і скасування інших дискримінаційних заходів; головним ворогом було визначено протекціонізм.

У більш амбіційному плані Джона Мейнарда Кейнса (поданому в тому ж 1943 р. Міністерству фінансів Великої Британії під назвою "Пропозиції зі створення Міжнародного компенсаційного союзу") пропонувалася розбудова багатосторонньої платіжної системи і встановлення колективної відповідальності за впорядкування та врегулювання міжнародних валютних і платіжних відносин. Для цього передбачалося заснувати міжнародний кліринговий союз (Clearing Union), який би емітував власну валюту — банкор. Ці світові кредитні гроші, прирівняні до певної кількості золота, мали стати єдиним міжнародним засобом ліквідності й замінити золото, виступаючи при цьому в ролі бази для визначення валютних паритетів національних валют. Сальдо взаємних розрахунків через кліринговий союз мало, за проектом Кейнса, покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн — членів союзу.

Пропонована Кейнсом методика обчислення квот членів союзу та "антизолота" спрямованість планів створення нової міжнародної рахункової валютної одиниці віддзеркалювали прагнення Великої Британії зберегти незалежність своєї валютної політики від Сполучених Штатів, де на той час було акумульовано майже 3/4 офіційних запасів золота всього капіталістичного світу. Та безумовне на той період американське лідерство як у політичній, так і в економічній та фінансовій сферах не залишало жодного шансу на узгодження плану Кейнса.

Після тривалого (з 1 по 29 липня) і бурхливого обговорення на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН проект Кейнса був вщент розкритикований експертами США й офіційно відхилений, а за основу розбудови повоєнної валютної системи прийнято план Байта.

Інституційною основою реалізації узгодженого плану стали, згідно з досягнутими у Бреттон-Вудсі домовленостями, дві міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund IMF) і Всесвітній банк.

Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund - IMF) - спеціалізована установа ООН - створений у 1945 р. після ратифікації Угоди, розробленої на Конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань, що відбувалася з 1 до 22 липня 1944 р. у м, Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США) і набула чинності 27 грудня 1945 р. МВФ розпочав діяльність у Вашингтоні у травні 1946 р. у складі 39 країн. Місце перебування МВФ - м. Вашингтон (США).

У 1944 p. СРСР брав активну участь у Бреттон-Вудській конференції та навіть підписав заключний Акт про створення МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував цих документів. Усі колишні республіки СРСР вступили до МВФ у травні - вересні 1992р.1

МВФ за членським складом належить до глобальних організацій. У1950 р. він налічував 49, а на сьогодні - 187 держав-членів, що на сім держав менше, ніж в Організації Об'єднаних Націй, а саме до МВФ не входять Куба, Північна Корея і п'ять невеликих країн: Андорра, Ліхтенштейн і Монако в Європі та острівні країни в Тихому океані - Науру і Тувалу. Куба спочатку була членом МВФ, але вийшла з його складу в 1964 p.; жодна з інших шести країн не подавала заяви про прийом у члени. Значно розширився членський склад МВФ у 60-70-х роках минулого століття в умовах розпаду колоніальної системи та утворення нових незалежних держав, а також у 1990-х роках зі вступом до Фонду значної групи постсоціалістичних країн. МВФ створений для врегулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам шляхом надання їм за умови виникнення валютних труднощів, спричинених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

На початку його діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвиненої системи міжнародних фінансових приватних ринків, тому МВФ вважали джерелом коштів як для розвинених країн, так і для країн, що розвивалися. Протягом останніх 40-50 років одним з основних аспектів економічного розвитку у світі стала швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І нині більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, оскільки вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів перейшов до підтримки країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до при ватних фінансових ринків.