3.2. Робота практичного психолога щодо профілактики суїцидальної поведінки

Однією з основних задач шкільного психолога є профілактика суїцидальної поведінки, яка може здійснюватися в таких формах роботи: - зняття психологічної напруги в психотравмуючій ситуації;

- зменшення емоційної залежності і ригідності;

- формування компенсаторних механізмів поведінки;

- формування адекватного відношення до життя та смерті.

Відомо, що хронічна агресія - внутрішня або зовнішня --є ознакою кризи. Психологу необхідно бути інформованим про важливі кризові ситуації дітей та підлітків, уміти виявляти їх, надавати своєчасну допомогу у вирішенні проблем.

В.Г. Балакірєв та Л. Додсон (1996) розробили ефективну методику психологічної допомоги дітям та підліткам у кризових ситуаціях.

Методика складається з констатуючої та психокорекційної частин. Констатуюча частина включає три зустрічі-сесії з групами або класами.

Теми сесій: "Типи кризових ситуацій", "Зміст та вираження переживань у кризових ситуаціях" та "Засоби подолання кризових ситуацій".

Зустрічі проводяться за одним сценарієм:

1. Групове обговорення запропонованої психологами теми.

2. Виконання індивідуальних творчих завдань.

3. Обмін враженнями та обговорення в групі. Допомога ведучих полягає у проясненні того, що хоче

дитина відобразити у творчій роботі, схваленні, заохоченні її самостійних дій.

На першій сесії складається "банк історій", що відображають всі основні царини життя дітей, виконуються творчі завдання (записати або намалювати свою історію) і проводиться бесіда по завданню з елементами активного, емпатійного слухання.

Друга сесія присвячена розігруванню та обговоренню історій з подальшою інтерпретацією переживань дітей, їх записом та малюванням. На третій сесії після актуалізації кризових ситуацій та почуттів, які вона викликає, учасники визначають засоби, які вони використовували щодо подолання неприємних переживань, а потім програють свої історії з подальшим повторним аналізом. При цьому увага дітей звертається на зміни, які виникли в їх почуттях. Помітки завершуються записом усіх відомих засобів подолання неприємних переживань.

При аналізі матеріалу констатуючої частини виявлені вікові відмінності в типах кризових ситуацій. У восьмирічних дітей вони пов'язані з однолітками - 41%, батьками - 25%, братами та сестрами - 15%, вчителями - 5%. У дванадцятирічних найбільша кількість негативних переживань припадає на відношення з батьками - 30%, темою тварин (їх утрата, смерть, бажання здобути) - 30%, взаємовідносин з учителем - 15%.

Засобами подолання кризових ситуацій у дітей восьми років є інтрапунітивні реакції: пересилювання себе, здавлювання емоцій, пасивно-захисні вибачення. У підлітків спостерігається яскраво виражена агресивна, екстрапунітивна тенденція.

У цілому подолання важких переживань розуміється дітьми як зовнішньо направлена дія, а не дія внутрішньої психологічної роботи: опанування ситуації, а не емоцій.

Корекційна частина являє собою дві сесії, що побудовані у формі "Я- повідомлень" з використанням елементів психосинтезу і психодрами. Дітям пропонується програвання їх конфліктних ситуацій, у ході якого за допомогою учасників групи "оживляються" їх почуття.

Необхідно пам'ятати, що кризові ситуації та кризи різноманітні, як саме життя людини, але існують загальні класифікації вікових та особистісних криз.

Основні види криз:

- кризи розвитку;

- кризи відношень;

- кризи станів душі;

- кризи втрат;

- кризи сенсу життя;

- психічні кризи;

- морально-етичні кризи.

Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, психолог може застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу; самозвільнення та ін. (Теппервайн П., 1996). У психологічній практиці в таких випадках використовується кризова інтервенція (Миндельман Е., 1944; Еріксон Е., 1950), яка може проводитися у формі кризової психотерапії, кризового консультування та "телефону довіри".

Задача психолога полягає в тому, що важливо у всьому, що відбувається, знаходити позитивні сторони. Людині присутня дивовижна здатність перетворювати мінуси в плюси. Це не завжди так. У будь-якому випадку треба пам'ятати золоте правило психотерапії: "Якщо не можеш змінити обставини, змінюй ставлення до них".

3.3. Методичні і практичні рекомендації для психологів, педагогів, батьків і підлітків

Деякі засоби допомоги людині, що вирішила покінчити життя самогубством

Вислуховуйте - "Я чую тебе". Не намагайтеся втішити загальними словами типу: "Ну, все не так уже й погано", "Вам стане краще", "Не варто цього робити". Дайте людині можливість висловитися. Задавайте питання та уважно вислуховуйте.

Обговорюйте - відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтеся говорити про це - більшість людей почувають незручність, кажучи про самогубство, і це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть провокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозру до психолога. Будьте уважні до побічних показників у разі припущеного самогубства. Кожне жартівливе згадування або загрозу слід сприймати серйозно.

Задавайте питання - узагальнюйте, проводьте рефреймінг - "Таке враження, що ти насправді говориш...", "Більшість людей задумувалася про самогубство...", "Ти коли-небудь думав, як здійснити його?". Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А якщо ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони? Хто на них прийде? Недоказане, затаєне ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про свої замисли.

Підкресліть тимчасовий характер проблем визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми складні -узнайте, чим ви можете допомогти, оскільки вам він дуже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.

Рекомендації для батьків

Що можуть батьки зробити для дитини?

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких виражається це почуття. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо ви не купуєте йому те, що він просить, або не відпускаєте на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може виявити, коли ви його караєте або коли він намагається використовувати ваш промах, щоб викликати у вас почуття провини і скористатися цим у своїх цілях. Він також намагається викликати у вас відповідну реакцію і засмутити вас. Поміркуйте, чи можете ви передбачити, коли він повторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розмовляє про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин. Іноді розмірковування про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: "Я тебе ненавиджу", "Ви злі", "Я втечу з дому", "Я хочу жити у бабусі". Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Дайте підлітку виразити свої почуття та обговоріть їх. Зберігайте самовладання, не дозволяйте дитині маніпулювати вами.

Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи бачите ви в них спробу маніпуляції, далі вам слід спробувати виявити ознаки небезпечності. Якщо ви помітите одразу декілька ознак -певні почуття, зміни в поведінці або характерні ситуації, поставтеся до дитини дуже серйозно. Якщо ви чуєте такі висловлювання, то важливо серйозно їх сприймати. Поговоріть з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонуйте різних відповідей на серйозні питання. Не роз'яснюйте, чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише укріпити в ній почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Спробуйте проникнутися її почуттями і направте розмову так, щоб підліток сам генерував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо у вас є сумніви або невирішувані питання, зверніться до психолога, психотерапевта, психіатра, який спеціалізується на дітях та підлітках, та попросіть професійної допомоги.

Один з основних принципів адекватної соціалізації -це віра в себе.

Те, як ми ставимося до себе, відображається в нашій зовнішності, у тому, як ми поводимо себе, як беремося за роботу та виконуємо її кожний день і навіть як ми будуємо взаємовідносини з людьми. Наша самооцінка - це наше уявлення про свою цінність та значущість у житті та в суспільстві.

Підлітки з адекватною самооцінкою почувають, що їх люблять, і самі дарують любов оточуючим, вони володіють здібностями та працюють продуктивно і легко сприймають нове. Вони правильно оцінюють критику і дивляться на життя з оптимізмом.

Підлітки, які оцінюють себе надто низько, уважають, що їх не люблять, що вони не варті поваги і заслуговують догани. Як правило, вони відчувають безвихідність, уважають себе бездарними, почувають незручність, збентеження. Це може закінчитися тим, що вони втрачають цікавість до життя та починають бачити все в похмурому світлі. Людина із заниженою самооцінкою більше схильна до стресів, а моменти радості, скоріш усього, залишаться непоміченими. Це може спонукати підлітка до зловживання алкоголем і наркотиками та спроби покінчити з собою.

Нам необхідно вчити наших підлітків:

- зосереджувати свою увагу на доброму;

- доброзичливо приймати люб'язні, приязні слова;

- намагатися мати про себе позитивну думку;

- піклуватися про себе за допомогою фізичних вправ та раціонального харчування;

- пам'ятати - немає нічого поганого в тому, щоб звернутися до кого-небудь за допомогою!

Як подолати стрес у підлітка

Ми живемо у складному світі. Підлітки, як і дорослі, зіштовхуються з безліччю стресових ситуацій. Управління стресом - це мистецтво, якого треба вчитися. Навіть ті дорослі, які не мають проблем зі здоров'ям, не раз переживають у житті труднощі на фізичному, соціальному, розумовому та психологічному рівнях.

Найчастіше діти вчаться життя у дорослих, які є для них моделями. Це допомагає, якщо у дорослих є навички піклуватися про своє здоров'я. Щоб уміти уникати в житті серйозних проблем, дітям важливо, щоб рядом був хоча б один дорослий, на якого можна покластися. Відкрите спілкування в сім'ї дозволяє членам родини благополучно, без ризику виявитися незрозумілими, виразити все, що їх турбує. Дуже важливо збиратися кожного тижня всією родиною, щоб відчути участь і підтримку один одного, обговорити засоби подолання стресу.

Треба відзначити, що стреси накопичуються. Тому методи їх зняття важливо використовувати регулярно. Дорослим та підліткам треба розрізняти методи подолання стресів: на негативні, що руйнують здоров'я, і позитивні, що додають сили та енергії. Необхідно змінити ті методи, які не впливають позитивно на здоров'я.

Стрес згубно впливає на нашу здатність мислити, розмірковувати, контролювати ситуацію, себе... Перш ніж приймати важливе рішення, необхідно знайти людей, з якими можна поговорити і в яких можна знайти підтримку.

Поради про те, як справитися зі стресом

• Розташуйте по порядку те, що слід зробити.

• Навчіться розслаблятися. Виділіть час для розваг.

• Робіть фізичну зарядку.

• Уживайте в їжу поживні продукти.

• Поговоріть з ким-небудь про те, як ви почуваєте себе.

• Зверніться за допомогою до друзів, родичів, консультантів, психологів, служителів церкви та інших людей, які можуть допомогти вам.

Поради дорослим, як навчитися активно слухати

• Розмовляти в спокійному місці, щоб уникнути можливості бути перерваним у бесіді.

• Приділяти всю увагу співрозмовнику, дивитися прямо на нього, зручно, без напруги» розташувавшись навпроти. • Переказати те, що співрозмовник розповів вам, щоб він переконався, що ви дійсно зрозуміли суть почутого та нічого не пропустили.

• Дати можливість співрозмовнику висловитись, не перебиваючи його, і говорити тільки тоді, коли перестане говорити він.

• Говорити без засудження та упередження, що сприяє посиленню у співрозмовника почуття власної гідності.__________________

Якщо ви чуєте:	Обов'язково скажіть:	Не кажіть:
"Ненавиджу школу!"	"Що відбувається в школі, що примушує тебе так себе почувати?"	"Коли я був у твоєму віці... ти просто ледар!"
"Все здається таким безнадійним... "	"Іноді всі ми почуваємо себе подавленими. Давай поміркуємо, які в нас проблеми і яку з них треба вирішити в першу чергу".	"Подумай краще про тих, кому ще гірше, ніж тобі".
"Всім було б краще без мене!"	"Ти дуже багато значиш для мене, і мене бентежить твій настрій. Скажи мені, що відбувається".	"Не кажи дурниці. Давай поговоримо про щось інше".
"Ви не розумієте мене!"	"Розкажи мені, як ти себе почуваєш. Я дійсно хочу це знати".	"Хто ж може зрозуміти підлітків у наші дні?"
"Мамо, я здійснив поганий вчинок"	"Давай сядемо і поговоримо про це".	"Що посієш, те й пожнеш"
"А якщо у мене не виходить "	"Якщо не виходить, я буду знати, що ти зробив усе можливе".	"Якщо не вийде -значить, ти недостатньо постарався".

ЯК ДОПОМОГТИ ЛЮДИНІ В КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ

(рекомендації, розроблені психологами Дортмундського

університету на основі численних інтерв'ю з жертвами

нещасних випадків і лікарями швидкої медичної

допомоги)

Можливо, у ході спілкування з людиною, що переживає кризу, у вас періодично буде виникати почуття розгубленості. Вам буде здаватися, що ви скоро заплутаєтесь і нічим допомогти не зможете. Для того щоб допомогти, зовсім необов'язково володіти мудрістю царя Соломона. Вірте, що у вас є здоровий глузд - це немало, а у людини -хоча б невелика здатність змінитися.

• Намагайтеся проявити терплячість і викликати довіру до себе. Коли співрозмовник почне говорити, він і без ваших порад багато чого побачить по-іншому, зрозуміє і зробить крок у рішенні своєї проблеми. Головне - вміло вислухати.

• Показуйте свій інтерес і розуміння. Будьте щирими, дружніми та вмійте співчувати. Але якщо "провалитесь у проблему співрозмовника з ногами і головою", допомогти не зможете. Стійте на землі твердо. Обговорюючи його проблему, намагайтеся розділити її на частини. Обміркуйте разом варіанти, але уникайте давати прямі поради. У розмові не висловлюйте свої думки складно, не вживайте довгих фраз,

• Важливо схилити людину до конкретної активної дії. Допоможіть намітити реалістичний план і почати його виконання. Підкресліть, що коли він буде що-небудь робити для виправлення свого становища, його самопочуття покращиться.

• Якщо з такою людиною або такими людьми вам доводиться розмовляти довго, то варто пам'ятати і про свій стан і своє здоров'я. В цьому немає ніякого егоїзму - якщо ви втрачаєте здоров'я, то вже нікому не допоможете. Тому необхідно своєчасно помітити у себе стани напруги, що часто виникають.

• Пам'ятайте про необхідність стежити під час розмови за своїм подихом. Він повинен бути рівним і спокійним, видох повинен бути повним і вільним.

• Якщо ви виявили у співрозмовника думки про самогубство, то намагайтесь вести розмову таким чином, щоб він замислився про безглуздість такого вчинку. Самогубство нічого не вирішує, воно назавжди знищує всі шляхи до якого-небудь рішення. Надія на те, що самогубство або спроба його здійснити вплине на чиїсь погляди, даремна. Такі події не дають бажаного результату і нічого не доводять. "Незрячий не прозріє, "злодій" - не розкається, "заблукалий" не встане на шлях істини, у будь-якому випадку через одне це".

• Не підтримуйте його спроби перекласти відповідальність за його життя на кого-небудь: на коханого, батьків, лікаря, начальника, вас... Людина тільки сама відповідальна за своє життя і свої вчинки. "Нема в що вірити", - нерідко заявляють люди, які не

прийшли до віри в Бога, людину, себе... Якщо співрозмовник говорить про відсутність сенсу життя, порадьте йому звернутися до Біблії, до християнської літератури.

Самогубство ляже важким тягарем на душі близьких, зменшить їм життя, радість на довгі роки.

Як допомогти людині, що отримала серйозну травму

1. Скажіть постраждалому, що знаходитесь рядом з ним і допомагаєте йому.

2. Накрийте його чим-небудь для збереження тепла.

3. Підтримуйте з травмованим тілесний контакт (наприклад, тримайте його за руку).

4. Розмовляйте з постраждалим та слухайте його.

ДОПОМОГА ПРИ ПОТЕНЦІЙНОМУ СУЇЦИДІ Підбирайте ключі до розгадки суїциду

Суїцидальна превенція полягає не тільки в піклуванні та участі друзів, а і в здатності розпізнати ознаки можливої небезпеки: суїцидальні погрози, які передують спробі самогубства; депресія, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також приготування до останнього волевиявлення. Відзначте прояви безпомічності і безнадії і з'ясуйте, чи не є ця людина самотньою та ізольованою.

Розповідаючи про ці ознаки іншим людям, ви можете зруйнувати міфи і помилкові уявлення, які заважають попередити численні суїциди. Чим більше буде людей, які усвідомлюють ці застереження, тим більшими будуть шанси на те, що самогубство дійсно колись зникне із переліку основних причин смерті.

Прийміть суїцидента як особистість

Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не зможе наважитися на самогубство. Інколи спокусливо сказати, що ніхто не може утримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей - різного віку, національностей, з різних соціальних груп - здійснюють самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману відносно несерйозності конкретної ситуації. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями і переконаннями. Небезпека, що ви перебільшите потенційну загрозу, - ніщо порівняно з тим, що хтось може загинути в результаті вашого невтручання.

Налагодьте турботливі стосунки

Не існує вичерпної відповіді на таке серйозне запитання: як можна попередити самогубство? Але ви можете зробити величезний крок уперед, якщо приймете людину, котра перебуває у відчаї. У цій ситуації є час не для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально. У подальшому дуже багато буде залежати від якості ваших стосунків. Для того, хто відчуває, що він не потрібний і не любимий, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом. Саме приймаючи таку людину, ви зможете проникнути в її ізольовану душу.

Будьте уважним слухачем

Якщо людина перебуває в депресивному стані, то їй більше потрібно говорити самій, аніж слухати когось. Вона страждає від сильного почуття відчуження і не завжди готова сприйняти ваші поради, відгукнутися на ваші думки і потреби. Це може викликати в оточуючих фрустрацію, образу чи гнів, страх знехтування, небажаності, безсилля чи непотрібності. Незважаючи на це, не засуджуйте таку людину, пам'ятайте, що їй важко зосередитися на чомусь, окрім своєї безвиході. Вона хоче позбутися болю, але не може знайти виходу. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини, -що б то не було—-печаль, провина, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.

Як психологи, так і неспеціалісти мають розвивати в собі мистецтво "слухати". Це передбачає проникнення в те, що "висловлюється" невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушенням сну, здатністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні передвісники самогубства часто завуальовані, уважний слухач їх може розпізнати. Не сперечайтеся

Зустрічаючись із суїцидальною загрозою, друзі і родичі часто відповідають: "Подумай, ти живеш набагато краще, аніж інші, ти мав би дякувати долі" або "Ти розумієш, які нещастя і сором чекають твою сім'ю?" Такі відповіді зразу блокують подальше обговорення і викликають у нещасного ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, близькі сприяють зворотному ефекту.

Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Запитуйте

Якщо ви вдаєтеся до таких непрямих запитань, як "Я сподіваюся, що ти не вчиниш самогубства?", то в них передбачається відповідь, яку ви б хотіли почути. Якщо близький відповість "Ні", то важко буде допомогти йому вийти з суїцидальної кризи.

Найкраще запитати прямо: "Ти думаєш про самогубство?" Це не викличе подібної" думки, якщо її раніше не було. Але якщо людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, одержує можливість зрозуміти свої почуття і досягнути катарсису.

Потрібно спокійно і зрозуміло запитати про небезпечну ситуацію, наприклад: "З якого часу вважаєте своє життя настільки безнадійним?", "Як ви думаєте, чому у вас з'явилися ці почуття?", "Чи є у вас конкретні міркування про те, яким чином покінчити з собою?", "Якщо ви раніше думали про самогубство, що вас зупиняло?" Щоб допомогти суїциденту зрозуміти свої думки, можна інколи перефразувати, повторити найбільш суттєві його відповіді:

"Іншими словами, ви говорите..." Ваша згода вислухати і обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для людини, яка замкнулася в собі, яка відсуває страх осуду і готова до того, щоб відійти.

Не пропонуйте невиправданих утіх

Одним із важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, як ви почули від когось про суїцидальну загрозу, у вас може з'явитися бажання сказати: "Ні, ви насправді так не думаєте", "Це швидко пройде".

Причина, з якої суїцидент посвячує у свої думки, полягає у бажанні викликати занепокоєність його ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то депресивна людина може вважати судження типу "Ви насправді так не думаєте" проявом зневаги і недовіри. Суїциденти з презирством ставляться до зауважень на зразок: "Нічого, нічого, у інших є такі ж проблеми, як у тебе", а також до інших подібних кліше, оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Пропонуйте конструктивні підходи

Одне з найважливіших завдань профілактики суїциду полягає в тому, щоб допомогти суїциденту визначити джерело психічного дискомфорту. Це важко, оскільки "живильним середовищем" самогубства є секретність. Найбільш доцільними запитаннями можуть бути: "Що з вами сталося за останній час?", "Коли ви відчули себе гірше?", "Що відбулося у вашому житті з того часу, як виникли ці зміни?", "Кого із оточуючих вони стосувалися?" Потенційному самогубцю потрібно допомогти

ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи бажання помсти. Якщо людина все ж таки не наважується виявляти свої приховані почуття, то, можливо, ви зможете отримати відповідь, зауваживши: "Мені здається, ви дуже схвильовані", "Я бачу, вам зараз хочеться плакати". Доцільно сказати: "Все-таки ви схвильовані. Може, якщо ви поділитеся своїми проблемами зі мною, я спробую зрозуміти вас".

Якщо кризова ситуація і емоції названі, то далі потрібно з'ясувати, як людина вирішувала схожі ситуації в минулому. Це називається "оцінкою засобів вирішення проблем". Вона передбачає вислуховування опису попереднього досвіду в аналогічній ситуації. Можна запитати: "Чи не було у вас раніше схожих переживань?" Спробуйте спільно розкрити способи виходу з криз у минулому. Це може допомогти у вирішенні наявного конфлікту.

З'ясуйте, що залишається позитивно значущим для людини? Що вона ще цінить? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова буде вестися про "найкращий" час у житті, особливо слідкуйте за її очима. Хто ці люди, котрі продовжують хвилювати? Чи не виникло якихось альтернатив після аналізу життєвої ситуації? Чи не з'явилася надія?

Вселяйте надію

Психотерапевти давно зробили висновок, що дуже цінним є зосередження на тому, що говорять чи почувають схильні до саморуйнування люди. Коли травматичні приховані думки виходять на поверхню, біда здається менш фатальною. У тривожної людини може з'явитися думка: "Я так і не знаю, як вирішити цю ситуацію. Але тепер, коли бачу свої труднощі, я думаю, що, можливо, ще є якась надія".

Надія допомагає людині вийти із полону думок про самогубство. У недавній історії прикладом цього може бути поведінка євреїв під час Холокосту, коли Гітлер намагався їх повністю винищити. Перед 1940 роком середньомісячне число самогубств складало 71,2. У травні того ж року, зразу після вторгнення нацистів, воно зросло до 371. Люди йшли на самогубство через страх потрапити в концентраційні табори. Євреї спочатку зберігали віру у звільнення чи возз'єднання сімей, серед них було порівняно мало суїцидів. Коли війна стала здаватися безкінечною і почали доходити чутки про розправи нацистів над мільйонами людей, то суїциди серед в'язнів таборів набрали форми епідемії. Ще одна хвиля самогубств спостерігалася в кінці війни, коли вони дізналися про смерть своїх близьких чи повною мірою прониклися жахом смертників, яких утримують у таборі.

Записки, залишені самогубцями, відображають стан, коли людина втрачає останню краплю оптимізму, а їх близькі якось підтверджують марність надій. Хтось із цього приводу влучно відзначив: "Ми сміємося з людей, котрі сподіваються, відправляємо у лікарні тих, хто втратив надію". Як би то не було, надія має випливати з реальності. Немає сенсу говорити: "Не хвилюйся, все буде добре", - коли все добре бути НЕ може. Надія не може будуватися на порожніх фразах.

Надії виникають не з відірваних від реалій фантазій, а з існуючої здатності хотіти і досягати. Померла близька людина не може повернутися, як не сподівайся. Але близькі померлого можуть відкрити для себе нове розуміння життя. Надія має бути обґрунтована: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією допливти до найближчої землі чи досягнути протилежного берега океану. Коли люди повністю втрачають надію на гідне майбутнє, їм потрібно запропонувати альтернативу: "До кого ви могли б звернутися за допомогою?", "Як можна було б змінити ситуацію?", "Якому зовнішньому втручанню ви могли б протистояти?".

Важливо допомогти суїцидальним особам зрозуміти, що не потрібно зупинятися на одному полюсі емоцій. Людина може любити і в той же час інколи відчувати відверту ненависть, сенс життя не зникає, навіть якщо воно приносить душевні страждання. Темрява і світло, радощі і печалі, щастя і страждання є нероздільно переплетеними нитками у тканині людського існування. Таким чином, основи для реалістичної надії мають бути подані чесно, переконливо і м'яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості і силу, а також те, що кризові стани, звичайно, минають, а самогубство безповоротне.

Оцініть міру ризику самогубства

Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різні— починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом: отруєння, стрибок з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Важливо з'ясувати й інші негативні фактори: алкоголізм, уживання наркотиків, міру емоційних розладів і дезорганізації поведінки, почуття безнадії і безпомічності. Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

Не залишайте людину саму у випадку ситуації суїцидального ризику

Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза чи не з'явиться допомога. Можливо, доведеться зателефонувати на станцію швидкої допомоги або звернутися до спеціаліста. Пам'ятайте, що підтримка вимагає від вас певної відповідальності.

Для того щоб показати людині, що оточення турбується про неї, і створити почуття життєвої перспективи, ви можете укласти з нею так званий "суїцидальний контракт". Тобто попросити зв'язатися з вами перед тим, як людина наважиться на суїцидальні дії для того, щоб ви ще раз могли обговорити можливі альтернативи. Як не дивно, але така згода може виявитися досить ефективною.

Зверніться за допомогою до спеціалістів

У суїцидентів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Вони не можуть самостійно вирішувати складні проблеми. Перше їх прохання — це часто прохання про допомогу. Друзі, без сумніву, можуть мати щирі наміри, але їм може не вистачати вміння і досвіду, крім того, вони бувають схильні до надмірної емоційності.

Для тих, хто має суїцидальні тенденції, хорошим помічником може бути священик. Серед них є багато розуміючих, чуйних і достойних довіри людей. Але є й такі, що не підготовлені до кризового втручання. Моралізуванням і банальним повчанням вони можуть підштовхнути сущидента до більшої ізоляції і самозвинувачень.

Надійне джерело допомоги — сімейні лікарі. Вони, як правило, добре інформовані, можуть правильно оцінити серйозність ситуації і направити людину до компетентного спеціаліста. Спочатку, доки пацієнт не отримав кваліфікованої допомоги, сімейний лікар може призначити йому ліки, щоб знизити інтенсивність депресивних переживань.

Ні в якому разі при загрозі не можна недооцінювати допомогу психіатрів чи кваліфікованих психологів. Завдяки спеціальним знанням та вмінням ці спеціалісти можуть зрозуміти приховані почуття, потреби і сподівання людини.

Якщо депресивна людина не схильна до співробітництва і не бажає зустрічатися зі спеціалістами, то ще однією формою допомоги є сімейна терапія. Усі члени сім'ї надають підтримку, виявляють турботу і прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний стиль спільного життя.

Інколи єдиною альтернативою допомоги суїциденту, якщо ситуація виявляється безнадійною, є госпіталізація в психіатричну лікарню. Зволікання в цьому може бути небезпечним; крім того, госпіталізація може принести полегшення як хворому, так і сім'ї.

Важливість збереження турботи і підтримки

Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім'я не повинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращання часто вважають підвищення психічної активності хворого. Буває так, що напередодні самогубства депресивні люди кидаються у вир діяльності. Вони покаянно просять вибачення у всіх, кого образили. Оточуючі відчувають полегкість і послаблюють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися зі всіма боргами і зобов'язаннями, після чого можна покінчити з собою. І дійсно, половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

Інколи у клопотах оточуючі забувають про людей, котрі робили суїцидальні спроби. Багато хто ставиться до них, як до невмілих і невдах. Часто вони зустрічаються з подвійним презирством: з одного боку, вони "ненормальні", тому що хочуть померти, а з іншого— настільки "некомпетентні", що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми, які призводять до суїциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли здається, що гірше в минулому.

Ніколи не потрібно обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не означає необхідності дотримуватися повного мовчання. Як правило, подаючи сигнал можливого самогубства, людина, яка у відчаї, просить про допомогу. І, без сумніву, ситуація не вирішиться до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується до соціуму.