1.1.3. Дошкільна освіта в контексті міжнародного права

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як передбачено ст. 26 Загальної декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10.12.1948 р., кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. При цьому початкова освіта повинна бути обов'язковою.

Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

У свою чергу ст. 13 Міжнародного пакту про економічні соціальні та культурні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 р. та ратифікованого Президією Верховної Ради Української РСР 19.10.1973 р. проголошує, що освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської особи та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних свобод. освіта повинна дати можливість усім бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма націями і всіма расовими, етнічними та релігійними групами і сприяти роботі Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру. Згаданий Пакт визнає, що початкова освіта повинна бути обов'язковою і безплатною для всіх.

Слід зазначити, що термін «початкова освіта», вжитий у документах ООН, відповідає вітчизняному терміну «дошкільна освіта».

Обов’язковість та безоплатність початкової освіти проголошується також ст. 29 Конвенції ООН про права дитини. Ратифікувавши дану Конвенцію 27.02.1991 р., Україна визнала, що освіта дитини має бути спрямована на: розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй; виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної; підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення; ) виховання поваги до навколишньої природи.

При цьому Конвенція застерігає, що її норми не обмежують свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів Конвенції та за умови відповідності освіти, яку одержують в таких учбових закладах, мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Ст. 17 Європейської соціальної хартії (переглянутої) розглядає право на освіту в контексті права дітей на соціальний, правовий та економічний захист З метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків рости в умовах, які сприяють всебічному розвиткові їхньої особистості та їхніх фізичних і розумових здібностей, Хартія зобов'язує держави самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для забезпечення дітям і підліткам, з урахуванням прав і обов'язків їхніх батьків, догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, достатніх та адекватних для досягнення цієї мети, а також для забезпечення дітям і підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідання школи. Згідно ст. 15 Хартії, держави зобов'язуються вжити необхідних заходів для забезпечення інвалідам орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах. Україна ратифікувала вказану Хартію, визнавши ст.ст. 15 та 17 обов’язковими для застосування.

Слід зазначити, що Закон України «Про міжнародні договори України» встановлює загальне правило, згідно з яким у випадках, коли міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору.