Акциз на акциз не припадає

Але не всі податки пропонується скоро­чувати. На думку Кваджі М. Султана, до­датковими джерелами надходжень може стати підвищення акцизів. Вони — чи не «найрозумніші» податки, оскільки сприя­ють скороченню споживання шкідливих або марних товарів. Наприклад, в усьому світі існує акциз на спиртне й цигарки, і ставки його зазвичай вищі, ніж у нас. Про­те за наших умов різке істотне підвищення може призвести до небажаних наслідків. Воно зачепить інтереси багатьох людей. Спиртне в нас — дуже «соціально чутли­вий» товар: чимало людей, а особливо чис­ленний люмпен-пролетаріат, по якому ре­форми проїхали катком, переживають стрес за допомогою всенародного антидеп­ресанту. Звичайно, слід поступово підвищу­вати акцизи на спиртне, але тільки вкупі з адекватними (й не дешевими!) соціальними заходами. А наразі набагато ефективніше було б замість підвищення ставок ужити за­ходів, щоб покращити збирання акцизів, навіть ціною їх деякого зниження. Сигаре­ти, що реалізуються на нашому внутріш­ньому ринку, переважно контрабандного походження. А з підакцизною «казенкою» в нашій країні традиційно конкурує само­гон. Тому за надмірного підвищення цін на спиртне надходження від акцизного збору можуть і будуть знижуватися. Крім того, народ починає пити сурогати — та й само­гон, у якому сивушних масел у багато разів більше, ніж у фабричних напоях, завдає суттєво більшої шкоди здоров'ю: всі анти­алкогольні кампанії супроводжувалися зростанням числа хронічних алкоголіків, божевіль та отруєнь.

Либонь, непогано було б підняти ціни й на моторне пальне, зате, наприклад, дати лад шляхам. Це могло би стимулювати пе­рехід на менш ненажерливі автомобілі, а зайві витрати на пальне компенсувалися б зниженням витрат на ремонт і дорожні пробки. Проте на моторному пальному їз­дять не лише особисті легковики, але й решта транспорту! А це значить, що зросте вартість доставки будь-яких вантажів, па­сажирські перевезення подорожчають чи стануть ще збитковішими, а відтак підвищиться й так неймовірна собівартість віт­чизняної продукції, особливо сільськогос­подарської.

Зрозуміло, запровадження додаткових податків (як і підвищення цін на енергоно­сії) стимулюватиме енергозаощадження й структурні реформи, — які, здавалося б, ру­шать тим швидше, чим сильніше стимул. Але сьогодні, коли відсутній механізм ефективного перерозподілу власності й справжніх господарів вона найчастіше не має, намагатися «підстібнути» зрушення посиленим тиском — це так, ніби підганя­ти припнутого коня. Швидко зорганізувати енергозаощадження — змінити автопарк, раціоналізувати маршрути тощо — немож­ливо. На це потрібні роки, гроші, а голов­не, інші менеджери. А нинішні підуть звич­ним шляхом — різко посилиться політич­ний тиск із метою вибити дотації, навіть емісійні, або посилити протекціонізм. Саме так реагували «червоні директори» на при­родне зростання цін на енергоносії, викли­кане лібералізацією. Для їхніх сильних і добре сформованих лобістських структур різке, штучне, та ще й на підказку Заходу підвищення цін буде чудовим сигналом до консолідації й атаки. Цілком імовірно, що напередодні виборів депутати «допоможуть виробникові» пережити ціновий шок за до­помогою одного зі звичних заходів — і як наслідок ми отримаємо зростання цін, зни­ження конкурентоздатності, падіння рівня життя і... ще сильнішу протидію реформам.

А от якщо неминуче подорожчання пального йтиме згідно з оголошеним графі­ком, давши змогу далекоглядним керівни­кам вживати заходи заздалегідь, це розко­лоло би «енерговитратне» лобі. Плавні змі­ни цін менше відбиваються не тільки на мо­білізаційній готовності лобістів, але й на звичках споживачів. Тому оптимальним бу­ло би підвищення акцизів, яке невпинно «повзе» черепашими темпами: наприклад, щомісяця — моторне пальне на 1 копійку, «пальне» для внутрішнього споживання — на 10. От жаль тільки — це практично ні­чим не допоможе збалансувати бюджет нас­тупного року.

Тут радше згодився б акцизний збір не стільки на «шкідливі» товари, скільки на предмети розкоші, якби цей тип акцизного збору не зганьбила традиція радянських ча­сів зараховувати до них гуртом цілі групи товарів. Наприклад, податок на шкіряний одяг не розрізняє практичну, довговічну та відносно дешеву куртку й розкішні шати «от кутюр», а акцизи на такі товари масо­вого попиту, як кава, шоколад, курячі окістки тощо тільки компрометує ідею. Зрозу­міло, підакцизні товари масового попиту стали улюбленим об'єктом контрабанди, яка суттєво дешевша за ввезені легальне.

Одначе що до справжніх предметів роз­коші (ювелірних виробів, дорогоцінних ме­талів, хутра, представницьких автомобілів тощо), то їхня головна чеснота з погляду по­купця — саме в ціні. Тому масова контра­банда з продажем на базарі таким товарам не загрожує, а різниця між собівартістю ви­готовлення й ціною продажу може бути не меншою, ніж у реалізації лікеро-горілча­них виробів. Треба тільки чітко визначити­ся щодо критеріїв відбору. З товарами, на­лежність яких певній особі юридичне фік­сується (нерухомість, транспортні засоби), ще легше: на них ефективніше встановлю­вати навіть не акциз, а податок на користу­вання. Сумарно це дасть більше, надход­ження не підлягатимуть різким коливан­ням, та й ухилитися від нього важче. А най­головніше, податок на користування наба­гато «демократичніший». Для нинішніх власників престижних садиб, лімузинів та особистих літаків акциз означав би тільки примноження й так чималих статків, а для всіх інших становив би додатковий бар'єр для проникнення в товариство «крутих». Тоді як податок на користування стимулю­вав би чітку відповідність статусу до реаль­них прибутків: 600-й «мерс» означав би те, що його власникові не просто поталанило колись «урвати шматок», але й тепер він може дозволити собі викладати щомісяця поважну суму за задоволення виїжджати на ньому в світ.

Водночас, нічим необгрунтованим є збе­реження, а тим більше зростання акцизу на нормальні товари, наприклад, автомобілі з об'ємом двигуна до 2000 «кубиків». При­ватне авто недарма вважається невідділь­ним атрибутом середнього класу: свобода пересування життєво важлива для будь-якої ділової людини, а чималі втрати робо­чого часу й сил на поїздки громадським транспортом суттєво знижують продуктив­ність праці. Не кажучи вже про те, що ав­томобіль — це можливість відпочити, та й у хазяйстві, особливо сільському, річ необ­хідна. Інша справа, що треба б пересісти на новіші та економічніші авто — але саме цьому й перешкоджає акциз.