Безоглядне впровадження світового досвіду оподаткування матиме наслідок, протилежний до бажаного

День №196/97

Викладені в статті Кваджі М. Султа­на «Щоб не обтяжувати нащадків» («День» №190) рекомендації щодо податково-бюджетної політики (ско­рочення податків і субсидій збитко­вим підприємствам, прозорість бюджетів усіх рівнів і чіткий контроль за їх виконан­ням, збалансованість бюджету й підвищен­ня неоподатковуваного мінімуму прибутків) можуть викликати заперечення хіба що в по­тенційних «жертв» — отримувачів виробни­чих субсидій та решти марнотратників бюд­жетних коштів. Проте за ближчого розгляду деякі деталі не видаються аж такими неза­перечними, чи потребують уточнення.

Не чіпайте соцстрах!

Скажімо, не можна не погодитися з про­позицією якомога скоріше знизити нараху­вання на заробітну плату. Але за рахунок чого саме?

Головні складники, як відомо, фонд Чорнобиля (10%), Пенсійний фонд (32%) і соціальне страхування (5,5%). На жаль, щоб зняти з підприємств найбільший із цих тягарів, потрібно зреформувати всю пенсій­ну систему, а це справа не одного року. Ска­сування державного соціального страхуван­ня, спробу якої вже було закладено в «Па­кет економічного зростання-96», просто пе­рекладе ці витрати на підприємства — по­датків начебто менше, а витрати ті самі. Мо­лодим підприємствам буде навіть гірше: у невеликій фірмі виплати тим, хто тимчасо­во не працює, важко компенсувати за раху­нок поточних надходжень. А резервів може просто не виявитися. Тимчасом право на до­помогу в разі хвороби — необхідна умова нормальної роботи, до того ж гарантована Конституцією. Безперечно, нинішню систе­му соціального страхування слід суттєво вдосконалювати, але не намагатися перек­ласти витрати на виплату лікарняних на са­мі підприємства: це примусить працедавців ще завзятіше позбуватися тих, що часто хворіють (наприклад, літніх людей, або ма­терів із маленькими дітьми). В результаті суспільство, відмовляючись періодично ут­римувати тимчасово непрацездатних, отри­має вимушених постійних утриманців.

Залишається єдиний з усієї трійці справжній податок, чорнобильський. Фак­тично це ні що інше, як компенсація збит­ків, спричинених атомними станціями, — але вносить такі по суті страхові платежі чомусь уся країна. По справедливості вони мають бути зараховані в собівартість елек­троенергії АЕС — за рахунок цього, до ре­чі, їхня перевага в цінах перед тепловими побратимами, що дуже ускладнює життя енергетикам, могла б виявитися значно меншою, а то й узагалі звестися нанівець.

Краще менше, та більше

Хороша ідея знизити податки, зате брати їх з усіх, викликає не лише природний опір «пільговиків», для яких її реалізація означає підвищення податків, але ще й тривогу за на­повнення бюджету. Напевно, головне в мистец­тві оподаткування — це реальний рівень: дер­жава незмінне опиняється біля розбитого ко­рита, оскільки через завищені апетити зібрати бажане школи не вдається. На додачу різко зростає криміналізація, а підприємствам дово­диться переходити на менш раціональні схеми роботи, такі як бартер і «чорна готівка», в ре­зультаті збільшуються витрати. Деякі з них під загрозою зупинки життєво важливих галузей вибивають собі податкові пільги, які в сумі уже близькі за величиною до очікуваних надход­жень від ПДВ. Це, своєю чергою, означає, що зменшуючи ставку вдвоє, можна зліквідувати всі пільги не лише без збитків для прибутків бюджету, але й отримати прибавку за рахунок легалізації частини тіньового обігу. Більшість підприємств, які платять сьогодні до 7% за «відмивання» товару від цього податку, скорі­ше за все волітимуть платити офіційно 10%. Але «розкрутити» їх на нинішні 20 або навіть 15% буде дуже важко. Тому, на жаль, загаль­не та рівне оподаткування ПДВ лишається не­реальною мрією доти, доки ставка його збере­жеться на нинішньому рівні.