Питання до обговорення

1. Цивільний кодекс Наполеона. Загальна характеристика.

2. Основні положення та інститути Цивільного кодексу Наполеона.

3. Вплив Цивільного кодексу Наполеона на законодавство інших країн.

4. „Історики” та „пандектисти”, „романісти” та „германі­сти”.

5. Класична будівля з готичними деталями. (BGB)

6. Той, що виперидив час. Австрійський цивільний кодекс.

7. Швейцарський цивільний кодекс.

Теми рефератів

1. Підгрунття права Нового Часу.

2. Правові родини – ознака Нового Часу.

3. Загальна характеристика Кодексу Наполеона.

4. Порівняльна характеристика Австрійського та Швейцарського цивільного кодексу.

Тести

1. Закінчіть та доповніть

А) норму Цивільного кодексу Наполеона:

“Власність на майно набувається та передається шляхом ..., шляхом дарування між ... або за ... та в силу ... . “

Б) “Класична будівля з готичними деталями” – так називають ..., тому що ...

В) За Німецьким цивільним кодексом спадкування можливе ... . Для визначення черговості закликання до спадкування за ... використовується ... .

Завдання.

1. Наведіть риси, що характеризують право власності за Цивільним кодексом Наполеона.

2. Наведіть речові права за Цивільним кодексом Наполеона та охарактеризуйте їх.

Тема 7. Основні правові положення та інститути сучас­ного приватного права Франції, Німеччини, Англії та сша Рекомендована кількість годин –2

Розглядаючи питання цієї теми необхідно приділити увагу з’ясуванню суб’єктного складу учасників цивільних правовідносин за Німецьким цивільним кодексом (уложен­ням), Французьким цивільним кодексом.

Так, відповідно до Німецького цивільного кодексу суб’єктами цивільних правовідносин є особи – фізичні та юридичні. Юридичні особи можуть існувати у вигляді спі­лок та установ. Спілки мають корпоративний устрій, мо­жуть мати статутну правоздатність. Установи створюються засновниками для визначеної мети (культурної, благодій­ної тощо). Їх створення та діяльність більш жорстко конт­ролюється державою. Зокрема, для виникнення правоздат­ності установи необхідно крім акта засновника, згоду землі в межах якої вона буде мати своє місцезнаходження.

За Французьким цивільним кодексом право­суб’єктність фізичної особи не залежить від здійснення по­літичних прав, які набуваються та зберігаються відповідно до конституційних та виборчих законів. У французькому цивільному праві немає чіткого термінологічного розмежу­вання між дієздатністю та правоздатністю, хоча в юридич­ній та судовій практиці воно відмічається. У Французькому цивільному кодексі закріплений термін здатність, яким ви­значається і правоздатність і дієздатність. Цей кодекс виді­ляє юридичні особи приватного та публічного права. Юри­дичні особи приватного права поділяються на два основних види: товариства та асоціації. Товариства діляться на тор­гові та неторгові. Торгові товариства (компанії) набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в Реєстрі торгівлі та компаній. Асоціації –це договірні товариства, діяльність яких не пов’язана з отриманням прибутку , а на­правлена на досягнення соціальних, культурних, наукових, благодійних цілей. Необхідно з’ясувати, які існують від­мінності за видами асоціацій: заявлені, незаявлені, соціа­льно значимі.

При аналізі норм інституту речового права зверніть увагу на його специфічну властивість в німецькому циві­льному праві, яка полягає в тому, що перелік речових прав, закріплений в законодавстві є вичерпним, і разом з тим він розширений німецькою судовою практикою. Необхідно розглянути такі речові права як володіння та його види (безпосереднє та опосередковане; одноособове, часткове та співволодіння; самостійне та несамостійне); право власно­сті та обмежені речові права. Право власності в Германії регулюється як приватноправовими, так і публічно-право­вими нормами. Визначення поняття права власності в Ні­мецькому цивільному кодексі не закріплене. Зміст цього права розкривається через визначення повноважень влас­ника, а саме легального закріплення правомочності розпо­рядження річчю. Обмежені речові права за Німецьким ци­вільним кодексом – це таке, що може спадкуватися право забудови, сервітут (земельний, особистий, узуфрукт), пе­реважне право купівлі, застава (іпотека, застава рухомих речей, застава майнових прав, право на періодичні платежі з земельної ділянки).

Французька концепція права власності мала вплив на формування так званої європейської (континентальної) моделі права власності. За Французьким цивільним кодек­сом право власності – це право користування та розпоря­дження речами в найбільш абсолютному виді.

При розгляді норм зобов’язального права слід вра­ховувати, що розділ 3 Книги 1 Німецького цивільного ко­дексу, присвячений юридичним угодам, має цікаву конс­трукцію, тому що містить норми не тільки про угоди, а й стосовно дієздатності, як передумови самостійного укла­дення угод, вад волевиявлення, представництва. Окрема глава цього розділу присвячена договору як найважливі­шому виду угод. Детально регламентовані порядок та умови укладення договору.

Визначення зобов’язання як такого в німецькому цивільному кодексі немає, але надано характеристику його змісту: на підставі зобов’язання кредитор вправі вимагати від боржника здійснення певної дії, але виконання може полягати й в утриманні від дії. Цей кодекс містить характе­рний поділ зобов’язань на договірні та позадоговірні. Ос­новну увагу приділено зобов’язанням, що витікають з до­говорів. Договірне право складається з своєрідної загальної та спеціальної частини.

Кодекс Наполеона зобов’язання називає останніми у переліку засобів набуття власності. До принципових поло­жень договірного права Французький цивільний кодекс відносить: свободу договорів, що трактується як можли­вість укладати чи не укладати за своїм бажанням будь-які договори, що не суперечать закону; миттєвий перехід права власності безпосередньо за договором.

За Французьким цивільним кодексом договір – це угода, при якій одна сторона чи декілька осіб зо­бов’язуються перед іншою особою або перед кількома ін­шими особами дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чогось. Слід ознайомитися з існуючою класифіка­цією договорів.

Детально регламентуються Французьким цивільним кодексом відносини, які виникають у разі неналежного ви­конання або невиконання договору, що тягнуть певні нас­лідки.

У визначенні деліктів Французький цивільний ко­декс виходить із загального посилання, що кожна дія, яка спричиняє шкоду, є протиправною і тягне обов’язок її від­шкодування.

Розглядаючи інститути цивільного права в Англії та США необхідно зважати на те, що правові системи цих країн відносять до англо-американської правової сім’ї. Слід звернути увагу на значну самостійність англо-американсь­ких правових інститутів, відсутність кодифікації.

Цією сім’єю також вирізняються фізичні та юриди­чні особи. Фізичні особи як суб’єкти правовідносин наді­лені правосуб’єктністю, яка на практиці поділяється на ак­тивну і пасивну. Під активною правосуб’єктністю розумі­ють здатність до самостійного вчинення правового акта, під пасивною – здатність бути носієм прав та обов’язків. Обсяг активної правосуб’єктності залежить від віку особи. Інститут представництва в англо-американській системі цивільного права відсутній, а всі можливі дефекти в актив­ній правосуб’єктності фізичних осіб компенсуються інсти­тутом довірчої власності. В англо-американській правовій сім’ї взагалі одним із центральних інститутів, що має ве­лике значення, є траст, який визначається як майнове зо­бов’язання, за яким управитель розпоряджається певним майном в інтересах бенефіціара відповідно до трастового договору та трастового законодавства. В зв’язку з наявні­стю такого інституту право власності носить двоякий роз­щеплений характер. Право власності на об’єкт операцій належить одній особі (установнику трасту), право видобу­вання доходів – другій (управителю), а право на їх отри­мання – третій (бенефіціару). В англо-американському праві взагалі нараховують 10-12 правомочностей власника, що знаходяться у різному співвідношенні та у різних осіб. Траст дозволяє управляти майном професійно й операти­вно без зміни власника в його інтересах або в інтересах вказаної ним особи.

На сьогодні в законодавстві та прецедентному праві та доктрині Англії відсутнє єдине поняття зо­бов’язання, яке застосовувалось би як до договірних, так і до деліктних правовідносин.

Спадкування в англо-американській системі цивіль­ного права ґрунтується на переході усієї низки прав та обов’язків у довірчу власність третьої особи, яка виконує волю спадкодавця.