Питання до обговорення

1. Поняття і структура правової системи.

2. Правова сім’я: поняття, критерії, класифікації.

3. Романо-германська правова сім’я: загальна характерис­тика.

4. Англо-амереканська правова сім’я: загальна характерис­тика.

5. Релігійно-традиційна правова сім’я: загальна характерис­тика.

Теми рефератів

1. Рецепція римського права у європейських правових тра­диціях.

2. Роль науки (університетів) у розвитку романо-германсь­кого права.

3. Значення поділу романо-германського права на публі­чне і приватне право.

4. Джерела права романо-германської правової сім’ї.

5. Загальне право: поняття і особливості.

Тема 3 Римське право як “материнська правова сис­тема” романо-германської правової сім’ї Рекомендована кількість годин – 2

Римська держава була найбільшою державою анти­чного світу. Законодавство цього мультинаціонального об’єднання повинно було виробити такі правові норми, які, з одного боку, не викликали принципових заперечень у підданих метрополії та провінцій, а з другого, - взаємно узгоджували інститути національного законодавства суб’єктів імперії. Історичний розвиток Римської держави та римського права охоплював понад 2 тисячоліття.

Приступаючи до характеристики римського права, як правової системи, що є “материнською” щодо інших правових систем Європи, слід звернути увагу на цивіліза­ційне, юридичне та історичне значення римського права.

Римська давня цивілізація формується на підґрунті специфічної римської моральності, соціальних і політич­них інституцій, що обумовили виникнення особливого римського національного характеру, релігії, права. Потім на цей матеріал накладаються досягнення античної Греції (давньогрецької цивілізації), а також культур інших наро­дів Сходу і Заходу, в результаті чого і виникає “Римський Світ”.

Римська цивілізація породжує універсальні, ще не відомі Європі релігію, мораль, право, політичні інститути, що в свою чергу складають її серцевину, сутність і зміст.

У культурі Стародавнього Риму право спочатку було нерозривно пов’язане з релігією і лише потім почало відокремлюватись.

Таким чином, римське право виникає у не­від’ємному зв’язку, “взаємопереплетінні” з релігією; потім воно набирає усе більшої соціально-політичної ваги, а від­так вимагає філософського та фахового правничого осмис­лення і обґрунтування; і нарешті – у свої зоряні часи стає елементом суспільної та індивідуальної свідомості. Чим, власне, і визначається його значення не лише для Старода­внього Риму, але й для сучасної Європи.

Необхідно значну увагу приділити такому питанню як поділ права на приватне і публічне. Такий поділ відомий юриспруденції дві тисячі років. Ще Аристотель розрізняв таке право, порушення якого шкодить всій громаді, і таке право, порушення якого заподіює шкоду окремим членам громади. Але особливої популярності набуло визначення приватного і публічного права, дане у першому фрагмен­тові книги І Дигест Юстиніана, де воно наведене у вигляді сентенції відомого римського юриста Ульпіана. Останній розрізняв приватне і публічне право в залежності від того, чиєї користі воно, насамперед стосується: суспільної (дер­жавної) чи приватної (окремих осіб). Проте слід мати на увазі, що, проводячи розділення права, Ульпіан вів мову не про регулювання відносин, а про поділ права з метою його вивчення.

Студенту необхідно приділити увагу вивченню пи­тань, пов’язаних з поступовим виокремленням у ранньому римському праві системи інститутів, котра охоплює: особи, речі, способи придбання речей та захисту цивільних прав (позови) та їх подальшого розвитку у класичному римсь­кому праві. Приділити увагу таким інститутам класичного римського права, які врегульовували становище особи, сі­мейні відносини, положення щодо юридичних осіб, речове право, спадкування, договірні та позадоговірні зо­бов’язання та захист цивільних прав.

Закінчуючи вивчення теми необхідно з’ясувати харак­терні риси римського приватного права, а саме:

1. Визначення римською юриспруденцією справед­ливості права як одного із засадних принципів життя сус­пільства, без чого останнє є неможливим взагалі.

2. Створення правових норм на підґрунті життєвих казусів, з використанням принципу: від окремих випадків, що повторюються, - до загальних приписів.

3. Суверенітет особи. Визнання формальної рівно­сті громадян Риму перед законом.

4. Визнання правосуб’єктності не лише за фізич­ними особами, але й за громадами, об’єднаннями людей – корпораціями, що стали прототипом інституту юридичної особи.

5. Боротьба суперечливих тенденцій: принципове невизнання рабів суб’єктами права і у той же час залучення їх до торгового обігу у випадках, коли це доцільно з прак­тичної точки зору.

6. Формування інституту права власності. Ви­знання за приватними власниками “вищої влади над ре­чами”, обмеженої разом з тим, правами на чужі речі, “пуб­лічним інтересом” тощо.

7. Свобода договорів, котру спочатку трактують як можливість укладати чи не укладати контракти.