Тема: Культура 19 ст. Та початку 20 ст.

1.      Романтизм.

2.  Реалізм.

3.  Імпресіонізм

4.  Натуралізм.

5. Символізм.

6. Культура України 19 поч. 20ст.

Загальна характеристика культури 19 ст.: інтерес до історичних наук у першій половині століття надзвичайно зріс. Загальне захоплення історією було таким же, характерним для 19 ст., як захоплення філософією у 18 ст. або природничими науками у 17 ст., утворюються історичні товариства, історичні журнали, формуються національні школи істориків. Найвідоміша школа у Франції ( Огюстен Тьєрі, Міньє, Гізо). О. Тьєрі вважав, що історична наука повинна бути не “ біографією влади”, а “ біографією маси”.     Експериментальна наука поступово захоплює домінуючі позиції. Наука зайняла належне місце серед предметів викладання і стала незалежною  від релігії та філософії. Вчений перестає називати себе філософом, а цілком віддається практичному застосуванню своїх знань. На перший план висуваються науки: фізика і хімія, розвивається термодинаміка, електрофізика, електрохімія, хімічна атомістика. Біологія – розвивається еволюційна теорія. Виникають палеонтологія та амбріологія. У цей час зроблені три великі відкриття:

1)      створення клітинної теорії (Ян Пуркнє),  Шлейден, Шванн;

2)      відриття закону збереження та перетворення енергії (Ю.Майєр);

3)      створення еволюційної теорії (Ч.Дарвін).

У культурному житті 19 ст. можна побачити два взаємопов’язаних процеси – розвиток національних культур та виникнення культурних феноменів. Розвиток національних культур був зумовлений зміцненням національних держав. Саме в 19 ст. скликаються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні вистави, розширюється кількість перекладних видань, зростає кількість людей, які вивчають іноземні мови.

         Одним з найголовніших аналітичних завдань творчості визначних  художників, музикантів стає пізнання людини та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю і соціальним середовищем. Людина зображається у всій її складності, проблема гідного існування кожної людської істоти стає однією з головних колізій творів мистецтва. На рубежі століть у духовній атмосфері західноєвропейського суспільства почалося розчарування у тих ідеалах, які надихали просвітителів. Старі цінності втратили авторитет, нові не визначилися. Точилися запеклі суперечки між прихильниками нового і старого. У цій суспільній атмосфері виник роматнизм, який утворив цілу епоху в історії європейської культури. Життя новому напрямку дала Німеччина, відгукнувшись романтизмом на рубежі 1790 – х і 1800 рр. На революцію у Франції.  Його естетика складалася в “ієнському гуртку”, що виник наприкінці 19 ст. у маленькому місті Ієні, поблизу Веймара. Роматники вважали за потрібне утвердження мистецтва з необмеженою свободою. Ентузіазм, заснований на вірі у всемогутність людського духу, пристрасна, всеохоплююча жадоба нового – одна з найхарактерніших рис романтичного світоприйняття. Романтики прагнули до всього незвичайного, їх приваблювала фантастика, минулі історичні епохи, народні легенди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Прагнення до сильних та яскравих почуттів, до потаємних рухів душі, потяг до інтуїтивного та підсвідомого – суттєві риси романтичного світогляду. “ Меккою” європейського романтизму була Франція. Принцип історизму та народності мистецтва – одне з найважливіших досягнень естетики романтизму. Романтики вважали, що саме мистецтво становить потаємне єство глибинний зміст та найвищу цінність світу. Пошукам загальнолюдського ідеалу романтики протиставляли яскраву індивідуальну і національну своєрідність, багатство людських характерів та почуттів.

           Мотиви характерні для романтиків:

-         трагічного розладу з життям,

-         насмішка над невідповідністю мрій і реальності,

-         захоплення стихією природи,

-         потяг до далекого від сучасної цивилізацї укладу життя.

          У картинах романтиків багато нервовості, гри уяви, мрійливості. Їм притаманний збудженний гарячий колорит, моделювання форми, що грунтується на сильних контрастах кольорових плям, експресивний малюнок із свідомим уникненням класичної відточеності, їх смілива, часом хаотична композиція, позбавлена величності. Жак Луї Давид  - художник, життя якого було тісно пов’язане з усіма політичними подіями періоду французької революції. Відомими картинами художника вважають: Картина “Клятва Гораціїв”. Тема картини запозичена з римської історії, а точніше навіяна трагедією Корнеля “Горацій”. Троє молодих римлян з роду Гораціїв клянуться старому батькові, який простягнув перед ними мечі, що будуть мужньо боротись за батьківщину. Жінки оплакують своє горе. Картина сприймається як заклик до громадської доблесті і до боротьби. Простота і сила , контраст між мужнім юнаком і жіночністю, підпорядкування деталей одному жесту протягнутих рук і рішучому кроку воїнів, наростаючий ритм, вдалий ескіз, виконаний вільними, енергійними мазками, з сильними світловими контрастами – все це притаманне картині.

“Смерть Марата”. Фігура зображена на темному фоні, висунута на край композиції, чим підвищується її сприйнятливість. Яскраво виділено мотив безсильно висунутої руки померлого. Через усю творчість Давида проходить образ героя на смертному одрі. Давид зобразив Марата В домашній обстановці, лежачим вдома у ванні. Ванна зображена таким чином, що нагадує античні саркофаги. Дерев’яний обрубок подібний до мраморної надгробної плити, завдяки посвяті – напис “Марату – Давид”. Нагота Марата набула значення класичної наготи ідеальних людей. Простирадла, якими закрита ванна, здаються надгробними пеленами, хустка, якою Марат зав’язав голову, надає його обличчю незвичайний вигляд і підвищує драматичну напругу всієї сцени. Темний фон набуває значення вікна у небуття. Картина здається більш скульптурною, ніж живописною На білому клаптику паперу в руці Марата можна прочитати такі слова: “ 13 липня 1793року. Марія Анна Шарлота Корде громадянину Марату. Достатньо того, що я дуже нещаслива, щоб розраховувати на вашу прихильність.” Записка на чурбані написана Марату якимось благодійником : “Віддайте цю асигнацію тій матері п’ятьох  дітей, чий чоловік помер за свою батьківщину”. В правій руці Марат тримає перо, ніби його безжиттєва рука ще в силах провести лінію, в лівій він тримає листок, вона безсило впала на дошку, але прийняла таку позу, ніби Марат простягнув листок і пояснює глядачу те, що виникло; опущена голова у співвідношенні із страдницькою посмішкою на вустах, здається виразом передсмертної муки.  В картину вкладено почуття патріотизму, пафос героїзму, це правдивий документ епохи.

Першим художником романтичного напряму був Теодор Жеріко – майстер героїчних сюжетів, монументальних полотен. Сюжетом своєї головної картини “Пліт Медузи” він узяв події, що сталися на плоту з пасажирами французького фрегата “Медуза”, який загинув з вини уряду, і створив гігантське полотно 7*5 м. Серед  людей на плоту є мерці, божевільні, напівживі, вони  несамовито вдивляється в далину. Тут і класицистичні (точний узагальнений малюнок, різка світлотінь), і романтичні риси (драматична подія, неймовірні переживання, крайнє психологічне напруження). До митців епохи романтизму належав Ежен Делакруа.Відомими картинами Делакруа вважають: «Свобода на барикадах», пов’язана з подіями революції 1830 р.  На картині  жінка з прапором в руках  - це обораз свободи Франції, мужчина в циліндрі – образ самого художника Делакруа, маленький хлопчик – образ Гавроша.

       Іспанський романтизм представлений у живописі творчістю Гойї ( Франсіско Хосе Гойя – і - Лусьєнтес). Розквіт живописної майстерності художника пов’язаний з жанром портрет. Класичний національний тип і водночас глибоко індтвідуальний характер, незалежний, гордовитий, западьний з високим почуттям гідності, передані у портретах Ісабель Кобос де Порсель, тонке і нервове обличчя у доктора Перакля. Гойя   відгукнувся  на вторгнення французів в Іспанію, якому дуже мужньо протистояв маленький народ: «Повстання 2 травня 1808 року» (іспанець у білій сорочці відчайдушно розкинув руки назустріч смерті). Франсіско  Гойя. Картина  «Сім’я короля Карлоса 4.»Картина була намальована на замовлення самого короля. На ній зображено 13 осіб. Всі іспанські Бурбони зібрались в Зеленій галереї палацу. В центрі королева між двома маленькими дітьми ( 12р. і 6р.), по ліву руку від неї дон Карлос. Інша група: інфанта Марія – Луїза з грудною дитиною, по ліву руку від неї її чоловік, наслідний принц герцогства Пармського; зв’язкою між цими групами служив старий інфант Дон Антоніо Паскуаль, брат короля.

У лівій частині  - наслідник престолу дон Фернандо – 16 р. ( юнак); його молодший брат дон Карлос і їх тітка, старша сестра короля – донья Марія – Хосефа. В кутку кімнати художник зобразив самого себе. Народна творчість була джерелом тем та образів для композиторів романтиків: Франца Шуберта, Роберта Шумана, Фридеріка Шопена.  Музика займала особливе місце в мистецтві романтизму, адже заперечуючи класичний раціоналізм, «культ розуму» в різних його проявах, романтики прагнули апелювати до людських почуттів, вплинути на які можна найкраще саме за допомогою музики.

        Реалізм як художній метод передбачає правдиве відображення реальної дійсності, првдивість відтворення не лише деталей, а й типових характерів у типових обставинах. В реалістичних творахлюдина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкретними умовами. Герої реалістичних творів діяли в реальних обставинах, що породжувались самою дійсністю. Е. Золя визначав реалізм як звернення до сучасності в усіх її проявах з опорою на точну науку. Реалісти заговорили чітко, зрозумілою мовою, яка прийшла на зміну мові романтики.

       У французькому живописі реалізм виявився у пейзажі. Його представниками стали художники барбізонської школи., що дістала назву від невеличкого сільця Барбізон неподалік Парижа. Група молодих живописців – Теодор Руссо, Жюль Дюпре, Діаз делла Пенья, Кнстантин Тройон, Шарль Франсуа Добіньї – приїхали у Барбізон малювати етюди з натури. Їх об’єднувало бажання уважно вивчати природу і правдиво її зображати. Однак у кожного був свій погляд. Руссо тяжів до акцентування вічного у природі («Дуби»); Дюпре любив світло – тіньові контрасти, з допомогою яких передавав тривожне відчуття і світнові ефекти; Тройон вводив у пейзажі тварин; Добіньї малював ліричні краєвиди (« Берег річки»).    Один з найтонших майстрів французького пейзажу – Каміль Коро.  Він малював пейзажі і портрети. Людина в пейзажах Коро органічно входить у світ природи. Він ніколи не малював стихію або нічний морок, що так любили романтики. Досвітня пора або тихі сутінки – його улюблений час. Гама кольорів: градації сріблясто – перлинних і лазурово – перламутрових тонів. У нього широкий, вільний почерк. Відомі картини: «Міст у Манті», «Вежа ратуші в Дуе», « Родина женця».    У жанровому живописі раелізм зв’язаний з ім’ям  Жана Дезіре Гюстава Курбе. Він застосовував термін «реалізм» до особливового напряму у малярстві. « Я …цілковитий реаліст, тобто щорий прихильник дійсної правди», – писав він. Жодний художник не викликав такої ненависті міщан до себе, як Курбе, але жодний не спричинив такого впливу на живопис 19 ст.  Реалізм, як його розумів Курбе, є елементом романтизму і означає правдиве зображення того, що бачить художник. Він створив портрети і сцени життя свого рідного міста Орнана. Він звертався до теми праці і злиднів: картини «Дробильники каменю», «Жінки, що просіюють зерно». Головним засобом вираження у Курбе був колір.  Його гама дуже точна, грунтується на багатстві напівтонів. Тон у нього ставав дедалі інтенсивнішим і глибшим при згущенні  і потовщенні шару фарби, для чого Курбе часто замінював пензель штапелем. Об’єм речей для нього важливіший за їх силует. Він часто компанував свої картини вглиб, його постаті немовби виступають з картини. Форму він визначає насамперед колоритом і світлом. Напрям імпресіонізм (від фр. – враження ) виник у Франції наприкінці 60– х років 19 ст. Цей напрям пов’язаний із творчістю таких видатних майстрів як Едуард Мане, Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Альфред Сіслей. Витоки імпресіонізму пов’язані з новаторськими пошуками Е. Мане, який в передмові до каталогу своїх картин так висловив власне естетичне кредо: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження ». «Я малюю те, що зараз відчуваю»,- признався Піссарро. Самі художники не робили спроб дати визначення імпресіонізму, але з їх висловлювань складалося розуміння імпресіонізму як нової течії. Вперше імпресіонізм в живописі був представлений на виставці в Парижі картиною « Враження. Схід сонця.» художника Клода Моне. Імпресіоністи застосовували новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому враженні глядачів. Головну увагу вони зосередили на кольорі та світлі. Головне  - спіймати і закарбувати враження засобами живопису, створивши  ілюзію світла і повітря. Для цього імпресіоністи  розклали колір на основні складники спектру, намагаючися не змішувати фарби на палітрі і використовуючи оптичне сприймання ока, яке зливає на певній відстані окремі мазки у загальний живописний образ. Вони прагнули максимально передати натуру такою, якою її бачить людина,  а людтна бачить будь – який предмет у всій його складній взаємодії із світло – повітряним середовищем.  З живопису зникла не тільки чорна барва, а й  темні сторони життя. Світ імпресіоністичного живопису, реальний, але це світ святковий, безхмарний. Імпресіоністи дійшли до того, що картину називали етюдом, сюжет – мотивом, типове – випадковим.  Імпресіонізм показав колір у всій його чистоті, створив високу досконалу культуру етюду, в якому вражає влучність спостереження, сміливість і несподіваність композиційних вирішень.

         Виникли нові жанрові  прийоми:

-          робота на відкритому повітрі; серії творів на один сюжет;

-          відсутність чіткого контуру; роздільний мазок;

-         підкреслена «випадковість» композиційного  вирішення.

 Твори були наповнені живим духом природи, людина показана в нерозривній єдності з навколишнім світом. Едуард Мане – не відмовився від широкого мазка, не розкладав, не розчиняв предмети у світлоповітряному середовищі. Але у нього висвітлена палітра, робота на пленері, («Партія у крокет», «У човні»), гостро і точно вловимий рух і різноманітність випадковостей у зображених ним паризьких вулицях і барах («Бар у Фолі – Бержер») глядач бачить зал відображений у дзеркалі за спиною гарної барменші. «Сніданок на траві» -  в цій картині художник робить спробу застосувати прийоми «салонного мистецтва»  щодо зображення сучасного життя.  Майстер зображає світлі, наповнені повітрям полотна, фрагментарну композицію, «вихоплення» сцени з життя і утвердження непорушних життєвих засад людського буття.  

Клод Моне. У його творах найяскравіше розв’язана основна проблема імпресіонізму – гармонія світла і повітря.  Моне десятки разів втілює той самий мотив ( «Руанський собор», « Копиці»), тому що його цікавлять ефекти освітлення в різну пору доби або в різні пори року. Він перший зігнав зі своєї палітри чорний колір, вважаючи, що  такого немає у природі і що навіть тіні насправді бувають кольорові. Його картини: «Бульвар Капуцинок у Парижі», « Вид Темзи і парламенту у Лондоні». Каміль Піссарро – малював тільки пейзажі – Париж та його околиці, бузкові сутінки, сірий ранок, блакить зимового дня.(«Бульвар Монмартр»). Тонкі пейзажі Альфреда Сіслея – «Маленька площа в Аржантеї», «Село на березі Сени», «Повінь у Мерлі» – є маленькими шедеврами.  Огюст Ренуар.Утвердження повнокровного людського буття, мінливий невловимий світ людської душі – провідні теми художника. Його картини випромінюють світло і радість («Мулен де ла Галлет», «Портрет Жанни Самарі»).  Твори Ренуара здаються намальованими легко, жартома, але насправді його композиції завжди обдумані, у них немає елементу випадковості, характерного для імпресіонізму («Парасольки», «Бал у Бужіалі»). Ренуар малював в основному жіночу модель: портрети і «ню» – оголену жіночу натуру. Його  образи позбавлені психологічної глини, але вони грунтуються на гармонії  чистих, мажорних, яскравих комбінації. Едгар Дега. Тематика його картин: будні театру, в основному балету та іподрому, атакож жінки за туалетом і жінки, що трудяться – прялі, гладильниці, модистки. В його  картинах немає легкого серпанку, неодмінного для імпресіоністів. Іронічно, і навіть саркастично зображав Дега будні балету: тут нудно, незручно, важко, танцівниці негарні й виснажені, жокеї і прялі змучені працею. Дега шукав головне, характерне, виразне, відкидаючи випадкове. Колорит його картин досягає проникливої звучності.

У музиці представниками імпресіонізму вважають: Клода Дедюссі і Моріса Равеля, іспанця Мануеля де Фалья, італійця Джакомо Пуччіні, англійця Фредеріка Деліуса. Клод Дебюссі міркував: «Імпресіонізм – мистецтво вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, мистецтво порівняне з стихіями, звітром, небом, морем! Я тільки намагаюсь виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало, що для мене важить». М. Равель, п’єса «Гра води» навіть назвою вказує на імпресіоністичний характер – та сама пристрасть до безупинного руху і блиску води, що було властиво імпресіоністичному живопису.

Натуралізм (від лат. Слова натура – природа) виник в останній третині 19 ст. Він прагнув до об’єктивності, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на навколишнє середовище, як на безпосереднє побутове оточення людини.  Натуралізм зародився у Франції. Велику роль у формуванні напрямку відіграли досягнення природничих наук, зокрема фізілолгії. Сама  теорія натуралізму розроблена французьким письменником Емілем Золя в працях «Експериментальний роман» і « Натуралісти – романісти». В середині 70 –х рр. навколо нього склалася ціла натуралістична школа: Гі де Мопасан, Едмон Гонкур, Альфонс Доде.  Натуралісти ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство так, як природознавець вивчає природу. Предметом спостереження оголошувалась «вся людина».  Художній твір розглядався як «людський документ». Переважання інтересу до побуту, фізіологічних засад психіки, зосередження уваги на соціальних передумовах  людських  вчинків, дослідження механізму взаємодії середовища і людини. Натуралісти вважали, що для митця немає непридатного сюжету або теми.  Значною подією в історії культури було виникнення в ІІ пол. 19 ст. естетики символізму. Символізм ( від. фр. озн. знак, символ) як літературна течія зароджується у Франції у творчості таких поетів Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо. Символісти звертались до духовного світу людини, вважали головним у художній творчості інтуїтивне, безсвідоме. Найчастіше вони звертались до йдей романтиків і містиків, до філософських вчень Платона, Канта, Ніцше. Основна проблема – символу, який поєднує земне з іншими світами. «Поезія, передусім, вимагає музики, - вважав П. Верлен. Характерною рисою символізму було протиставлення мистецтва і реального життя.

Культура України 19 поч 20 ст. Один із засновників світового романтичного руху, німецький філософ і історик, видатний дослідник світової культури, чиїми творами зачитувалася вся Європа, Йоган Ґотфрід Гердер після відвідин України ще в 1769 р. відзначав: "Україна стане колись новою Елладою. Видатний польський поет Адам Міцкевич називав українців найпоетичнішим і наймузичнішим з-посеред усіх слов'янських народів. Початок українській етнографії поклав Григорій Калиновськи. З'являється перша енциклопедія українознавства "Записки о Малороссии" Якова Маркевича, де стисло викладалися відомості про Україну, її природу, історію, населення, мову і поезію. Видана книжка - "Енеїда" Котляревського, з виходом якої пов'язують початок українського відродження. Князь Микола Цертелєв, грузин за походженням, опублікував збірку українських історичних дум. Повніше і систематичніше дослідження української етнографії зробив Михайло Максимович — майбутній перший ректор Київського університету. Ізмаїл Срезневський. У 1831 р. він видав "Український альманах" - збірку народних пісень і оригінальних поезій.Український професор Московського університету - Осип Бо-дянський присвятив свою магістерську дисертацію (1837) порівнянню російських та українських народних пісень. В  галузі етнографії та фольклористики плідно працювали Д.Гнатюк, П.Чубинський, М.Драгоманов, Б.Грінченко.  Розвивається історія козаччини. Першою узагальнюючою працею з історії України, , була 4-том-на "История Малой России" Д.Бантинш-Каменського. 5-томна "Історія Малоросії" Миколи Маркевича. Видатні історики XIX ст. був Микола Костомаров, Михайло Драгоманов. Освіта. У 1802 р. почало свою діяльність Міністерство освіти, яке у наступному році провело систематизацію навчальних закладів. Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети. В гімназіях спочатку навчалися 4 роки, а згодом - 7. Тут викладали іноземні мови, як правило, французьку, німецьку, грецьку, латинську, "закон божий", священну та церковну історію. Наприкінці 50-х pp. XIX ст. в Україні нараховувалося 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів, 19 гімназій (з них дві в Харкові), де навчалося близько 4 тис. учнів. Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї, яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі, в Крем'янеці, в  Ніжині. Діяли й професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтав, Києві з дітей дворян виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, у Києві - фельдшерське, в Миколаєві - артилерійське і  штурманське училища, у Севастополі - морська школа, біля Харкова відкрилась землеробська школа, яка готувала агрономів. Характерними рисами освіти у першій половині XIX ст. були: превалювання релігійного виховання дітей.  сторичним успіхом у розвитку освіти на початку XIX ст. стало заснування на східноукраїнських землях університетів. Перший університет на українських землях у складі Російської імперії засновано 1805 р. в Харкові за ініціативою вченого-експериментатора В.Н.Каразіна. Університет мав чотири відділи-факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний, медичний. Першим ректором університету був професор російської словесності І.С.Рижський. У рік відкриття в ньому навчалося всього 65 студентів, а через 50 років - 492. На довгий час Харківський університет став осередком патріотичної думки. За 50 років Харківський університет підготував близько 3 тис. фахівців з різних галузей знань. У 1834 р. в Києві було засновано Університет святого Володимира. Спочатку він складався з двох відділів: історико-філологічного та фізико-математичного. Згодом додалися юридичний та медичний факультети. У рік відкриття в університеті навчалося 62 студенти, через 20 років - 808. Першим ректором став Михайло Максимович. Київський університет став одним з головних осередків українського руху, не виправдавши надій царських урядовців. Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. В трьох університетах у кінці століття одночасно навчалося 4 тис. студентів. У 1863 р. було введено Статут університетів, який надав їм досить широку автономію: право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. У 1883 р. було впроваджено новий Статут, який відміняв автономію, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Запроваджувався контроль над студентами, вводилась обов'язкова уніформа. Цей статут діяв до 1917 р. У 1874 р. створюється Глухівський учительський інститут, за рік - Ніжинський історико-філологічний інститут.На Західноукраїнських землях центром культури залишався Львів. Тут у 1817 р. було відновлено університет, але з німецькою мовою викладання. У 1849 р. тут вперше була створена кафедра української мови та літератури, яку очолив Я.Головацький. У 1894 р. засновано кафедру історії України, яку очолив професор М.Грушевський. 1875 р. в Чернівцях засновано університет з німецькою мовою викладання, але були кафедри й з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковнослов'янської мови та практичного богослів'я. У 1864 р. було проведено реформу освіти, згідно з якою всі типи початкових шкіл оголошувались загальноосвітніми й діставали назву початкових народних училищ. Вони стали працювати за єдиним планом і програмою, тобто відбулася уніфікація навчання. Діти здобували елементарні знання: вчилися читати, писати, вивчали елементарну арифметику, закон божий. Середніми освітніми закладами були гімназії, які мали два ступеня: гімназія і прогімназія (з 4-річним навчанням). Гімназії були двох типів: класичні і реальні. У класичних перевага надавалась вивченню давніх мов. Реальні гімназії  були більш наближеними до потреб життя. Тут вивчали природознавство, фізику, математику, їх випускники могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів.Дівчата навчалися окремо в інститутах шляхетних дівчат (у Харкові відкритий у 1812 p., організовував і очолив цей заклад український письменник і громадський діяч Г.Квітка-Основ'яненко), гімназіях та єпархіальних училищах (для дівчат духовного звання). Наприкінці XIX ст. в українських губерніях було 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ, 17 тис. початкових шкіл усіх видів.. За переписом 1897 р. в Україні серед населення віком від 9 до 49 років письменних нараховувалося лише 24%. Центрами науки були університети. Всебічно обдарованим і феноменально працездатним був перший ректор Київського університету М.Максимович. Він написав понад 100 праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії. У розвиток філософії зробив  І.Рижський, засновником вітчизняного слов'янознавства І.Срезневський. Т.Осиповський написав тритомну працю "Курс математики", що тривалий час була основним підручником для студентів усієї імперії. Внесок у розвиток філософської думки зробив фундатор Харківського університету В.Каразін. Великим історичним здобутком української культури початку XIX ст. було впровадження нової української літературної мови. У 1819 р. у Харкові з'явилася друком перша граматика – автор викладач Харківського університету О.Павловський. Престиж української мови, віру в її можливості утверджувала нова українська література: "батьком" нової української літератури часто називають Івана Котляревського. Поема "Енеїда" (1798) була першою поемою, написаною живою українською мовою. Його послідовники  Петро Гулак-Артемовський та Євген Гребінк Діяльність заснованого у 20-ті pp. у Львові М.Шашкевичем, Я.Головацьким та І.Вагілевичем літературно-фольклористичного об'єднання "Руська трійця" стала початком нової української літератури в Галичині. Григорій Квітка-Основ'яненко - основоположник української художньої прози. З творчістю І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка пов'язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", комедії Г.Квітки "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі. 20-ті - 40-ві pp. позначаються досить енергійним розвитком етнографії, мовознавства та журналістики, який пов'язаний з діяльністю Харківського університету. Першість серед українських письменників у російській літературі безумовно належить Миколі Гоголю. Поява у 1840 р. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти.

Всеобіймаюча творчість Шевченка-поета залишала довгий час у тіні його образотворчу спадщину, який мав свою неповторну манеру малюнку, що давалася взнаки в усіх тих різноманітних жанрах і техніках виконання, якими багата його образотворча спадщина.  Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Українська тематика активно розробляється  росіянами, що певний час жили й працювали в Україні, - В.Тропініним, К.Павловим, М.Сажиним.  Музика. На початку XIX ст. у професійній музиці з'являються перші симфонічні твори ("Українська симфонія" і симфонія соль-мінор з "Козачком" невідомих авторів). На західноукраїнських землях національний музичний репертуар поповнюється творами М.Вербицького, І.Лаврівського. З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки видатних акторів М.Щепкіна і К.Соленика. Найбільш відомими архітекторами, що працювали на українській землі, були Меленський (церква-ротонда на Аскольдовій могилі), Беретті (головний корпус Київського університету), Боффо (Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац). Серед українських архітекторів східноукраїнських земель виділяються харків'янин П.Ярославський і чернігівець П.Дубровський.  Найвідомішим в Україні комплексом такого типу є Софіївка під Уманню - осідок графів Потоцьких, забудований і засаджений деревами кількасот порід у кінці XVIII - на початку XIX ст. Романтичний настрій створювався не так самою архітектурою, скільки природним оточенням споруд (див. на мал. водопад у Софіївці). На Харківщині найбільше наближався до Софіївського комплексу осідок Каразіних під Краснокутськом зі своїм екзотичним дендропарком, мальовничим ставком і печерами запустілого козацького монастиря. Друга половина XIX ст., з якою пов'язаний початок Новітнього часу в усій Європі, ознаменувалася значними досягненнями в різних галузях науки. О.Ляпунов, створив загальну теорію сталості руху, написав ряд робіт з теорії імовірності. Засновником хімії був завідувач кафедри хімії Харківського університету М.Бекетов. На 20 років раніше ніж за кордоном він почав читати у Харкові курс фізичної хімії. Його роботи стали основою нової наукової галузі -металотермії. Видатним західноукраїнським вченим був фізик-експериментатор І.Пулюй, який зробив низку винаходів і відкриттів, серед яких найзначнішим для світової цивілізації було відкриття рентгенівського випромінення. Феноменальним явищем для історії точних наук є творчість однієї з перших жінок-математиків Софії Ковалевської. Родина Ковалевських виявилася багатою на науковців: Олександр Ковалевський промощував шляхи для розвитку ембріології та порівняльної фізіології. Володимир Ковалевський став визначним палеонтологом зі світовим ім'ям. Максим Ковалевськийстав одним з перших соціологів, а також автором праць з юриспруденції та історії державних устроїв. Павло Ковалевський автор двотомного курсу психіатрії. Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки зробили праці І.Мечникова, який створив першу в Російській імперії і другу у світі бактеріологічну станцію, став одним з основоположників мікробіології і вчення про імунітет. І.Сєченов  - засновником вітчизняної фізіологічної школи.

Було видано Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ, згідно з якими заборонялося друкувати та завозити з-за кордону літературу українською мовою. Видатні праці з історії української мови, літератури та фольклору написав П.Житецький. Видатним мовознавцем світового рівня і щирим патріотом України був професор Харківського університету О.Потебня. Засновником вітчизняної педагогіки Новітнього часу був Костянтин Ушинський. Значну роль у розвитку національної свідомості українського народу відіграло культурно-освітнє товариство "Просвіта", засноване у 1868 р. у Львові. Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети, літературно-наукові альманахи, організовувало серйозні наукові конференції, створювало народні читальні тощо. У 1892 р. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), яке мало за мету зосередити наукові сили усіх українських земель. М.Грушевський почав видавати 10-томну монографію "Історія України-Руси", яку підготував до 100-річчя початку національного відродження. До 1914 р. НТШ видало близько 300 томів наукових праць українською мовою з різнихгалузей знань, а найбільше - з українознавства. Художня література: письменники Пантелеймон Куліш, створив перший класичний український роман "Чорна Рада», Марко Вовчок,  Ганна Барвінок, Олекса Стороженко, байкар Леонід Глібов, буковинський поет і прозаїк Юрій Федькович. На початку 60-х pp. XIX ст. з'являється перший український соціальний роман "Люборацькі" Анатолія Свидницького.  70-80-ті pp. - початок епохи "великого" реалізму. В літературі виступають прозаїки європейського рівня: І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б.Грінченко, І.Франко в оточенні цілого грона таких оригінальних талантів, як О.Кониський, В.Барвінський, С.Ковалів, Т.Борзуляк, А.Кобринська та ін. Одним з перших видатних письменників-реалістів був Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний.Видатною особистістю цього періоду був Іван Франко. Українське професійне театральне мистецтво: грали здебільшого трьома мовами - українською, російською й польською. Серед п'єс траплялися й переклади зарубіжної класики, але переважно - твори місцевих авторів. П'єси мали сентиментальний і романтичний характер. У жанровому відношенні - це драма, мелодрама, трагедія, комедія, водевіль, опера, пантоміма, тільки в 90-ті pp. витісняє реалістична побутова драма. Специфічним для українського театру стало впровадження у драматичну дію народних обрядів (сватання, заручини, весілля), обрядових пісень (колядки, щедрівки, веснянки), різноманітної народної лірики, народної хореографії (присядки, стрибки, дрібушки, повзунці). Засновником професійного українського театру нового покоління вважають Марка Кропивницького. Поруч з М.Кропивницьким працював Михайло Старицький. На новий шлях українську драматургію вивів Іван Карпенко-Карий. Під стягом драматичного мистецтва працювали й інші письменники: Мирний, Грінченко, Франко, Леся Українка. Український театр 80-90-х pp. мав цілу плеяду видатних акторів: Г.Затиркевич, М.Садовський, К.Саксаганський, М.Кропивницький, І.Тобілевич, М.Заньковецька; ЛЛіницька, Г.Борисоглібська. Невід'ємною складовою національного театру була українська музика. Семен Гулак-Артемовський створює першу українську національну оперу "Запорожець за Дунаєм", поет і композитор Петро Ніщинський пише музичну картину до п'єси Шевченка "Назар Стодоля", "Вечорниці", "Ой закувала та сива зозуля".   Творчість Миколи Лисенка -  засновника укр. класичної музики, першого творця опер "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", "Утоплена", "Пан Коцький", "Зима й весна". Хорова музика К.Стеценко, М. Леонтович, Я.Степовий, О.Нижанківський. Написано і національний український гімн "Ще не вмерла України ні слава, ні воля" музика М.Вербицького, слова П.Чубинського). До найвідоміших осередків народного мистецтва названого періоду відносять Решетилівку на Полтавщині (килимарство), Ічню на Чернігівщині (гончарство), Косів на Івано-Франківщині (кераміка, різ-барство), Кам'яні броди на Житомирщині (фаянс). Виникають художні школи в Одесі, Харкові, Києві. Центральне місце в живописі займають жанрово-побутові полотна, сцени з мальовничої української природи, героїчні історичні події, народні легенди й повір'я, виразні портрети простих людей, в яких митці намагаються передати психолгічні нюанси. Художники: К.Трутовський, Л.Жемчужников, І.Соколов  Видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко. Неповторним і самобутнім явищем у світовому мистецтві стала творчість Івана Айвазовського, метра вражаючих маріністичних полотен. Великого значення для українського образотворчого мистецтва набув рух "передвижників" - Товариства пересувних художніх виставок (1870). Одним з основоположників цього руху був Костянтин Трутовський. До "передвижників" належали талановитий Микола Ге, Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Ілля Рєпін, Микола Лимоненко, Микола Бода-ревський. У 80-90-х pp. провідне місце в образотворчому мистецтві займає українська національна школа пейзажного живопису: О.Сластіон, С.Світославський, К.Костанді, І.Похитонов, С.Васильківський. З Парижем пов'язана також творчість талановитої художниці з України М.Башкирцевої. Український монументальний живопис: розписи інтер'єра палацу митрополита у Чернівцях (Й.Бокшай), реставрація фресок у Кирилівській церкві (М.Врубель), розпис будинку Земства у Полтаві (С.Васильківський, В.Кричевський), розпис Володимирського собору Києва ( Васнецов). Монументальної скульптури, то в цей період з'являються пам'ятник» Володимиру Святому (Клодт і Демут-Малиновський), Ц.Хмельницькому (М.Микешин), І.Котляревському і М.Гоголю в Полтаві (Л.Позен).  Архітектурні споруди, як Володимирський собор у Києві (І.Шторм, О.Беретті, А.Прахов), Львівський університет (раніше крайовий сейм - Ю.Ґохберґер), Одеський та Львівський оперні театри (Г.Гельмер, Ф.Фельнер).  На прочатку 20 ст.збільшилася мережа навчальних закладів та кількість учнів і студентів у них. У 27 вузах . Українські студенти почали компанію за впровадження в університетах українознавчих дисциплін. У Харківському та Одеському університетах почали читатися курси української мови та історії.  Видатним діячем народної освіти на Харківщині була Х.Д.Алчевська, вона відкрила Харківську жіночу недільну школу, яка стала прогресивним педагогічним Центром освіти дорослих, широко пропагувала як засіб освіти народу твори українських письменників: Т.Шевченка, М.Вовчка, І.Франка, М.Коцюбинського, Л.Українки. Найціннішим внеском Х.Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею ефективна методика проведення літературних бесід з учнями. Міжнародна ліга народної освіти обрала Христину Алчевську своїм віце-президентом. Питання про відкриття українського університету активно обговорювалося на студентських вічах, на всеукраїнському студентському з'їзді (1913). Плідно працював математик Д.О.Граве  заснував Київську алгебричну школу,  в галузі медицини - хірург М.П.Трінклера, офтальмолог Л.Л.Гіршмана. В 1908 р. в Одесі було створено перший в Російській імперії аероклуб. Льотчик П.М.Нестеров у 1913 р. першим продемонстрував у небі над Києвом "мертву петлю". Найяскравіше цей підхід відбився у творчості неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. У своїх творах ці митці створюють особливий художній світ, що поєднує реальне й міфічне, свідоме й підсвідоме, високий ідеал і похмуру дійсність.  У поезії захоплення модернізмом позначилося на творчості Миколи Вороного, Григорія Чупринки, Олександра Олеся, групи західноукраїнських поетів "молодомузівців" (П.Карманський, Б.Лепкий, В.Пачов-ський, створюється літературно-мистецького видання "Митуса" , журнал "Українська хата". Новаторською формою зображення життя українського селянства Характеризуються твори письменників А.Тесленка та імпресіоніста С.Васильченка. На Західній Україні на цю тематику писали модерністи Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина. На Буковині найвидатнішою письменницею цього напряму була Ольга Кобилянська. Одним з найпопулярніших українських письменників початку XX ст. був Володимир Винниченко. Продовжувало розвиватись театральне мистецтво. Плідно працювала українська трупа Марка Кропивницького. Музичне мистецтво. Велике значення для активізації музичного життя в Україні мало відкриття 1904 р. в Києві музично-драматичної школи, яку очолив Микола Лисенко. У 1913 р. її було реорганізовано в консерваторію. У 1903 р. у Львові відкрито перший музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєно ім'я М.Лисенка. Плідно працювали в цей час композитори К.Стеценко, М.Леонтович, С.Людкевич. Світової слави зажила українська співачка Соломія Крушельницька. Міжнародне визнання отримав також київський хор О.Кошиця, у виконанні якого вперше пролунали вокальні композиції Артемія Веделя та багатьох пізніших українських композиторів. В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн (з французької - новітній, сучасний). Він характеризується асиметричністю планування, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (прикраси з литого заліза), ламаних ліній. Однією з кращих споруд у цьому стилі є Бесарабський критий ринок у Києві (1910, архітектор Г.Ю.Гай). Проте використовувались і мотиви класичного стилю. У Харкові архітектор О.М.Бекетов створив будинки Комерційного інституту і Харківського медичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л.Пастера. Виразніших національних рис набуває образотворче мистецтво. Продовжував працювати С.І.Васильківськи. Низку високохудожніх полотен створив О.О.Мурашко. Видатними майстрами пейзажного, жанрового та портретного живопису були Іван Труш, Олекса Новаківський, брати Федір і Василь Кричевські. У 1905 р. була організована перша Всеукраїнська мистецька виставка, яка продемонструвала духовну єдність західноукраїнських і наддніпрянських митців.

Початок XX ст. дав низку великих імен у модерністичному живописі та скульптурі. У Києві плідно працювали всесвітньовідомий Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки. Талановиті художники світового рівня: Олександр Богомазов і Георгія Нарбут. Серед українських скульпторів європейську славу здобув Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем створив пам'ятник Адамові Міцкевичу у Львові та скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, М Лисенка і С.Людкевича. Розпочав свій творчий шлях спорудженням пам'ятника княгині Ользі молодий київський скульптор Іван Кавалерідзе. Але найславетнішим українським скульптором зі світовим ім'ям став киянин Олександр Архипенко. Світове визнання прийшло до Архипенка уже за межами України я еміграційний період його життя, але першу свою персональну виставку, двадцятирічний скульптор організував ще 1906 р. Творчість Архипенка становить собою одну з найяскравіших сторінок в історії світового модернізму, скульптор започаткував кубізм у світовій скульптурі.