1. Виразно переважає казково-міфічне та язичницьке начало;

2. Підкреслюється феодальна свідомість, але все ще проявляється казковість, надприродність (“Пісня про Нібелунгів”);

3. Близькість до історичних фактів (“Пісня про Роланда”, “Пісня про Сіда”).

Середньовічний героїчний епос  репрезентований такими літературними пам’ятками, як “Пісня про Роланда”, “Пісня про Нібелунгів”, “Пісня про Сіда”.            Вплив народної творчості яскраво позначився на розвитку західноєвропейського епоса, широко використовуються народні перекази та легенди. “Пісня про Нібелунгів” складена придворним шпільманом (бродячим поетом, актором, музикантом) грунтується на подіях і легендах раннього ччя - епохи великого переселення народів. Невідомий талановитий поет виклав 2 цикли  народних легенд: історію трагічного кохання нідерландського королевича Зігфріда і бургундської принцеси Брунгільди; історію заглиблення королівства, заснованого нібелунгами у ІV ст. Це монумантальний твір включає включає 39 “авентюр” (пісень, частин) і має 9 тисяч рядків.

                Саме в період середньовіччя складається образ лицаря як взірця, що уособлює ряд неодмінних достоїнств.     Лицар мав походити з хорошого роду, але іноді  у лицарі посвячувались за  воїнські подвиги. Згодом цей привілей можна було купити. Лицар мав бути вродливим, сильним адже носив обладунок 60-80 кг, невтомно дбати про славу, що вимагає нових випробувань; не може спокійно слухати про чужі успіхи. Найстрашніше обвинувачення для лицаря - брак мужності. Щоб уникнути звинувачень у боягузтві, він ладен забути про успіх справи, якій служить. Темою куртуазних романів був двобій лицарів. Обличчя закривали забралом, бо дістати удар в обличчя вважалось особливо ганебним. Слави здобувала не стільки перемога, скільки поведінка в бою. Були спеціальні правила гри: якщо супротивник упав з коня, той, хто його вибив з сідла, теж злізав з коня, щоб вирівняти шанси; не вбивати противника зі спини.  «Воювати і любити!” - таке гасло лицаря, бути закоханим - його обов’язок.Звичайною темою куртуазного роману є випробування вірності (бітько віддіє доньку). Святість сім’ї для лицаря нічого не важить. Культ жінки досить умовний: “Слуга в коханні, пан у шлюбі” - так характеризується  істинне становище лицаря.   Народні сюжети нерідко використовувала лицарська література. Біля витоків лицарського роману стояв уродженець Шампані, Клод де Труа, автор перших романних обробок, сказань про героїв - короля Артура, лицаря Ланселота.            Готичний стиль пов’язаний з розвитком міста. Міське життя породжує нові титпи будинків цивільного призначення: біржа, митниця, суд, лікарні, склади, ринки. Складається обличчя міського муніципалітету - ратуші. Особлива увага приділяється сторожевій вежі ратуші (бефтруа), що є символом незалежності. Домінуючим принципом в архітектурі готики стала символіка числа.  

            Готичний храм, зберігши базиліканську форму, має нову конструкцію склепіння, основою якого є каркасна система з нервюрами. Нервори сходяться у пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів. Нове склепіння неминуче викликало зміну інтер’єру.  Особливості готичного собору:

-         грандіозна висота собору

-         каркасна система з нервюрами

-          невелика товщина стовпів

-         величезними вікона у формі вітражів

-         центральне вікно називається роза або розетка

-         велика кількість стрільчатих арок

-         великі башти із шпилями

-         скульптура вкриває весь храм

            Франція, особливо її центр Іль де Франс, вважається колискою готики. Готика репрезентована Собором Паризької Богоматері (п’ятинефним храмом, що уміщував 9 тисяч чоловік). Блискучий приклад зрілої готики - собор у Реймсі. Широковідомий Шартрський собор. Собором Паризької Богоматері: для нього характерно три  входи  - портали. На центральному зображення сюжету Страшного Суду. Правий називається порталом Св. Анни. Лівий – Св. діви. Над ними  височіє галерея королів, де розміщено 28 статуй, які представляють королів Ізраїля та Іудеї. Три великих вікна: центральне роза  - діаметр 10 м., два інших -  арочні -  з двох боків з’єднані попарно, дві вежі. Всі частини прикрашені стрільчастими арками. Віктор Гюго так писав про Собор Паризької Богоматері: «Це велична кам’яна симфонія; колосальний витвір і людини, і народу4 єдине і складне…»            Широковідомий Шартрський собор. Блискучий приклад зрілої готики - собор у Реймсі. У живописі місце фресок зайняв вітраж (живопис із шматочків скла). Особливо славилась Шартрська майстерня. У Шартрському  соборі у 13.ст. вітражі зайняли площу 2660 кв. м. Інтенсивна кольорова гама: червоний, синій, жовтий. Готика - це період розквіту монументальної скульптури: постаті статичні, стоять точно у фронтальних позах. Поступово скульптура відокремлюється від стіни, набуває округлого об’єму. Зберігається пластичність, стримана велич образів, іноді вони індивідуалізовані. У готичних статуях точніше, ніж у романських передано вигляд людей, під складками одягу чітко проступають форми тіла, в їх позах більше руху. Талановитим майстрам нерідко вдавалося показати те, що вони спостерігали у житті. У них поступово відроджувався інтерес до краси зовнішнього вигляду людини . Наприклад,скульптури Марія і Єлизавета. Еккехард і Ута.

            Емоційне життя середньовічного простолюдина  тяжіло до двох полюсів - християнської літургії і карнавальної, сміхової стихії. У 18 ст.  з’являється новий струмінь у театральному видовищі - театр міраклю, який своєю темою мав життєві, але звернені до релігії події. Слово  міракль  перекладається з латинської як “чудо”. Всі колізії у жанрі завершувалися втручанням божественних сил.           Розвиток середньовічного театру привів до більш універсального жанру -містерії (15-16 ст.), який виріс з міських процесій на честь релігійних свят, урочистих в’їздів королів. У інсценуванні церковних легенд брали участь сотні чоловік. Містеріальна драма мала 3 цикли: “старозаповітній”, “новозаповітній”, “апостольський”, сюжети позичені з “Житія святих”. Виконавці - міський люд. З містерій вирістеатр мораліте. У п’єсах якого діяли алегоричні персонажі, які уособлювали людську чесноту, стихію природи, церковні поняття. Індивід. рисами персонажів не наділяли, їх розпізнавали за знаками-речами (напр. які у руках Надії, люстерко у себелюбства). Основна боротьба  точилась між добром і злом, духом і тілом. Зовсім вільним від церковних настанов був театр фарсу. Назва походить від лат. начинка. Джерела театру: карнавальні ігри, вистави.            Дійові особи не побутові персонажі, а блазні: напр.: Дурисвіт. Були і політ. фарси. Культ жінки в епоху середньовіччя підлягає ряду гіпотез. Одні сприймають це серйозно, інші вважають, це інспірованою літературою, треті приписують це мандрівнм менестрелям і трубадурам. Головна тема поезії трубадурів (поетів ХІІ-ХІІІ ст.) - оспівування васального служіння дамі, проголошення земного кохання. Менестрелі продовжували цю традицію. Вони вихваляли господиню, сподіваючись дістати службу при дворі. Вони походили з бідних лицарів,які мріяли про постійну придворну посаду. Їх пісні відзначались вишуканістю і відповідали уявленням про ідеальне кохання.         Першими куртуазними ліриками  Європи  були трубадури, провансальські (пд. Фр.) поети-співці 11-12 ст. Їх творчість тісно пов’язана з народними фольклорними джерелами, з весільними, хоровими, обрядовими піснями.           Одним з перших в Європі поетів, який звернувся до народної мови, був провансальський трубадур Гільйом 9. Творчість цього поета стоїть біля джерел усієї європейської поезії.Наприкінці 12 ст.  набуває розвитку поезія німецьких  мінезингерів - “співців кохання”. Вони використовували досвід трубадурів і їх послідовників з півночі Франції - труверів. Але німецькі поети були більш схильні до рефлексії та моралізації, чуттєвий елемент відігравав значно меншу роль.У ліриці середніх віків особливе місце займає латин. поезія вагантів (від лат. мандрівний) і гіліардів (старофр. - блазень). Серед вагантів відрізнявся  своїм непересічним талантом фр. поет Франсуа Війон. Він оспівував знедолених. Це були мандрівні ченці - втікачі, школярі, студенти, які переходили з одного університету в інший. У їх творчому доробку: сатиричні, любовні, студентські, застільні пісні та дотепні пародії на церковні тексти і ритуали.  Їм притаманні демократичні риси, дух вільнодумства і свободи - це провісники гуманістичної культури.