Культура Візантії і Відродження

1.    Особливості культури Візантії.

2.    Романський стиль.

3.    Готичний стиль.

4.    Особливості Відродження.

5.    Передвідродження

6.    Раннє Відродження

7.    Високе Відродження.

8.    Пізнє Відродження.      

            Культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину. Відімінності в.к. від зах. - євр. пояснюються  збереженням культу  імператора та централізованого управління. У своїй багатовіковій історії культура Візантії пройшла  три етапи:  ранній, класичний та пізній. Найбільшим центром культури був Константинополь.Здійснена кодифікація римського права, яку називали “храмом правової науки”. З небаченою пишністю у 532-537 рр. був збудований храм Св.Софії, що впродовж віків став головною церквою східно-християнського світу, чудом церковного будівництва. Храм втілював концепцію “Храм - земне Небо”.  З цим храмом утвердився  тип купольного храму, характерний для візантійської архітектури. Хрестово – купольна храм – це споруда  квадратна в плані, 4 внутрішні стовпи ділять простір на 9 частин, які оздоблені арками і підтримують купол. Купол символізує небо. Щоб він вмістиив як найбільше мирян, зодчі за зразок взяли античні  прямокутні споруди - базиліки, розділені на кілька ( 3,5 і більше) поздовжніх частин - нефів.  Такий прямокутний тип храму з середнім просторим  і високим нефом, а на сході - з поперечним, що надавав храмові форми хреста, одержав назву базиліканського. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня будова і опорядження набували першоступневого значення.  Храм мав 40 вікон, прорізаних під напівсферичним куполом, оздоблений мозаїками внутрішній простір, у свята тут запалювались канделябри - підсвічники у вигляді дерев. Світле, золотаве тло мозаїк - “кам’яний живопис”- запалювало серця.. Більша увага була до художнього оздоблення інтер’єру, аніж екстер’єру храму, пояснювалась уявленням про ідеальну людину - скромну ззовні і насичену багатим внутрішнім світом. Цей храм уособлював союз церкви і держави. Внутрішнє оформлення та 55 м купол (31 м в діаметрі) символічно підкреслювали органічну єдність земного і небесного порядку. Споруджується багато церков. Лише в столиці їх було 30. Відоме і вазантійське срібло - багато прикрашені хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені великою майстерністю. Процвітала і різьба по слоновій кістці (напр. трон архіепископа Максиміліана в Равенні). Зростає популярність поезії. Найбільш популярним літературним жанром  стає житійна література. Візантійська література того часу була розрахована на слухача, а не на читача. Основним пізнавальним джерелом стає не книга, а мова і проповідь. Перший період іконоборства розпочався  у VІІІ ст. як стихійний рух іконошанування, яке поширилось завдяки зростанню ролі “зримого божества” у християнському вихованні.  Культ ікон і святих збільшували прибутки  і авторитет церкви, а не імператорів. Тому у 726 р., коли Левом ІІІ було заборонене шанування ікон, іконоборство стало офіційною державною політикою, що втілювала прагнення імператорів підкорити собі церкву. Іоанн Дамаскін писав, що образ для неписьменного, як книга для письменного. Другий період іконоборства у ІХ ст. завершився перемогою іконошанувальників. Їх лідер і теоретик Феодор Студит виступив за повну незалежність чернецтва та самоізоляцію монастирів від мирського життя. Перехід до влади іконошанувальників  відбувся на цервовному соборі  у 843 р. Одночасно був досягнутий компроміс між державою і церквою, яка підпорядковувалась імператорській владі. Іконоборча доктрина внесла  в образне бачення світу  візантійців вишукану символіку в поєднанні з привабливим декоративним  орнаментом. У мистецтві утвердились такі форми як пейзаж і побутові сцени. Використовувались художні прийоми: скорочення пропорцій і розмірів фігур, збільшення розмірів голови і очей, що повинно символізувати панування духовного начала. З перемогою іконошанування складаються нові прийоми іконопису. Глибока одухотвореність, ідея духовного начала почали висловлюватись через манеру зображення обличчя, експресію відображених на ньому почуттів, завершилось складання детально розробленої системи символіки у зображенні євангельських персонажів і святих - канону, що індивідуалізував їх зовнішність, надавав їй рис портретності.    Особливої досконалості досягло мистецтво мозаїки – це зображення з різнокольорових камінців або шматочків кольорового непрозорого скла – смальти (сплав скла з мінеральними фарбами). Майстри надзвичайно точно вираховували кут падіння світла і робили поверхню мозаїк не гладкою, а шороховатою. Вони враховували також оптичне злиття кольорів в очі глядяча, що дивиться на мозаїку з великої відстані. Багатоманітність фарб і відтінків кубиків смальти створювала ілюзію “божественної вічності”.      Пожвавлюється будівництво. Основним будівельним матеріалом стає цегла, що надала спорудам легкості і пластики. Вони не великі за розмірами, привабливі і затишні. Візантійські храми не домінували над місцевістю, а природно вписувалися в пейзаж.З’являються інциклопедії з історії, географії, сільського господарства, політики, медицини. Місіонерська діяльність візантійської церкви у цей час досягаї небачених розмірів, і пов’язана з християнізацією слов’ян. Просвітники Кирило і Мефодій поклали початок розповсюдженню перекладеної на слов’янські мови Біблії.       У цей час відбувається розквіт станкового живопису - іконопису із застосуванням вже не воскових барвників, а яєчної темпери (“Володимирська Богоматір”).            Вже у 1155 р. вона була в Києві, а нині знаходиться в Москві. Прекрасний образ виражає світову скорботу - таку ж величну і довічну, як радість буття. З’являються перші твори розмовною (народною) мовою, які  приділяли увагу “маленькій людині”, її турботам і переживанням, скромним радощам життя. Візантійське мистецтво характеризується такими ознаками: гармонія глибокого звернення до почуттів з підкресленим аристократизмом при зображення персонажів, поєднання земної і небесної влади (образ Христа Пантократора у монастирі в Дафні), урочистість, піднесеність зображень.

Період Х-ХІ ст., відомий у західному світі як військовий феодалізм, позначений розвитком романського будівництва. Масивні кам’яні “орлині гнізда” на скелях, похмурі хмари з укріпленими стінами,захисні споруди численних монастирів - характерні споруди войовничої Європи того часу. В основі романської архітектурного стилю була римська базиліка. Тому цей стиль назвали романським або римським. План романської церкви мав форму латинського хреста. Така будівля мала товсті стіни, щілини замість вікон, напівкруглу  арку й таке ж склепіння, масивні колони. Романська церква нагадувала фортецю.      Романський художній стиль розвивався  передусім в архітектурі, де він домінував у Х-ХІІ ст..  Серед найбільш відомих споруд романського стилю - замок Тауер у Лондоні, собор Санкт-Петер у Вормасі (Німеччина), церква Нотр-Дам ля Гранд у Пуатьє (Франція), баптистерій у Пармі (Італія).

            У культовій архітектурі  романського періоду дерево витіснив камінь. Складається стиль романської архітектури для якого характерне:

-         великі розміри фігури, що нагадують фортецю

-         храм поділений на кілька частин, які називаються нефи

-         суворість і простота гладких стін

-         вікна у формі щілин

-         прикраси лише на капітелях колон

-         велика кількість розписів на стінах

-         всюди використано обриси напівкруглої арки

-         скульптура і в інтер’єрі, і в екстер’єрі.

Церкви, збудовані на дорозі до “святих місць” були величезні за розмірами, розраховані на велику кількість  пілігримів та місцевих парафіян. Розписи вкривали стіни і склепіння храмів, скульптура була і в інтер’єрі, і назовні.  Мистецтво на вимоги церкви повинно було не тільки виховувати й наставляти, але й застрашувати. Звідси обов’язковий “Страшний суд”, апокаліпсичні видіння, ордалій, історія страждань і смерті Христа (“Страсті Христові”), життя святих - страдників за віру. Виникає застрашливе зображення чорта. Боротьба за людську душу між ангелами і сатаною стає улюбленим мотивом романського мистецтва. У середні віки скульптура була невіддільна від архітектури. Собори прикрашали сотнями рельєфів і статуй, що зображали Бога, святих, єпископів, королів. Мистецтво повинно було зміцнювати віру і лякати муками пекла. Хоч церква була замовником творів мистецтва, створювали їх майсти з народу. У статуях на релігійні теми вони виражали своє розуміння життя, прославляли благородство і душевну стійкість людини. Особливо захоплювало майстрів бажання оспівати любов матері до дитини. Це втілилося в безліччі зображень Богородиці (її називали мадонна, що означає моя пані). Романські майстри часто зображали людей з немічними тілами і негарними, змарнілими обличчями. Наприклад, скульптура святий Петро.  Вони нерідко надавали фігурам неприродних поз і жестів, щоб цим краще виразити як людина страждає чи радіє.    Розвивається книжкова мініатюра, що становить собою живу та яскраву розповідь (заголовна літера, ініціал розростались у цілу картину). Яскраві барви, оклад з металу, слонової кістки, коштовного каміння, емалі перетворювали середньовічний рукопис у коштовну річ. Книги переписували чинці в спеціальних майстернях -скрипторіях. Окремої уваги заслуговує каролінська рукописна книга. У Каролінській імперії виникло кілька великих центрів виготовлення книг.Середньовічний епос поділяється на 3 групи: