Лекція № 2. Культура Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

 

 

І. Антична культура. Особливості античної культури.

 

ІІ. Культура Стародавньої Греції.

          1. Кріто-мікенська культура.

          2. Грецька архаїка.

          3. Класичний період у культурі Греції.

          4. Культура еллінізму.

 

ІІІ. Культура Стародавнього Риму.

          Античний (від лат. antiquus) означає “давній”. У працях істориків античним світом  традиційно називають суспільства стародавніх Греції та Риму з 9 ст. до н.е. до 5 ст. н.е. У наш час поняття античності включає також кріто-мікенську епоху (ІІІ-ІІ тис. до н.е.).

          Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об’єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об’єднанням вільних громадян. З 6 ст. до н.е. у більшості полісів встановилася демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім’я спільного існування, безпеки та свободи.Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилась в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неперехідне значення античної доби для людства, його культурного поступу.

          В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди:

     егейський або кріто-мікенський (ІІІ-ІІ тис. до н.е.);

     героїчний або гомерівський (ХІ-Х ст. до н.е.);

     архаїчний (VІІ - VІ ст до н.е.);

     класичний (V - ІVст. до н.е.);

елліністичний (ост. третина ІV - І ст. до н.е.).

          Величезну роль у розвитку давньогрецької культури  відіграла кріто-мікенська спадщина.

          Кріто-мікенська (або егейська) культура склалась і розвивалась у ІІІ-ІІ тис. до н.е. і була створена племенами, які населяли острів Кріт, Пелопоннес, Західне узбережжя Малої Азії. Її головним центром був острів Кріт.

Острів Кріт (з поеми Гомера “Одіссея”)

Острів прекрасний лежить посеред винно – темного моря,

Кріт плодоносний, навколо омиваний хвилями.

Здавна безліч там всякого люду живе, а міст – дев’яносто.

Різні там мови змішались, а Кносс – його місто найбільше.

          Егейська культура зазнала значного впливу  стародавніх культур Єгипту і Передньої Азії, що яскраво проявилось в образотворчому мистецтві, архітектурі. Якщо пам’ятники попередніх культур прославляли божественність, необмежену владу царів і фараонів, грізну могутність богів, то пам’ятки егейського мистецтва відтворюють красу природи та людини.

          Місто Кріт славилося майстерно збудованим палацом. В ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни, майданчики для театральних вистав і релігійних церемоній.  Стіни в ньому розмальовані фресками (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифів (левів з орлиними головами), безлічю людських постатей.

          Скульптури на Кріті не знайдено, так само як статуй богів чи культових споруд - храмів. Найбільш відомим є Кноський палац, який пов’язаний з ім’ям царя Міноса. Один із грецьких міфів так розповідає про Міноса. Мінос, син бога Зевса,правив містом Кносс. Великий архітектор Дедал збудував йому Лабіринт - величезний палац  з тисячами кімнат і хитросплетіннями коридорів. Усім відомо, що лабіринт це споруда із заплутаними ходами. Та чи знаєте ви, звідки походить  ця назва? Слово“лабрис” грецькою мовою означає “подвійна сокира”. Ці сокири на острові Крит вважалися священними. І їм поклонялися так само, як і священним бикам. Під час розкопок вчені знайшли малюнки лабрисів на стінах палацу, на вазах. Було знайдено кілька сокирок із золота та бронзи. Від слова “лабрис” і походить назва палацу Лабіринт.

Палац було влаштовано так, що вибратися звідти було неможливо. Тут Мінос поселив чудовисько Мінотавра - напівлюдину-напівбика, котрий харчувався лише людський м’ясом. Щороку Афіни мали посилати йому 7 юнаків і 7 дівчат. Блукаючи залами палацу, вони потрапляли в пащу Мінотавра. Але афінський царевич Тесейвирішив убити чудовисько. З юнаками і дівчатами, призначеними в жертву, він потрапив  в Лабіринт. Дочка царя Міноса Аріадна, закохана в Тесея,  дала йому клубок ниток, аби він вибрався з Лабіринту. Кінець нитки вона тримала в руках. Убивши Мінотавра, Тесей вийшов назад. Звідси й походить вираз - “нитка Аріадни”. Тобто це те, що вказує на вихід з якогось  складного становища.

          Що ж до Дедала, то він змайстрував собі та своєму синові  Ікару крила, і вони полетіли з Кріту. В образах Дедала та Ікара люди втілили свою мрію піднятися в небо, немов птахи.

          Кносс перестав бути міфом, коли в 1890 р. на Криті розпочав розкопки англійський археолог Артур Еванс. За 30 років було відкрито палац, що являв собою ціле місто. Стіни - розмальовані різноманітними сценами: юнаки з чашами, дельфіни та риби, що граються у воді. Взагалі тут багато зображень биків. Певно, критяни поклонялися цій тварині, вважали її священною; відлунням цих поколінь є міф про Мінотавра.

          Хоч Мікенське мистецтво на відміну від  крітського відзначається дещо нижчим рівнем, мікенські митці теж у своїх творах ставили  на перший план людину, зверталися до її краси, возвеличували людську силу, могутність, волелюбність.

          У Мікенах будували фортеці на пагорбах, звідки і виникла назва “акрополь”. Центром його був мегарон - великий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині. У залі влаштовувались бенкети і зборища. Навколо вогнища чотири колони підтримували навіс із отвором для диму. У Мікенах знайдено багато золотих предметів (ритуальні прикраси, зброя, золотий посуд). Відомими пам’ятками мікенського мистецтва є золота маска царя Аганемнона і Левові ворота в м. Мікени

( це вперше на території  Європи зображення герба).

          Естетичний елемент найбільший прояв дістав у архітектурі та скульптурі. Система архітектурних форм склалася в період архаїки (від грецького archaios - давній VІІ-VІ ст. до н.е.).

          Грецький храм - сховище казки і художніх скарбів, місце поклоніння богам - був центром усього суспільного життя громадян грецького поліса. Він стояв у центріакрополя (укріплена частина давньогрецького міста, розташована на узвишині) або на міському майдані. Основним типом храму був периптер - храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами.

          В основі грецької архітектури з самого початку лежала  певна система співвідношення несених та несучих частин - ордерів (від лат. ordo - стрій). Ордери називали за місцем їх виникнення -  доричним, іонічним, коринфським.

          Доричний ордер відрізнявся простотою і суворістю форм.

          Іонічний - легкістю, стрункістю, декоративністю.

          Доричний - порівнюється  з могутнім воїном.

          Іонічний - з чарівною дівчиною.

          Корінфські колони більш витончені.

Капітель (верхня частина колони) іонічного ордера який склався наприкінці VІІ ст до н.е., мала ехін з двох  з двох витончених завитків і щедро декорованого карниза.

          Коринфський ордер відзначався колонами стрункішими, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною із стилізованого листя.

          Грецькі храми архаїчного періоду підмальовували.  Фарба підкреслювала архітектоніку (мистецтво будівлі), підсилювала святковість образу.  Білий з кольоровими деталями храм  легко “читався” силуетом на тлі неба.

          Архіїчна скульптура народилася на стадіонах, на олімпіадах. Переможців олімпійських ігор всенародно прославляли, на їх честь споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення - куроси, які довго називались архаїчними аполлонами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Сягали 3 м заввишки. Такі їх риси, як відкритість людини перед світом, життєрадісність - виражали гуманістичну ідею грецького мистецтва. Куроси ставились на міських майданах і присвячувались богам. Як матеріал використовували камінь, дерево, мармур, пізніше бронзу. Жіночі постатізображали  задрапованими (одягненими). Вони назив. корами (від грецького kora - діва). Найчастіше в них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі, слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).

          Обличчя і куросів, і кор не індивідуалізували:

у чол. постаттях - стриманість, мужність, сила;

у жін. - стриманість і благородство при підкресленій жіночності, ніжності.

          Живопис: збереглися чудові вази, малюнки вкривали усю їх поверхню як килим. Стиль цей називався орієнталізуючим, оскільки багато прийнято зі Сходу  (квіти лотоса, мотиви тваринного світу).

          Згодом килимовий стиль поступився чорнофігурному. Візерунок наносили чорним лаком на трохи підмальовану вохрою глину посудини - постаті вільно розміщувалися на поверхні стінок. Це були сцени битв, бенкетів, полювання. Найбільш відомими майстрами цього виду живопису  були Амасіс і Ексекій.

          З останньої третини VІ ст до н.е. чорні фігури на вазах замінили червоні (фігури природнього кольору глини виступали на фоні, який повністю вкритий лаком). Ця техніка дала змогу для більш тонкої промальовки складок одягу, волосся, орнаменту. Одним з найкращих майстрів цього стилю вважається Євфроній.

          Мистецтво архаїки заклало основи  художньої системи наступного періоду - грецької класики.

          В архітектурі грецької класики розвивався той самий тип храму - периптера, переважно доричного ордера. Але він став стрункішим, гармонійнішим, пропорції його набули більшої логіки і простоти. Була визначена кількість колон: по довгій стороні вдвічі більше, ніж по короткій, плюс одна.

          Весь духовний процес був очолений Афінами, які дали людству видатний митців у всіх галузях мистецтва. Афінський Акрополь став безсмертним  пам’ятником, в якому архітектура і скульптура  виступають у нерозривній єдності. Акрополю віддав 15 років життя найвидатніший скульптор Греції Фідій.

          З Акрополем зв‘язані головні свята Афін - Панафінійські - на честь богині, покровительки міста.

          Парадні ворота Пропілеї, складалися з іонічної колонади  між двома доричними портиками (невелика колонада перед входом до будинку). Поруч від Пропілеїв, на виступі скелі Акрополя, на високому постаменті стояв храм Афіни-Ніке, іонічного ордера з дерев’яною  скульптурою богині Ніки Аптерос (безкрилої) всередині. Це рідкісне зображення безкрилої перемоги. У поетичній уяві греків богиня перемоги поставала  зрадливою дівою, яка легко перелітала від одного до іншого, і тому її зображали крилатою.

          Центральний храм Акрополя -  Парфенон площею 70х31 м, оточений 46 колонами заввишки 10 м. У Парфеноні поєднані риси доричного та іонічного ордерів. Мармур колон червоного і синього кольору, делікатно введена позолота храму. Всередині Парфенону стояла створена Фідієм 13-ти метрова статуя Афіни Парфенос,Афіни Діви.  Афіна була в убранні з зображеними на ньому сфінксами та крилатими кіньми. Правою рукою вона спиралася на колонку, в руці тримала двометрову крилату богиню Ніке. У лівій руці Афіна мала щит: між списом і щитом Фідій вмістив величезного змія. Обличчя Афіни, руки, маска Медузи  Горгони на грудях виконані із слонової кістки, очі - з коштовного каміння, вбрання і зброя - із золота. Скульптор зобразив себе на щиті богині Афіни в образі одного із воїнів – старцем, який двома руками підіймає камінь.

          Історія пластичного мистецтва Ст. Греції зв’язана з виробленням зримого образу божества. Невичерпна фантазія Фідія створила у фризі 365 людських фігур і 227 фігур  тварин, при чому пластика рухів жодного разу не повторюється (фриз - середня частина верхньої горизонтальної частини споруди, оперта на колони, між архітравом - головною балкою, що перекриває прогін між колонами, і карнизом - горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах споруди і захищає стіну від води, що стікає).

Естетичний ідеал епохи виражений у словах Перікла (афін. стратег, головнокомандуючий): “Ми любимо прекрасне, поєднане з простотою, і мудрістю безрозніженості”.

          У скульптурі греків панував образ атлета. Людська краса і досконалість - ось що прагнули втілити вони в образах атлетів. Головний ідеал _полісної класики відображені у слові “калокагатія”. Kalos - характеристика тіла, не спотвореного рабською працею, або “варварським” неробством: його постава, жести відповідають доброму смакові. Agathes - характеристика душі, пройнятої тим самим ритмом, який втілюється вже у вчинках людини перед обличчям общини і перед обличчям смерті.

          Останньою спорудою Акрополя був храм, присвячений Афіні, Посейдону і міфічному царю Ерехтейю - Ерехтейон. Нове в ньому - каріатиди, які підтримують на одному з портиків (невеличка колонада перед входом до будинку) замість іонічних колон перкриття храму.)

          У 5 ст. до н.е. створено вел. кількість чудових скульптур. Багато з них - анонімні. З відомих скульпторів працювали Мірон “Дискобол”, “Афіна і Марсій” - постаті, в яких передано дію і внутрішні переживання.

          У “Дискоболі” надзвичайно тонко та з великою майстерністю передано напругу м’язів спортсмена перед ривком.

          Поліклет “Доріфор” (списоносець), “Діадумена” - стримано могутні, спокійні, величні образи. Поліклет передавав спокійні пози, зображав спортсменів після змагань, прагнув подати образ ідеального вільнонародженого громадянина грецького полісу.

          В ІV ст. до н.е. споруджено знаменитий театр в Епідаврі (архітектор Поліклет) на кам’яних лавах якого могли сидіти 10 тис. глядачів. Чудова акустика давала змогу розрізнити кожний звук навіть з останнього ряду, віддаленого від архистри (сцени) на 60 м по горизонталі і на 23 м по вертикалі (на такому підвищенні розміщувався останній ряд).

          У скульптурі замість мужності і суворості образів класики виник інтерес до душевного світу людини. Замість величних постатей з’являються скульптури юних і прекрасних богів. Відомий скульптор Пракситель у мармуровій статуї Гермеса  зобразив прекрасного юнака, який обіперся ліктем об пень у стані спокою і безтурботності. У задумі, з ніжністю позирає він на немовля Діоніса, котрого тримає на руках. На зміну мужній красі атлета приходить краса більш витончена і одухотворена. Особливої слави здобула інша скульптура Праксителя - статуя Афродіти Кнідської (це було перше в грецькому мистецтві зображення оголеної жіночої постаті). Афродіта збирається ввійти у воду і скидає одяг на вазу, стоїть поруч. Статуя стояла на березі моря на острові Кнід, до неї відбувалися справжні поломництва з метою помилуватися красою богині: скульптури Праксителя сповнені спокою  і ліризму, є втіленням юної краси й витонченості. Афродіта Кнідська - найдосконаліше втілення ідеалу жіночої краси.

          Скульптор Скопас - продовжив традиції високої класики. Греки казали, що він вмів вдихнути життя в мармур. Виразність, краса, рух властиві його творам, серед них статуя вакханки. Екстаз охопивший дівчину у танці, виражений в складному сильному русі. Порив пристрасті, вираз страждання, навіть траг. надлому порушує гармонійну ясність образу, дає змогу розкрити складність світу людини.

          Лісіпп - придворний скульптор О.Македонського. Йому приписують 1560 статуй. Прагнув показати атлетів у мить не напруження, а спаду після змагання. (Апоксіомен, який зчищає з себе пісок після спорт. бою; Гермес, який втомлено присів на камінь і ладен наступної миті бігти далі у своїх крилатих сандалях).

          Найбільшу славу принесли Лісіппу статуї і портрети О.Македонського, в яких втілено яскраву індивідуальність вел. полководця.

          У 5 ст. до н.е. настав час великого перелому у грецькому живописі, переходу до об’ємного зображення. Найвідомішим живописцем був Полігнот, автор картин міфолог. змісту. Жодна з картин не дійшла до нас.

          Дальший крок уперед в розвитку культури було зроблено на наступному етапі - в еллінізмі. Для цього періоду характерним є розширення взаємозв’язків і взаємовпливів грецької і східної культур.

          Культова елліністична архітектура тяжіла до велетенських розмірів.

          У цей період створено диптер - той самий прямокутний храм, що й периптер, але оточений не одним, а двома рядами колон. Еллінізм знав і храм - ротонду, тобто круглий у плані  храм з діаметром ротонди 19 м.  Розвивається мистецтво міського планування. Відзначаються чіткою геометричною структурою Александрія, Селевкія. З’являються громадські споруди: базиліки (торгові й судові будинки), гімнасії, стадіони, бібліотеки.

          У галузі скульптури виділяються три школи:

1.   Родоська. Характерною її рисою  є підкреслений драматизм, зображення людей у стані емоційного напруження. Кращими творами вважаються скульптурні групи: “Лаокоон” та “Фарнезький бик”. У скульптурі “Лаоккон” відтворений епізод, коли за наказом бога Аполлона змії напали на жерця Лаоккона та його синів за те, що вінзастеіг троянців від небезпеки введеного у місто залишеного греками дерев’яного коня.

2.         Пергамська школа. Патетичність, динаміка, складність композиції, протиставлення живих і мертвих, виразна міміка - це провідні риси цієї школи, що втілені у скульптурному фризі  вівтаря Зевса і Афіни в Пергамі, довжиною 120 м. На ньому зображ. битва богів з гігантами.

          Класичним взірцем є статуя Афродіти з острова Мілос.

          Повноправним у скульптурі є побутовий напрям (“Хлопчик, що витягує скабку”), декоративна скульптура.

3.   Александрійська школа. Для неї характерна витонченість, камерність. Одним з найулюбленіших образів скульпторів є образ богині Афродіти, що набув у їх виконанні особливої чарівності з легким відтінком кокетливої легковажності. Скульптори: Кефісодот, Тімарх.

          Великого розквіту досяг живопис, зокрема пейзажний. Особливо популярними були види Нілу, міст. Елліністична к-ра індивідуалістична, що пояснюється світовідчуттям людини цієї епохи. особистість почуває себе дискомфортно у цій величезній державі і тому прагне поринути у власні переживання, залишитись на самоті. Естетика хоче дати цій людині душевний спокій і незалежність. Багатоманітна культура еллінізму  стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції.

          Нова сторінка у історії античного мистецтва пов’язана з Римом. Римське мистецтво багато що взяло, творчо переробивши з Ст. Греції, але виросла вона на землі, де вже була власна, давньоітал. культура, в якій найбільш розвиненим було мистецтво етрусків. В мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму. Етруська архітектура характеризується чітко розпланованими містами, численними гробницями, які нагадували будинки з чотирискатним дахом. Всередині вони були прикрашені багатим розписом із зображенням бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів.

          Майстри оволодівали технікою зображення рухів, виразних жестів, побудовою складних композицій

          Етруська скульптура створювалася з теракоти, бронзи, вапняку. Чудові її зразки - Хімера - напівлев-напівдракон, Капітолійська вовчиця, яка нагадує відому легенду про походження Риму.

          Римляни створили свій чудовий театр, гостру комедію, мемуарну літературу, стрункі історичні твори, виробили кодекс законів (римське право стало основою європейської юриспруденції).

          Слідом за етрусками римляни збудували чудові дороги. Відомою була Апієва дорога. Недаремно існує такий вислів: “Всі дороги ведуть до Риму ”, а також довгі на десятки кілометрів акведуки (мости, через які постачалась у місто вода).У Ст. Римі працювало 11 акведуків, які постачали водою 600 фонтанів міста. Найдовший акведук Марція – його довжина – 90 км. Три римські акведуки працює і до сьогодні.

          У Римі кожен імператор у гонитві за славою споруджував нові майдани, адмін. будинки, деатри, стадіони. При Октавіані Августі (божественному) розширено Форум - центральний майдан Риму.

          Форум Романум - площа, навколо якої розташовані культові та громадські споруди: Табулярій (держ. архів), Храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія.

          Для римської культової архітектури типовим був храм Вести, що мав округлу форму з колонами.

          Римлянам належить і тип тріумфальної арки, одно, три і п’ятипрогінної, що зводилась на честь певного імператора. У Ст. Римі було збудовано 36 тріумфальних арок.

          При імператорові Адріані зведено  ще один знаменитий пам’ятник - Пантеон (“Храм усіх богів”).

          Близько 170 р. було відлито кінну статую імператора Марка Аврелія, яка стала взірцем для майбутніх монументів Європи. У 16 ст. Мікеланджело поставив її  у центру майдану на Капітолій (найвищий пагорб).

          Скульптурний портрет представлений жорстокими і грубими зразками.

          Це історичні документи епохи, висловлені мовою мистецтва. Часом у них присутні болісні роздуми, страх, невпевненість ( портрет Філіппа Аравітянина). Портретна галерея періоду Рим. імперії передає жорстоку історію Риму: сваволю і деспотизм його правителів, неробство римської знаті. Римський скульптурний  портрет прожив кілька стадій:

     тонкий психологізм (портрет Веспасіана “Сиріянка”);

     прагнення ідеалу, подібного до грецького (Антоній - улюбленець імператора Андріана);

     сатиричний, викриваючий.

          В архітектурному мистецтві на зміну суворій простоті  часів республіки приходить розкіш і пишність імператорського Риму. Створюються величезні храми, урочисті ансамблі.

          Найграндіознішою спорудою імператорського Риму є Колізей. Назва означає величезний. Його будували 8 років. Він підіймається на висоту сучасного 18 – поверхового будинку (48м).Амфітеатр на 50 тис. глядачів. Зовні він мав 3 яруси з арками, колонами іонічного, корінфського ордерів, скульптурами, розташованими в арках.

          Скульптура часів імперії була представлена портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та їх сімей.

          Для настінних розписів того часу властиві врівноважені композиції, часто викор. єгипетські, східні мотиви, зображення гірлянд з плодів, квітів. Сцени з міфів відрізнялися холодною красою і статичністю.

          Отже, антична культура була колискою  європейської культури. Ми постійно звертаємось до неї, як до творчого джерела.