Українська та зарубіжна культура 20 – 30 рр. 20 ст. План лекції.

1. Фовізм.

2. Експресіонізм.

3. Кубізм.

4. Абстракціонізм.

5. Футуризм.

6. Сюрреалізм.

7. Дадаїзм.

8. Культура України у 20 – 30 рр. 20 ст.

          У хронологічному відношенні історію культури 20 ст. можна умовно розділити на три періоди: тривав до І св. війни, зароджується напрям модернізм ( від. фр. слова – озн. новітній, модерний) об’єднує такі течії: експресіонізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм, абстракціонізм, поп - арт;охоплює час між двома світовими війнами;повоєнний період, триває до нашого часу .        Фовізм (від. фр. слова означ. Дикун). Представники цієї течії виступали проти художніх традицій у мистецтві 19 ст.(спрощеність форм, інтенсивність кольорів, експресія композиційного вирішення).   Вперше напрям був представлений у 1905 році на виставці в Парижі. Представники цієї течії стверджували живопис без правил. Їх об’єднувало прагнення до створення образів за допомогою яскравої фарби, основні  кольорові композиції брали з природи. Вони оптимістично ставились до життя, прагнули відтворити гармонію і красу, в їх картинах зображення людей і предметів, мотивів природи набирало спрощеного, умовного декоративно – площинного характеру, пов’язано з індивідуальним сприйняттям натури  і позначене інтенсивністю кольорових сполучень. Представники фовізму  підкреслювали свою незалежність від природи, відстоювали право не копіювати природу, а висловлювати на картинах свою точку зору.  Найяскравіший представник течії художник Анрі Матіс. Його полотна вирізняються незвичайністю образів і дивовижною яскравістю барв. Основний елемент його мистецтва – інтенсивний колір («Жінка в капелюсі», «Осінній салон»). « Колір має бути виразним, - говорив художник. – Я просто кладу фарбу, яка виражає мої почуття». Найчастіше змальовує прості речі: картаті тканини, крісла, квіти, жіноче тіло. Виразно подає характерні пози, жести. Його живопис звучний, декоративний, життєрадісний. Найбільш відомі два його полотна: «Танок» і «Музика». Лише три кольори використовує майстер: червоний, синій, зелений. Картини написані для парадних сходів Щукінського особняка в Москві. Картина «Танець»  - відчувається первісна дикість і чуттєвість людства. Хоровод зображає не конкретний танець, а саму ідею танцю, бо постаті змальовані не як конкретні жінки. а як людські істоти взагалі. Матіс почав малювати,  коли йому виповнилось 35 р. Він наперекір бажанню батьків продовжити юридичний шлях пішов дорогою художника. Його дебют відбувся в Національному салоні в 1896 р. Наступні 10 р. пройшли під впливом ван Гога і Гогена, японської гравюри, східного мистецтва. Художник багато подорожував: Іспанія, Німеччина, Англія, Таїті, Корсика, Швейцарія, Алжир, Марокко. На запрошення Дягілєва він робить макети декорацій і ескізи костюмів для «Російського балетного сезону» в Парижі. Ще за життя було відкрито його музей. «Я хочу, щоб мій живопис дав вимученій, втомленій людині спокій і відпочинок, - говорив художник.Амадео Модильяні(1884 - 1920)         Свої картини він створював за один –два сеанси, немов би «на льоту», майже на грані імпровізації. Всі вони написані в характерній для нього неповторній творчій манері: мигдалевидні очі, ніс лопаткою або з легким вигином рот з тісно стиснутими губами, шия неприродно витягнута або зовсім відсутня. Моделі, які  позували художнику, не сподівалися на повну схожість з портретом.. Кожен образ неповторний та індивідуальний, наповнений своїм особливим змістом. Художник товаришував з П. Пікассо, А. Дереном, М. Вламінком, великий вплив на нього мала творчість Поля Сезана.             Художник вибрав самотність, використовуючи новомодні прийомі в своїх цілях. Амадео народився в італ. місті Ліворно, приїхав в Париж, коли йому було 22 роки. Навчався  живопису в ліворнського художника Гульєльмо Мікені і в школі при Флорентійській академії мистецтв та Венеціанському інституті вишуканих мистецтв.      Модильяні був добре знайомий з творчістю Г. Ібсена, Ніцше, О. Уайльда, Ф. Достоєвського, А Рембо. На Монмартрі він познайомився  з художником Утрілло, син відомої циркової акробатки Марі Валадон, яка позувала Ренуару, Дега  і Тулуз – Лотреку. Протягом 5 років художник змінив понад 12 квартир. Незважаючи на свої звички, художник жив насиченим, творчим життям. Перші спроби художника не мали успіху. Єдиним його товаришем і покупцем його картин був лікар Поль Олександр, він познайомив Модильяні з Сезаном. Найвищий підйом творчості художника припав на роки І св. в. час, коли ніхто не думав про купівлю картин. Після війни творчість художника була незрозумілою і непотрібною. Більшість картин була подаровано, продано за низьку ціну або лежали в його майстерні. В ці роки портрет став єдиним необхідним жанром живопису. Малював в жанрі «ню». Серед портретів: близькі та знайомі, англ. поетеса Беатріс Хестінгс, роман з якою тривав близько 2 –х років. Згодом були зустрічі  з студенткою Симоною Тіру, художницею Жанною Ебютерн (йому 30 р.- її 19 р.). Жанна стала дружиною художника. У цьому союзі народилась дочка. Здоров’я стало сильно погіршуватись (алкоголь, бідність давались взнаки). Лікуватись відмовлявся. Мріяв виїхати з сім’єю в Італію, але не суджено було збутись, він помирає. Жанна не виносить смерті і перебуваючи на 9 місяці вагітності, стрибає з 6 поверху. Спочатку їх могили були на різних кладовищах, але через рік – поховано разом. На могилі напис: «Смерть прийшла до нього на порозі слави», «Вірна супутниця Амадео Модильяні, яка не захотіла пережити з ним розлуку».Експресіонізм (від. фр слова – вираження, виразність). Батьківщина течії вважають  Німеччину, де виникали перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури та майбуття людства, які відчули в собі бунтарський дух та незгоду з дійсністю.  Напрямок пов’язаний з діяльністю груп «Міст», яка виникла в Дрездені у 1905р., до якої ввійшли 4 студенти – архітектори: Кірхнер, Бейль, Хеккель, Шмідт – Ротлуфф і «Синій вершник» в Мюнхені, організаторами якої були В. Кандінський  і  Франк Марк. Назва походить від картини Кандінського, що означає бурю і натиск. Якщо в групі «Міст» головну роль відігравала людина, то в «Синьому вершнику» людські емоції на другому плані, а на перше місце – абстрактна основа. Усі експресіоністи заперечували дійсність. Своїми попередниками експресіоністи вважали Дж. Енсора і Ед. Мунка. Провідником іде й був Е. Кірхнер, для якого символом неспокійного світу було сучасне місто, як уособлення зла – це і стало провідною темою творчості його однодумців. Дійсність вбачалась абсурдною. Джерелом натхнення для них була готична пластика, вітражі, негритянська і полінезійська скульптура, дитячий примітивний малюнок. Представники: Еміль Нольде, Джеймс Енсор, Едвард Мунк, Франк Марк, Оскар Кокошка. Едвард Мунк(1863 - 1944)Створив 100 картин, 4500 малюнків і акварелей. Художник виріс в Осло. В сім’ї було 5 дітей. Ріс хворобливою дитиною. 18 р. поступив до школи мистецтв і ремесел в Осло. Перша виставка відбулась в 1886 р. Картини виражали відношення художника до життя як до зла: смерть сестри, ці картини – своєрідна поема про смерть. Він покидає Норвегію живе і вчиться у Парижі, подорожує по Італії, осідає в Німеччині. Саме в Берліні до нього приходить справжня слава. Про специфіку його творчості було написано 4 книги. Саме в Німеччині приступає до головної роботи: «Фриз життя». Ряд картин повинні були показати життя людини. Це своєрідна поема про життя, любов і смерть. Це зображення рушійних сил життя.Картини з фризу: «Танець життя», «Роза і Амелія», «Поцілунок», «Мадонна», «Крик». Над кожною з них він працював на протязі всього життя, посилюючи символіку і відходячи  від деталей.Найвідоміша картина «Крик». Це програмний твір експресіонізму. Юнак, який стоїть на мості, стиснув руками вуха, кричить від безвиході і всепоглинаючого страху. Відчуття відчуженості, одинокості, ворогування оточуючого світу передано хвилеподібними синьо-червоними мазками. Пейзаж і особливо фігура на передньому плані спотворені і посилюють відчуття удушливої атмосфери відчаю, «внутрішнього пекла».Замовлення на фриз Мунк отримав від лікаря М. Лінде.   Мунк намагався зрозуміти людей і в той же час не робив спроби зблизитись  з ними, вважаючи, що вони хочуть йому нашкодити. Дуже часто спішив на вокзал, щоб уникнути зустрічі з конкретною людиною. Годинами розмовляв з чужими людьми, поповнюючи потребу в спілкуванні. Художник притягував до себе жінок, але він боявся довготривалих любовних стосунків. Мунк почав панічно боятись спілкування  з жінками. В період 1890-1910 рр. Мунк виробив свій стиль.. Його улюбленими символами стали: світлокоса дівчина – квітка в білому одязі, рудоволоса жінка – вампір і тужлива мати. Всі вони втілювали життя, смерть, любов і тугу – все, що хвилювало Мунка, який потребував підтримки, дружби, розуміння і любові, і в той же час боявся прийняти ці почуття, сприймаючи життя трагічно, прирікаючи себе на самотність і замкнутість. І лише в портретних роботах Мунк відображає людину глибше і цілісніше. Художник багато переїжджає, малює пейзажі – це узагальнені спостереження і враження, які передано через особистий настрій.  . Як дітей впізнають по батьках, так по пишних, м’яких хвилеподібних лініях визначають твори Мунка..Художня спадщина Мунка велика і різноманітна. Немає ні одного жанру, в якому б не працював майстер. Творчість була суттю його життя. Він говорив: «Картина не повинна бути ні на що схожа. Картина повинна бути хорошою». Картини Мунка незрозумілі всім, але вони дають можливість глибше заглянути в духовне життя людей.Оскар Кокошка (1886 - 1980)Народився в Австрії в сім’ї нащадка золотих справ майстра. Був другим з чотирьох братів. Згодом сім’я переїхала у Відень. В дитинстві дуже гарно малював. Навчався у Віденській школі мистецтв і ремесл. Основне його заняття малювання відкриток і віньєток. Ілюструє дитячі книги. Під враженнями Клімта зображає оголених дівчат. Покровителем художника був архітектор – модерніст Адольф Лоос, він допоміг художнику отримати замовлення на портрети. Своїх персонажів Кокошка зображав з виразною мімікою і «обличчями, що говорять», їх руки він робив непропорційно великими. Так на його думку досягалась виразність жестикуляцій.Подорожував по Швейцарії. Зобразив багато альпійських пейзажів. Цей жанр згодом став найулюбленішим  у його творчості.. Малює картини на біблійні теми. Проходить його персональна виставка. Кокошка закохується в Альму Малер (вдова композитора  Густава Малера). Вона була старшою за нього. У них зав’язався бурхливий роман. Наслідком цього стали картини «Автопортрет з Альмою Малер».Малює картину «Дружина вітру».   На поч. І св. війни іде на фронт, стає лейтенантом елітного драгунського полку. З 1924 р. починається період мандрівок, який фінансується щедрим контрактом: Пн. Африка, Єгипет, Туреччина, Палестина, Європа. Улюбленим жанром стає пейзаж.. У Празі знайомиться з Ольгою Павловською, яка стає його дружиною.1938 р. – переїзд  в Англію. Після ІІ св. війни у Відні відбулась виставка, для його картин було відведено цілий зал. Він працював і як декоратор: «Чарівна флейта» Моцарт, «Бал-маскарад» Верді, серії літографій: «Король Лір», «Одіссея», «Троянці». Під його руками народилась монументальна мозаїка в соборі св. Миколи в Гамбурзі, виходить автобіографічна книга «Моє життяБільшість картин знаходяться в різних музеях і приватних колекціях. Кубізм ( від. фр. сл. озн. куб)виник в Парижі. Представники кубізму прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його джерелом творчого натхнення. Представники відмовились від таких традиційних художніх засобів як передача тривимірного простору, атмосфери, світла і почали розробляти нові, які показали б об’єкт з усіх боків, утворюючи чотирикутники, трикутники, півкола. Основне завдання кубістів – конструктивна схожість предметів, їх взаємзвязок. Вони намагалися розкласти складні форми реального світу на прості геометричні об’єми (куля, конус, куб), а вже потім сконструювати з них щось цілісне.Представники: Пабло Пікассо «Авіньйонські дівчата». З його картиною пов’язують появу кубізму. Цей твір критики називали «революційним переворотом, рівного якому не було з часів Відродження».На картині 5 оголених фігур,які художник трактує по своєму: обличчя схожі на маски, носи – тонкі, вуха – великі. Автор показав як з геометричних фігур складається тіло, голова, обличчя. Довкола П Пікассо збиралася група художників і поетів, яку називали «Плавуча пральня»( будинок на Монмартрі, де жив Пікассо.) Пабло Пікассо(1881 - 1973) Його  мистецтво захоплююче, як іспанський бій биків. П. Пікассо був майстром, який підкорив своє життя законам мистецтва.     Народився на пд. Іспанії. Батько став першою людиною, яка познайомила Пабло з живописом (сам викладав малюнок). Навчався в Барселоні в школі вишуканих мистецтв, Мадридській академії. В ранніх картинах відчутний вплив: Тулуз-Лотрека, Ель Греко, Сезана. В цей час Пабло підписує свої картини дівочим прізвищем матері Пікассо, тому, що вона найбільше виражає його суть. Його захопило подвійне «с», що рідко зустрічається в іспанських  прізвищах, адже Пікассо – італійське прізвище.Перший період  в творчості художника називають«голубим». Це пов’язано з кольоровою гамою, в якій написані картини художника (голубі, зелені, сині). Герої картин: бідні, жебраки, сліпі, бродяги і повії. В образах мужчин, які зображені на картинах легко вгадуються риси батька Пікассо. Красиві картини присвячені темі материнства. Другий період творчості: гама кольорів змінюється, переважають рожево-золотисті: («Дівчина кулі», «Комедіанти», «Акробат і маленький Арлекін», в них домінує тема цирку (художник перебуває у Франції).  Циркова трупа, опоетизоване суспільство бродячих комедіантів - ідеальна модель сім’ї для Пікассо. Тому, що вони вільні, всі відповідають один за одного, взаємна підтримка є умовою їх існування, питаннями життя і смерті. По відношенню до світу  - вони відірвані, але це ще тісніше їх об’єднує. Світ акробатів і Пікассо – це світ людей, які потрібні один одному. Це жага життю, що пов’язує людей. Наприклад: святе сімейство – сім’я Арлекіна, взаємна відданість старого клоуна і маленького хлопчика – акробати. Вони батько і син, вони друзі. Дружба пов’язує дорослого юнака з підлітком, хлопчика з собакою, атлета з дівчинкою. В цій темі Пікассо знаходить мову контрастів: союз старого і молодого, важкого і пластичного, масивності і легкості, динаміки і статичності.  Майстерня була для нього і помешканням, і місцем зустрічі друзів (Г. Апполінер, П. Елюар). Знайомство з Фернандою Олів’є повернуло життя художника. Ця модель і перша жінка,  з якою він почав жити однією сім’єю. Вона говорила, що він володів таким магнетизмом, якому вона не могла опиратися.  «Авіньйонські дівчата» - найвідоміший твір майстра, в якому продовжив тему повій. Зображаючи на картинах персонажі жінок легкої поведінки, він звільнив сучасне мистецтво від табу. Ідеалом для художника стає Енгр – майстер класичного малюнка. Художник працює над декораціями до балету Жана Кокто «Парад» на музику Е. Саті. У ці ж роки він створює цілу галерею портретів: Ренуара, Аполлінера, Жакоба, Воллара, балерини Ольги Хохлової, яка в 1918 році стала його дружиною. Через три роки після весілля в сім’ї Пікассо народився син Поль.  В житті художника було багато любовних пригод, Пікассо залишався небайдужим до жіночої краси, все життя любив молодих і красивих жінок. Товариш художника Жан Кокто порівнював картини Пікассо з театральними завісами. «Герніка» - це відклик на події громадянської  війни  в Іспанії. Ця картина величезних розмірів 350 х782 м. Кожен образ дихає ненавистю до фашизму. «Герніка» - картина – символ, морально-етичним свідком про жах епохи.       Тема війни знайшла відображення у багатьох картинах художника. Особливе місце в творчості художника займає графіка. Він продемонстрував віртуозне володіння технікою офорту. Все своє життя художник навчався. Після другої св. в. займався скульптурою і керамікою. В 40 роки створює поетичні варіації на тему: «жінка – квітка». Моделлю для яких послужила молода художниця Франсуаз Жіло, яка була на 40 років молодшою Пабло. На протязі 10 років вона була неофіційною дружиною і народила йому двох дітей – Клода і Палому. Останні роки життя його дружиною була Жаклін Рок. Художник одружився на 37 річній Жаклін в 1961 р., яка була до того ж його улюбленою моделлю. Жаклін було 37 років, а Пікассо 80 р. Різниця у віці  43 роки. Жаклін була єдиною жінкою, ображаючи, яку він не намагався зруйнувати красу і гармонію її образу. Помер художник 8 квітня 1973 року у віці 92 роки. Вражає кількість творів мистецтва створених П. Пікассо: 1885 картин, 7089 малюнків, 30 000 естампів, 1228 скульптур, 3222 предмета кераміки.        Абстракціонізм ( від. лат слова – далекий від дійсності). Це  «безпредметне мистецтво», його ще називають «малярством дії». Зародився кінець 40х – поч. 50х рр. 20 ст. Художники цієї течії прагнуть за допомогою довільних форм, ліній і колірних плям виразити навіяні їм образи і враження, цілком відмовляються від реалістичного зображення предметів і явищ. Визначення йому дав французький художник М. Сефор, який називав абстракціонізм – безпредметним мистецтвом. Він називав абстрактним будь – яке мистецтво, яке не  містить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку дійсності. На картинах абстракціоністів важко знайти що – не будь , що нагадувало б звичний світ, що оточує людину. Представники: В. Кандінський, Казимир Малевич, Джексон Поллок – амер. художник, який заснував напрям дриблінг – розкидання фарб на полотні за допомогою ложки, палиці. Робив акцент на самому процесі творчості.  Василь Кандінський (1866 - 1944)Засновник абстракціонізму. Художник почав займатись живописом, коли йому було 29 років, залишивши успішну кар’єру юриста. В 25 років почав вивчати економіку і право в Москві.. Ключовим моментом у житті молодого Кандінського стало відвідування виставки французьких імпресіоністів. Саме після цієї події правознавець залишив звичну професію і почав займатись мистецтвом. Василь Васильович їде в Мюнхен – центр європейської академічної освіти. Створює свої перші картини, для яких позували професійні моделі. У картинах відчувається вплив Реріха, Головіна. В цей же час займається гравюрою, під впливом творчості П. Гогена і Е. Мунка. «Дами в кринолінах» - перші роботи, які свідчать про зміни у манері зображення. Це картини-ландшафти, для яких характерні енергійні фарби, прості контури, ледь помітні образи. Композиції близькі до абстрактних.Кандінський був мандрівником. Побував в: Австрії, Німеччині, Швейцарії, Швеції, Голландії, Італії, Бельгії, Єгипті, Сирії, Туреччині, Тунісі, Греції, російська північ. Кандінський був глибоко віруючою людиною. Коріння і світло Росії вбачав в християнстві. Цінував все російське, зберіг любов до російського народу. Стіни його вілли були розписані в російському народному стилі. Підтримувати цю традицію допомагала і мати художника,а також художниця Габріель Мюнтер (його учениця), згодом стала його супутницею життя  Робив копії картин Поленова і Васнєцова, по пам’яті малював картини Рафаеля, Пуссена, Хальса, Рембрандта. Найбільше любив Ель Греко, Рембрандта, Делакруа, Грюневальда. Творчість Матіса, Сезана, Руссо, Ван. Вважав, що в абстрактному, фантастичному, музичному, поетичному живописі реалізувались концепції романтиків.  Період  з 1909 по 1914 р. у творчості художника вважається найцікавішим, найекспериментальнішим і найінтенсивнішим – створено 200 картин. В картині «Співзвуччя» (1913 р.), яка складається з 38 поем з 12 кольорових і 54 чорно-білих  гравюр художник зумів синтезувати поезію, музику і живопис. Створив лібретто до балета «Жовтий звук» і здійснив постановку «Картинок  з виставки» М. Мусоргського, в якій взаємодіють музика, освітлення, пантоміма і фарби. Займався оформленням інтер’єрів, проектував моделі одягу, створював ескізи розпису по фарфору, цікавився фотографією і кінематографом. В 1920 р.  в Москві відбулась виставка робіт художника. Серед картин з’являються абстрактні  полотна («Композиція на білому фоні»). Він вводить в них геометричні елементи. Основну увагу зосереджує на  викладацькій та дослідницькій роботі. Вся творчість була спрямована на те, щоб викликати в людях радісну здатність переживати духовну суть в матеріальних і абстрактних речах. У книзі «Про духовне в мистецтві» він висловлює кредо абстракціонізму.. Єдиний предмет творчості, що заслуговує на увагу митця, це його власний духовний світ, стан його душі. Символами цього стану можуть бути чисті лінії, барва, форми. За Кандінським: жовтий колір – символ безумства, синій – кличе людину в безкраї простори, прагнення до надприродного, зелений – символізує ідеальну гармонію, фіалковий – хворобливість, згасання. Горизонтальна лінія уособлює жіноче начало, вертикальна - чоловіче.   Казимир Малевич (1878 - 1935) Народився на околиці Києва в польській сім’ї, де  народилось 14 дітей, але тільки 9 дожили до зрілого віку. З справжнім живописом Казимир познайомився в Києві. Навчався в п’ятикласному агрономічному училищі. Це єдиний заклад по закінченні якого він отримав офіційний диплом. На 15-річчя мама подарувала набір пензлів і фарб і син не перестає займатися живописом. Деякий час відвідував заняття в Київській малювальній школі ім. М. Мурашко Московський період найщасливіший  у житті художника. В 1910 р. познайомився з дитячою письменницею Софією Рафалович. Разом вони прожили 15 років. З 1910 р. художник приймає участь в епатажних виставках нового об’єднання “Бубновий валет”, та Петербургського союзу молоді. Поєднання різних стилів характерне для Казимира.  В 1911 – 1912 рр. – період примітивізму.Вплив робіт Н. Гончарової і М. Ларіонова. К Малевич доводить колір до максимальної сили. Яскраво-червоні, крикливо-зелені, жовті, обведені чорною, синьою, червоною фарбою(“Купальник”, “На бульварі”, “Садівник”).  З 1910-1920 рр. – основною темою картин стає селянське життя. Художник зображає сільських жителів (“Женці”, “Столір”, “Селянка з відрами і дитиною”, “Збір пшениці”). Використовуючи в картинах кубістичні методи, Малевич створює свій неповторний російський варіант кубізму. В 1913 р.  – оформив постановку футуристичної опери “Перемога над сонцем”. На сцені театру, а не на полотні вперше була представлена на суд глядачів картина “Чорний квадрат”, створена художником як декорація до вистави. Це перший крок до супрематизму. На протязі 1915 р. малевич створив близько 50 карти.  Малевич любив створювати нові слова, найвідоміше серед них супрематизм. “Чорний квадрат”, “Чорне коло”, “Чорний хрест” – три форми, на яких, зародилась супрематична система живопису. Апогею супрематизм досяг в 1918 р. – втікає колір, з’являється картина “Білий квадрат на білому фоні”, - утверджуючи знак чистоти людського творчого життя.Співпрацює  з М. Шагалом в Народному художньому училищі. В цей період створює групу “Засновники нового мистецтва”. Казимир очолює Державний інститут художньої культури. В 1926 р. арештований.            В 1927 р. він побував у Варшаві, згодом у Берліні. Творчість рос. авангарду за кордоном оцінили належно. Повернувшись з ув’язнення, художник овдовів. Важко пережив смерть Софії. Відбулася третя персональна виставка художника, організована Третяковською галереєю до 30-річчя його творчої діяльності. В 1930 р. був знову арештований і декілька місяців провів у в’язниці. Через три роки його мистецтво було об’явлене чужим, а картина “Чорний квадрат” розкритикована.         В останні роки життя писав в основному пейзажі і реалістичні портрети, для яких моделями були його рідні, близькі, друзі та учні. Особливо цікаві ряд портретів, в яких проступає орієнтир на майстрів італійськог. Портретна концепція знайшла відображення в “Автопортреті” (1933 р.), який отримав назву “Художник”. “Художник відкриває світ і підносить його людині – бути художнику серед речей необхідно, тому що через нього  відкривається нова симетрія, нова природа, він знаходить красу . . .” – писав Малевич.     Над захороненням встановлений пам’ятник, спроектований Н. Сутіним, - куб  з чорним квадратом. Футуризм (від. лат. слова означ. майбутнє).  Його популяризатором був поет Філіппо Марінетті. На перше місце футуристи ставили культ техніки і  індустріальних міст (урбанізм). Змальовували світ,  де все рухається і безперервно змінюється. Дія мотору хвилювала їх більше, аніж посмішка жінки, чи сльоза дитини. Представники: Боччоні, Руссоло, Северені, Карра прагнули створити «синтетичне мистецтво майбутнього», відкидаючи усталені мовні норми  й класичну спадщину. Їх картини являли собою комбінацію площин і ліній, дисгармонію кольору та форми.  Для футуристів характерний культ  машинної техніки, яка в умовах буржуазного виробництва робить людину автоматом, протиставляли індивідуалізму насильство і варварство, відкидали загально прийняті норми. У 1909 році в Парижі було опубліковано «Маніфест футуризму», в якому Ф. Марінетті заявив про повний розрив з навколишнім світом. І його культурою. Марінетті уславлював енергію, сміливість, відвагу і бунт, у маніфесті лунали заклики рознести музеї і спалити бібліотеки. Футуристи активно закликали до участі Італії в першій світовій війні, йшли на фронт добровольцями, оспівували війну як прояв сили. У фашизмі їм подобалось антибуржуазність і патріотизм, але відштовхувала казарменість. Футуристи вважали себе революціонерами. Відкидали традиції реалістичної літератури, вони наголошували на пошуках нової віршованої техніки, ставали на шлях країн того формалізму, творили свою особливу мову, чудернацькі словосполучення, позбавлені змісту, вимагали скасування синтаксису, вживали лише слова неозначеної форми. Наприклад: сторінки тексту перетворювали на складний малюнок, в якому є не тільки букви, а й математичні та телеграфічні знаки. Футуристи прагнули стати мистецтвом майбутнього, яке співзвучне з хмарочосно – машинно – автомобільною культурою. Вони створювали гімни технічному прогресові, машинам, моторам, механічній красі. Очікували народження нової людини, котра б мала оновлену душу і була б неповторною і вільною у діях, бажаннях. Загострене відчуття власної особистості проводило футуристі до перебільшення власного значення, звеличування себе, що було викликом суспільству.    Сюрреалізм ( від. фр. слова означ. - надреалізм). Виник у 20 ст. у Франції. Проголошує джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації, підсвідомі асоціації). Головною рисою сюрреалізму стало алогічне бачення предметів і явищ, яким надається подоба достовірності. У живописі сюрреалізму головне впливати на глядача асоціаціями, тому в нього важке зависає, а тверде розтікається, м’яке костеніє, мертве оживає. Термін сюрреалізм запровадив Г. Апполінер. Сюрреалісти заперечували гуманістичні надбання класичної спадщини, намагались відтворити в образах патологічні видіння, підсвідомі асоціації, фантастичні марення. Найбільшого поширення сюрреалізм набув в образотворчому мистецтві. Перша виставка художників відбулась в 1925році в Парижі. Інтуїтивізм і особливо фрейдизм служили філософською опорою сюрреалізму для спроб визначити розум з художнього мислення. Утвердити в творчості хаотичне свавілля. Своїми попередниками сюрреалісти вважали рос. художника Марка Шагала і іспанського архітектора Антоніо Гауді. Представники сюрреалізму вирішили змінити реальний світ на містичний і підсвідомий. Сновидіння і галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення. Сюрреалісти закликали до звільнення людського Я від кайданів логіки, розуму, моралі, які пригнічують творчі можливості особистості.    Представники: поети Антре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, Жак Превер, художник Сальвадор Далі (1904 - 1989) Народився в іспанському місті Фігерас в сім’ї нотаріуса. Найулюбленішим заняттям було одягнувшись в карнавальний костюм, зображати короля. Коли померла його мати -це було для нього жорстоким випробуванням. 18 річний Далі поступив в Мадридську  вищу школу вишуканих мистецтв. Схиляючи голову перед талантом  великих французьких та іспанських художників Гойї, Веласкеса, Вермера, Сальвадор багато часу проводив за копіюванням їх картин. У студентські роки подружився з Луїсом Бундюелем і Федеріко Гарсіа Лоркою. Картини намагався перетворити таємницю в загадку, щоб потім розгадати її. «Тільки таємницею ми живі…» - підписав одну  з робіт художник. Писав  портрети, натюрморти, композиції, а також створив декорації до драми Ф. Г. Лорки «Маріана Пінеда», брав участь у зйомках фільму «Андалузький пес». Серед ранніх творів найбільш відомі «Корзина з хлібом», «Автопортрет  з рафаелівською шиєю», в якому художник стилізує своє обличчя під старовинні портрети.            В Кадакесі він знайомиться з  Полем Елюаром і його дружиною Галою – Оленою Дмитрівною Дяконовою, яку полюбив до безпам’яті. Він її боготворив і називав Галариною, вона була супутницею життя до кінця своїх днів. Далі називає Галу Ангелом рівноваги. Вона керує його вчинками, ним самим, його думками». Це знаходить своє відображення в картинах: «Вечірній дзвін», «Гала молитвенна», «Галаріна», «Атомна Леда».   Далі був схильний до нарциссизму, параноїдальних галюцинацій. Своє спасіння зв’язав з появою у життя Галли – жінки, яка не тільки не намагалась змінити його, але й приймала таким, яким він є, приймаючи усі його несподівані ідеї і вибрики.   Одержимий живописом і фанатично відданий мистецтву, Далі був одиноким і незграбним у спілкуванні. Один з шедеврів сюрреалізму “Сталість пам’яті”, який був проданий в перший день появи на вернісажі, зображає незвичайні, м’які стікаючі годинники. В реальному житті це побачити неможливо, але можливо побачити уві сні. Дуже часто художник малював тільки но прокинувшись, або вночі. В ці ж роки захоплюється вченням З. Фрейда. Сюрреалістичні картини поч. 30 – рр., які з’явились на паризьких виставках, принесли художнику справжній успіх. Далі стає модним. Повертається з Галою в Париж. Малює картину “Передчуття громадянської війни”. З’являється ряд картин, в яких художник постає як талановитий колорист і малювальник. Його творчість розцвіла в повну силу. Далі розширює свою діяльність: прикрашає вітрини магазинів, створює ескізи суконь, капелюхів, прикрас. Художник у супроводі незмінної Музи Гали, багато подорожує, відвідує Італію, Австрію, Англію. В Америці він пише автобіографію, що було рідко для людини, якій немає  і 40 років. В  Порт – Льїгаті зайнявся розробкою релігійної тематики. Більшість картин цього періоду зображає вознесіння в ранг божества Галу, яка не перестала надихати художника: “Христос Гала”, “Ангел Порт - Льїгата”, “Портрет Гали в кулях”. Всі ці картини зображають дружину художника в образі Богородиці, Олени та ангела. Далі знову і знову віддає  данину вдячності улюбленій жінці. Починаючи з середини 60-х років художнику протягом 10 р. позувала екстравагантна красуня Аманда Лір. Король Хуан Карлос нагородив художника Хрестом Карла ІІІ і надав титул маркіза. Останні роки провів у своєму музеї, в старій башні “Torre Calatea”, він назавжди відмовився від пензля і олівця. Дадаїзм ( від румунського дада – так – так, від фр. хоббі – коник). Зародився у Швейцарії, у художньому клубі «Кабаре Вольтер». Течію заснував румун Трістан Туара.  Методи представників дадаїзму зводились до різних скандальних витівок (абсурдних словосполучень у літературній творчості комбінацій випадкових предметів або наклейок у дусі колажу в мистецтві). Вони заперечували усталені духовні цінності, закони моралі, етики, релігії, проголошували хаос і свавілля. Вони вважали будь – який виріб твором мистецтва (віконна рама). Вони замість малярства демонстрували праску з шипами. Це було «художнім хуліганством». Представників цього напряму об’єднувала ненависть до війни, до суспільства. Своїм ворогом вони вважали будь – який авторитет або традицію і врешті-решт саме мистецтво. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми. Глузували над дійсністю, замість музичних концертів приголомшували публіку шумом. Замість поезій у загальноприйнятому розумінні вони пропонували слухачам набори випадкових слів та безглузді звукосполучення або читали одночасно вірші різних поетів. Замість малярства або скульптури демонстрували на виставках праску з припаяними шипами. Дадаїсти займались колажем і фотомонтажем. Вони вважали, що мистецтво утворює нерівність між людьми, а слово художник звучить як образа. Відраза до існуючого способу життя та пов’язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми анти культури. Українська культура 20 – 30 рр. 20 ст. XX ст., як, мабуть, ніяке інше, дуже насичене різноманітними історичними подіями, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Звідси різні історичні умови, в яких розвивалася українська культура. Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реальні можливості для відродження української мови і школи. Політика Тимчасового уряду в галузі народної освіти була демократичнішою, ніж царського уряду і тому вже в березні 1917р. були зроблені розпорядження про навчання українською мовою в початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох державних українських гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах. Справжнім виразником інтересів українського громадянства і учительства у справі освіти стала Центральна Рада - представницький політичний орган українського народу, утворений 7 березня 1917 р. Головним завданням освітньої політики - відродження рідної мови і школи. Велику підтримку і допомогу надавали їй українські громадські організації: товариство шкільної освіти, учительські організації, товариство "Просвіта". Перші українські школи відкривалися виключно на громадські й народні кошти. Було створено Генеральний секретаріат (міністерство) народної освіти, який узгоджував роботу громадських організацій. Питання відродження української школи було найголовнішою проблемою двох Всеукраїнських учительських з'їздів, які відбулися у квітні і серпні 1917 р. Згідно з постановами першого Всеукраїнського учительського з'їзду, українізація середньої школи повинна була проводитись шляхом заснування нових українських гімназій. Предмети українознавства: література, історія і географія України, а також українська мова мали бути обов'язковими в усіх середніх школах. Для забезпечення прав національних меншин було визнано за необхідне відкривати паралельні класи. Перший Всеукраїнський учительський з'їзд вважав за потрібне з нового навчального року відкрити ще дві кафедри: історії українського мистецтва та історії української етнографії.  Першу українську гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шкільної освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917р. Вона працювала у вечірню зміну. Всього у 1917р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій: на Київщині - 13, на Полтавщині - 14, на Поділлі - 4, на Чернігівщині - 2, на Харківщині - 1. Більшість цих гімназій були відкриті по селах: 25 з 39. Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навчальних закладів могла здійснюватися двома шляхами: українізація існуючих університетів та інститутів через відкриття паралельних курсів українською мовою; заснування нових українських вищих шкіл. 5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського народного університету в Києві. Було відкрито три факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний, а також підготовчі курси. На початку листопада 1917 p. загальна кількість складала 1370 осіб, з них на підготовчих курсах - 570, на факультетах - 800, а саме: на історико-філологічному - 420, фізико-математичному - 140, юридичному - 240. Наступним кроком на шляху створення нових вищих шкіл було відкриття 7 листопада 1917 р. Педагогічної академії в Києві. Діяльність академії розпочалася з відкриття однорічних педагогічних курсів для підготовки учителів українських середніх шкіл, які б викладали предмети українознавства, передусім, українську мову та літературу. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випускники педагогічних інститутів, вільними - студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учительських семінарій. На початок роботи академії було зараховано 50 дійсних слухачів з вищою освітою. 22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва - першу вищу художню школу в Україні.Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які зможуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники середніх художніх шкіл, всі останні - вільними слухачами. На утримання Академії було виділено кошти у сумі 98,2 тис. крб. Важливою подією в культурному житті України того часу стало відкриття другого Українського Народного університету 21 квітня І 918 р. в Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій "Просвіті", два факультети: історико-філологічний і економіко-правничий. Деякі кошти на утримання дала "Просвіта", крім того, було зроблено приватні пожертвування, поступала плата від слухачів (30 коп. за лекцію). Таким чином, при активній підтримці українських громадських організацій і національне свідомої частини українського народу, заклали фундаментальні засади відродження національної середньої та вищої освіти. Досягненню значніших успіхів перешкоджали вагомі причини: політична нестабільність, відсутність коштів, опозиція шовіністично налаштованих росіян і русифікованих українців, дефіцит українських підручників і вчителів. Справу Центральної Ради у галузі розвитку української освіти, науки і культури продовжив уряд Української Держави гетьмана П.Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Початкові школи досить легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені учителями, які могли викладати цією мовою.  Велика увага зверталась на підготовку вчителів, які могли викладати українською мовою в учительських семінаріях. Засновували  нові українські гімназії. За Центральної Ради у Києві було три українські приватні гімназії. Згодом -  54 українські гімназії, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях введено як обов'язкові предмети українську мову, історію й географію України та історію української літератури. 6 жовтня 1918р. урочисто відкрито у Києві перший Державний український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам'янці-Подільському.  В цей же період засновано: Державний український архів, у якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду, Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, фонд якої швидко зростав. У кінці 1918 р. в ній було вже понад 1 млн. книг, серед яких багато унікальних. За кількістю та якістю книг Українська національна бібліотека могла конкурувати з кращими бібліотеками Європи. Засновано 24 листопада 1918 р. Української академії наук. Академія мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим президентом запропонували бути М.Грушевському, але він відмовився, тому призначено було видатного вченого зі світовим ім'ям, 55-річного професора хімії Володимира Вернадського. До досягнень у галузі культури за гетьманської доби треба ще додати заснування Українського театру драми та опери, Української Державної капели, Державного симфонічного оркестру тощо. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, якими користувалися в школах України ще й через 10 років, засновано кілька великих видавництв, які випускали українські видання в нечуваному до того числі примірників. 13 листопада 1918 р. на українських землях колишньої Австро-Угорської імперії було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Активно здійснювалась перебудова системи  народної освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались державними, а вчителі - державними службовцями. За рішенням освітніх органів дозволялось засновувати приватні школи;українська мова стала основною в усіх державних школах; за національними меншинами - поляками та євреями визнавалось "право на школу в рідній мові". Спеціальним законом націоналізовано українські приватні гімназії і учительські жіночі семінарії. Реорганізовувалась і розширювалась мережа спеціальних і фахових шкіл. Особлива увага приділялась вивченню української мови, математики, історії, географії України. За бажанням учнів викладались також польська, німецька та інші мови. Педагоги державних шкіл зобов'язані були скласти професійну присягу на вірність Українській Народній Республіці. Найактуальнішим видом мистецтва була плакатна графіка. Вона дуже рельєфно віддзеркалювала строкату картину боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дискусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю художніх прийомів. У багатьох плакатах спостерігається намагання глибше відбити особливості народного характеру, знайти характерний типаж, підкреслити національне в одязі, засобах художнього виразу. Такими є плакати, створені І.Падалкою і Т.Бойчуком. З'являється плакат пропагандистський, розповідний, який вміщував у собі цілу серію окремих сюжетних картинок, об'єднаних однією загальною темою. Окреме місце займають плакати-портрети. Серед них високими художніми якостями відзначається плакат-портрет роботи В.Єрмілова "Іван Франко" з творчим використанням народного орнаменту. Поєднання образного змісту з народною піснею, приказкою чи віршованим текстом робило їх актуальним і дійовим засобом мистецької агітації. Вже стало нормою характеризувати 20-ті pp. як чергове національне відродження. Протягом 20-х pp. кількість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. У 1924 р. було поставлене завдання розпочати підготовку до запровадження чотирирічного обов'язкового початкового навчання дітей. При вступі до вищих навчальних закладів враховувалось соціальне походження.При вузах створювались робітничі факультети. Перші відкрилися у 1921 р. при Київському політехнічному та Харківському технологічному інститутах. Робітфаківці забезпечувалися гуртожитками, їм виплачувалися державні стипендії. Університети реорганізували в інститути народної освіти. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялися від оплати. У 1925 р. діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів і 30 робітфаків. У цей час в Україні працював видатний педагог і письменник Антон Семенович Макаренко. 15 років він творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, в тому числі колонією ім. О.М.Горького та комуною їм. Ф.Е.Дзержинського в Харкові. Організував у с.Триби під Полтавою колонію для неповнолітніх правопорушників. Цей заклад був побудований за принципом поєднання навчання з виробничою працею вихованців. Головним завданням своєї педагогіки А.С.Макаренко вважав виховання, під яким він розумів "програму людської особистості", потрібну людині як членові певного суспільства, бо виховна робота здійснюється, перш за все, на замовлення суспільства. Програму виховання людської особистості А.С.Макаренко поділяв на три частини: формування загальнолюдських якостей, необхідних людині; виявлення і розвиток індивідуальних здібностей, нахилів і талантів; набуття в процесі поєднання навчання з виробничою працею загальноосвітніх знань, умінь і навичок і певної професійної підготовки.  А.С.Макаренко теоретично обґрунтував і перевірив на практиці вчення про організацію та виховання особистості в колективі і через колектив, засноване на ідеях демократизму, гуманізму і оптимізму. Наукові дослідження в 20-ті pp. зосереджувалися в основному в Українській академії наук. Тут було три відділи: історико-філософський, фізико-математичний і соціально-економічний. Найефективніше працювала перша секція, очолювана М.Грушевським. У фізико-математичному відділі  працювала найбільша кількість академічних кафедр - 30. На світовому рівні проводилися дослідження з математичної фізики (М.Крилов), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен). Вивчення економічної географії України започаткувавКостянтин Воблий, було відкрито перший у світі Демографічний інститут під керівництвом М. Птухи. Плідно працювали у ці роки історик права Микола Василенко, сходознавець Агатангел Кримський. Зовсім інша ситуація склалася після кінця громадянської війни у Західній Україні: заборонено вживати слова "українці", і "український,  вживання української мови було заборонене в усіх державних установах та органах самоврядування. Більшість українських шкіл було перетворено в двомовні з перевагою польської мови. Полонізувалися й вищі навчальні заклади. Українці змушені були заснувати у Львові таємний Український університет. Він налічував 3 факультети, 15 кафедр, 54 професори, 1500 студентів.  Головним осередком української культури залишалося наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ) у Львові. В ньому працювало понад 200 науковців. Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямі: "пролетарські" письменники об'єдналися у спілку "Гарт",  куди входили Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, селянські письменники згуртувалися у спілку "Плуг", куди входили Андрій Головко, Петро Панч, неокласиків Микола Зеров, Максим Рильський, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, неосимволістів Павло Тичина, Дмитро Загул, Євген Плужник, Василь Мисик, Дмитро Фальківський, Юрій Меженко. Рання творчістьП.Тичини відзначалася елітарною чутливістю, драматичним пафосом розбудови національної культури, формальною витонченістю і експресивністю. Молодого Тичину називають головним представником українського поетичного "необароко". "Вільна академія пролетарської літератури" (ВАПЛІТЕ). До неї увійшли найвизначніші письменники: Тичина, Бажан, Сосюра, Смолич, Яновський. Ідейним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, першим президентом - Микола Яловий. Літератори шукали своє місце у суспільному житті, створювали різножанрові твори, збагачували українську літературу новими змістом і формами: М.Хвильовий, Г.Косинка, Ю.Яновський, В.Підмогильний. Експресіоністична образність, глобальність поставлених проблем, ускладненість художньої мови, динамізм дії притаманні прозіВ.Винниченка, А.Головка, М.Хвильового, п'єсам М.Куліша. Широку популярність здобув гуморист Остап Вишня. Одним з найпопулярніших поетів був Володимир Сосюра. У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Реву-цький.Одним з кращих хорових колективів країни стала капела "Думка".  На Західній Україні одним з найталановитіших композиторів, музикознавців та популяризаторів українського музичного мистецтва був М. Колесса. У Харкові діяла і успішно гастролювала по Україні перша капела бандуристів, створена ще 1917 р. визначним культурним діячем, музикознавцем і письменником Г. Ходкевичем. Діяло республіканське Музичне товариство ім. М.Леонтовича, навколо якого гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського музичного авангарду започаткував Б.Лятошинський. Створив оперу "Золотий обруч". Новаторські тенденції виявилися у творчості композиторів В.Косенка, М.Вериківського (автора першого українського балету "Пан Каньовський». У Галичині новітні напрями культивували неоромантики В.Барвінський, Д. Січинський. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний та "Молодий театр". На кінець 1925 р. налічувалося вже 45, а в 1940 р. – 140. Репертуар театру становила класична драматургія. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім. Франка на чолі з Г.Юрою і театр "Березіль" на чолі з Лесем Курбасом. У республіці зросла ціла плеяда майстрів сцени: А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський. Великих успіхів було досягнуто в кіномистецтві. З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість яких було присвячено подіям громадянської війни. Найбільш вдалим серед історичних фільмів був "Тарас Трясило" режисера П.Чардиніна. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов'язаний з творчістю О.Довженка, який  працював кінорежисером на Одеській кіностудії, його фільми "Звенигора", "Арсенал", "Земля". На  всесвітній виставці в Брюсселі його фільм "Земля" включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів. Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка "Симфонія Донбасу" Д.Вертов,, а серед художніх - "Фронт" О.Соловйов.. Талановитим українським режисером став і видатний скульптор І.Кавалерідзе. В образотворчому мистецтві майстер батального жанру М.Самокиш створив ряд масштабних картин на історичну тематику: "В'їзд Б.Хмельницького до Києва", "Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким". Одними з кращих пейзажних творів були "Дніпро і кручі" М.Бурачка, "Місячна ніч" Г.Світлицького. В портретному жанрі продовжував плідно працювати видатний художник Михайло Жук.У середині 20-х pp. дедалі помітніше місце в політичному й культурному житті республіки почало відігравати радіо. Перша радіостанція в Україні почала діяти в Харкові у 1924 р. У 1927 р. стали до ладу радіоцентри в Києві, Дніпропетровську, Одесі.  Радіотрансляційні вежі стали одним із символів новітніх часів. У 20-ті pp. відбувався активний пошук відповідної добі форми архітектури. Як правило, вибір архітекторів зупинявся на нових течіях, таких як конструктивізм. У тогочасній столиці України Харкові будинків у цьому стилі було вибудувано досить багато, що відбивало тогочасні уявлення про майбутню урбанізацію та технізацію комуністичного життя, наприклад будинок Держпрому (попередник сучасного Кабінету Міністрів). Розвивалася далі й монументальна скульптура, чимало творів якої присвячувалося образові великого українського поета Т.Г.Шевченка. До 200-річчя з дня народження Г.Сковороди  було встановлено монумент у Лохвиці за проектом І.Кавалерідзе, а також пам'ятник революціонеру Артему (Сергееву) в Донбасі. У 30-ті pp. культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені, освітяни, літератори, чиї погляди чи творчість не вписувались у "прокрустове ложе" сталінізму. "Українізацію" було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури, розстріляно або запроторені до таборів. Примусова колективізація і пов'язаний з її неуспіхом штучний голодомор 1933 р. становлять собою не тільки одну з найтрагічніших сторінок української історії. Протягом 30-х pp. створюється пропагандистський культ пролетаря-титана. Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увага приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ.   В Україні лишилося тільки 15% дорослих людей, які не вміли читати й писати.  3 1932 р.встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року - 1 вересня, тривалість уроку, затверджено п'ятибальну систему оцінки знань. Основною формою викладання став урок, а замість комплексної системи запроваджувалась предметна. Напередодні війни в містах України в цілому сформувалась система обов'язкової семирічної освіти.  На початку 30-х pp. було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим учбовим закладом став інститут, а середнім спеціальним - технікум, у 1934 р. булоскасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах, запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента, введено індивідуальну оцінку знань, обов'язкове складання заліків і іспитів. У  1932 р. вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. У цьому ж році електрозварювальна лабораторія Є.О.Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання.Всесвітньої слави здобув офтальмолог В.П.Філатов.  Серед досягнень української історичної прози 30-х pp. слід відзначити романи "Людолови" Зинаїди Тулуб, "Наливайко" Івана Ле. - Проблеми виховання молоді порушувалися у книгах "Педагогічна поема" А.Макаренка, « Школа над морем" О.Донченка. У пригодницькому та фантастичному жанрах створені повість М.Трублаїні "Шхуна Колумб". У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п'єси якого "Загибель ескадри", "В степах України" ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. 30-ті pp. центром розвитку художньої культури стає Галичина. Істотний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва зробили художники і скульптори Іван Труш, Антін Манастирський, Олекса Новаківський, серед яких найталановитішим був Святослав Гординський. Самобутня поезія на Б. – І. Антонича – окраса  української поезії 30-х рр.ХХ ст.. Письменники розділилися на три групи: націоналістична (Д.Донцов, О.Ольжич, О.Теліга та ін.); ролетарсько-прорадянська (Я.Галан, П.Козланюк, С.Тудор); іберальна (Ірина Вільде, БЛепкий, Н.Королева та ін.).Було піддано низку архітектурних шедеврів давнього вітчизняного зодчества, серед них Михайлівський Золотоверхий монастирВійськово-Микільський собор, Церква Різдва Богородиці Пирогощої. Електичний стиль переважно офіційних установ, зведених з використанням традицій багатьох архітектурних традицій минулого з активним застосуванням радянської символіки у зовнішньому та внутрішньому оформленні. Однією з перших і найбільш показових у цьому ряду споруд є будинок сучасної Верховної Ради України.