Види мислення

Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення

за змістом:

• наочно-дійове,

• наочно-образне

• абстрактне мислення;

за характером задач: практичне і теоретичне мислення;

за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, перетворенні ситуації в план образів. Властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їх властивостей. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять образами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення в учнів.

Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, не використовуючи емпіричних даних.

Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Воно в свою чергу, поділяється на понятійне і образне.

Теоретичне понятійне М. – це таке М., користуючись яким людина у процесі розв’язання завдання безпосередньо не зверстається до досвідного вивчення дійсності, не отримує сама необхідні для мислення емпіричні факти, не застосовує практичних дій, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Вона обговорює і шукає вирішення завдання з початку і до кінця в голові, користуючись знаннями, вираженими в поняттях, судженнях, висновках. Теоретичне понятійне мислення характерне для наукових досліджень теоретичного характеру.

Теоретичне образне М. відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для вирішення завдання є не поняття, судження чи висновки, а уявлення і образи. Вони або безпосередньо формуються в ході сприйняття дійсності, або виділяються із пам’яті. Таке М. властиве для художників, письменників, акторів.

Практичне мислення поділяється на наглядно-образне, наглядно-діюче.

Практичне наглядно-образне. Особливість цього виду мислення полягає в тому, що процес мислення в ньому безпосередньо пов’язаний з сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності і без нього здійснюватись не може. Ця форма М. найповніше представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а в дорослих – серед людей, зайнятих практичною роботою.

Наглядно-діюче М. його особливість полягає в тому, що сам процес подібного мислення являє собою практичну перетворюючу діяльність, що здійснює людна з реальним предметом. Цей вид М. широко представлений у людей масових робочих професій, які виробляють конкретний матеріальний продукт.

Деякі вчені на підставі трьох ознак — часу перебігу процесу, структурності (чіткий поділ на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості) — виокремлюють інтуїтивне та аналітичне мислення. Аналітичне мислення — це вид мислення, розгорнутого у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, — згорнуте у часі, в ньому відсутній поділ на етапи, воно мало представлене у свідомості.