
- •Філософські і психолого-педагогічні засади українського виховання (2 год.).
- •Процес виховання, його структура, мета і завдання.
- •Потреби естетичні
- •Потреба в знаннях і розумінні
- •Потреба у безпеці, в захисті від насилля і погроз
- •Принципи виховання.
- •3. Моделі виховання.
- •4. Опірність вихованню, її суть, прояви і способи подолання.
- •5. Ідеал виховання.
4. Опірність вихованню, її суть, прояви і способи подолання.
Основною об’єктивною суперечністю виховання є невідповідність між активно-діяльнісною природою дитини і життєвими (педагогічними) умовами, які намагаються дитину видозмінити. В результаті виникає опірність. Опірність виховання – це такий стан того, кого виховують, при якому дитина протистоїть як окремим компонентам виховання, так і всьому виховному процесу вцілому. Вона проявляється як у відкритих, так і в закритих формах протесту, в основі яких лежить сформоване на даний момент негативне ставлення до норми, яку навіюють, або до людини, що навіює, або до виховання вцілому.
Опірність виховання проявляється у формах (за кількістю учасників):
індивідуальна,
групова,
колективна.
Індивідуальні форми вираження протидії:
словесна,
емоційно-вольова,
поведінкова.
Причини виникнення опірності:
психофізіологічні,
технологічна або педагогічно-технологічна (коли батьки безграмотні або надто грамотні у педагогіці),
фанатизм у будь-яких проявах,
бездуховність і без моральність батьків чи вчителів,
глобальні, світові причини, які включають і соціально-економічні обставини.
Явища, що супроводжують непродуктивний виховний процес:
Інфантилізм або регресія поведінки людини. Проявляється у збереженні в дитини рис психіки, які на її вік вже мали зникнути. Незрілість емоційно-вольової сфери, нездатність управляти вольовими процесами, неадекватна емоційна поведінка.
Виразна регресія поведінки. Дозволяє дитині відгородитися від тиску оточення (гризіння нігтів, панічний страх іспитів, контрольної, темноти, людей, енурез онанізм тощо).
Ефект сильного, або ефект ореолу. Дитина йде на повідку у емоційно сильних.
Ефект “ми” і “вони”. Дитина опираючись тиску дорослих, вдається до більш сильної групи.
Ефект “бути як всі”.
Ефект “не бути як всі”.
Конформність як форма поведінки.
“Загнаний звір”, або синдром пост травматичного стресу.
Дистимія – пригніченість людини (нема стимулу до життя).
5. Ідеал виховання.
Ідеал виховання – це сукупність уявлень про людину досконалу з точки зору певного часу, певної суспільної групи, певної філософської системи. Виховний ідеал є овновним орієнтиром у системі виховання будь-якого народу; він витворений тим же народом в процесі його існування. Уявлення про ідеал виховання народ втілює у своїх піснях, в літературі, казках і переказах, у своїй народній педагогіці. «Ідеальна людина» завжди наділена найкращими якостями душі народу.
Переломні епохи завжди характеризуються потребою виразного бачення виховного ідеалу. Відомо, що він переглядався і в часи реформації, Французької революції, становлення американського прагматизму, фашизму, більшовизму. Таку переломну добу переживаємо і ми тепер, тому гостро відчуваємо потребу мати відповідний ідеал виховання.
Український виховний ідеал втілюється у нашій традиції. Ним, як вважає Г.Ващенко, «треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу». Теоретичне обґрунтування українського виховного ідеалу започатковане К.Ушинським і розвинуте у педагогічній творчості Г.Ващенка, зокрема у його відомій праці «Виховний ідеал».
В його трактуванні ідеал українського виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та служіння своїй нації.. бог – це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса тощо. Нація – земна спільнота в житті якої повинні реалізуватися її власні вселюдські вартості. У педагогічному сенсі виховний ідеал – це людина, яка служить Богові та Україні.
У своєму трактуванні виховного ідеалу Г.Ващенко спирається на виховну традицію українського народу, на етнопедагогіку. Він категорично протиставляє ідеал українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі ідеалу, а з іншого – націонал-соціалістичній педагогіці з її проповіддю культу сили і зневаги до людини. Виходячи з реалій нашого часу, український виховний ідеал мусить бути протиставлений також різним варіантам прагматичного (антропоцентричного) виховання, яке «заземлює» людину, розв’язує руки демонічним силам у ній, веде до деградації.
Розроблений Г.Ващенком ідеал українського виховання є синтезом загальнолюдського і національного. Однак педагог застерігає, що ні в якому разі не слід міняти місцями поняття Бог і Україна. Запропонований ним ідеал відповідає українській виховній традиції та потребам сучасного виховання.
Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, наділена глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими, фізичними і духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.