Еволюція управлінської думки
Немає нічого більш практичного, ніж добра теорія.
NN
КЛЮЧОВІ СЛОВА: школи управління, підходи до управління, теорії, поділ праці, фаза, науковий менеджмент, адміністративний менеджмент, планування, організація, лідерство і контролювання, ефективність управління, школа людських стосунків, теорія X і теорія У, сучасний поведінковий підхід, потреби, кількісна теорія менеджменту, теоретичний менеджмент, операційний менеджмент, сучасна теорія, диверсифікація, глобалізація.
ПРОБЛЕМАТИКА:
Передфаза
Класична теорія менеджменту
Науковий менеджмент
Адміністративний менеджмент
Школа людських стосунків (поведінкова теорія менеджменту)
Кількісна теорія менеджменту
Сучасна теорія менеджменту
Проблеми і вимоги сучасного менеджменту
Як практика менеджмент має дуже глибокі корені — елементи його спостерігаються вже за 5000 -3000років до н. е. (Давній Єгипет, Греція, Китай, Індія та ін.). Проте у вигляді систематизованого знання, науки його ще не було навіть у часи А. Сміта і К. Маркса. І один, і другий вважали, що економіка підпорядкована дії об'єктивних економічних законів, які не залежать від людини. Відповідно до них і треба організовувати економічне життя, виробництво національного багатства. Останній із великих англійських класиків політичної економії, основоположник неокласики А. Маршалл додав чинник організації (менеджмент) до трьох інших чинників виробництва — землі, праці і капіталу. Але менеджмент і в нього не був центральним чинником.
З того часу вчення менеджменту, які ґрунтуються на фактах, на емпіричному (індуктивному) розумінні, починають замінятися вченнями, що є результатом дедукції, тобто мислення, яке базується на теоріях. Менеджмент багато в чому стає схожим на капітал, а історія дедалі більше підтверджує ту істину, що економічний і соціальний розвиток суспільства значною мірою є результатом роботи, яку виконує менеджмент.
Сьогодні загальновизнано, що конкурентоспроможність окремих організацій, економічне процвітання нації в цілому насамперед залежать від рівня практичного управління і від якості розробок теоретичного менеджменту. Наявність природних багатств, виробнича і технологічна оснащеність тих або інших країн стають другорядними чинниками.
Загальновизнаним стало і розуміння того, що вирішення практичних проблем управління прямо залежить від успіхів теоретичного менеджменту.
Від Аристотеля до Ейнштейна, безліч вчених і філософів століттями досліджували поняття часу. Цикл сезонів року – це годинник природи, що говорить нам про те, коли сіяти насіння і коли збирати врожай. Це поняття існує для нас у вигляді руху і тому ми використовуємо рух, щоб скласти уявлення про час у своєму досвіді. Перші спроби людини побудувати схожі на годинник пристрої призначалися для того, щоб відтворювати рух планет, на відміну від сьогоднішніх комп'ютеризованих годинників із вбудованими щоденниками й органайзерами, які допомагають нам керувати своїм життям, і вміщати в неї якнайбільше подій. Тобто історія – це те невід’ємне, що формує сучасне життя. Деякі люди не надають великого значення історії та теорії, їхні аргументи найчастіше ґрунтуються на припущеннях, що історія не стосується сучасного суспільства, а теорія є абстрактною і не має практичного застосування. Проте насправді як історія, так і теорія відіграють важливу роль, зокрема, для всіх менеджерів.
Теорія є концептуальною основою для організації знань. Вона дає змогу скласти план дій. Хоча деякі теорії виглядають абстрактними і недоречними, інші можуть бути дуже простими і практичними. Теорії менеджменту, що їх використовують з метою створення організацій і спрямування їх для досягнення цілей, ґрунтуються на минулому досвіді. Крім того, більшість менеджерів розробляють і удосконалюють свої власні теорії щодо того, як вони повинні керувати своїми організаціями та працівниками.
Історичний контекст менеджменту пояснює значення досвіду і може допомогти менеджерам уникнути помилок, що їх допустили інші. Практика менеджменту була ще тисячі років тому. В цілому, процеси управління, як особливий вид людської діяльності, виникли з потреби забезпечення цілеспрямованості та погодженості роботи людей. Якщо окремий ремісник сам управляє своєю працею, то колектив ремісників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження розподіленої праці.
На початкових етапах спільної діяльності людей, коли ця праця була досить простою, вона здійснювалась спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві — управлінської.
Вивчення історії розвитку людського суспільства свідчить, що уже в давнину були великі організації, які мали формальну структуру і відповідні рівні управління. Тільки завдяки існуванню таких організацій були побудовані споруди древніми інками, жителями Вавилону та Єгипту. Прикладом таких організацій може бути також імперія Олександра Македонського (пізніше — Римська імперія), які охоплювали величезні площі і об'єднували мільйони людей від Азії до Європи. Керівництво цими організаціями здійснювалося певними структурами, які включали імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів на полях і в майстернях.
Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавнього Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським. Серед сучасних структур є також такі, що зародилися сотні років тому назад, наприклад, структура управління католицькою церквою, визначена засновниками християнства. Майже двадцять століть ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у тьмі минулого. З розвитком виробництва і економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалося. Однак до початку двадцятого століття його функція лишалася досить універсальною. Управління виробництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.
Дещо в іншому напрямі розвивалося управління виробництвом у Сполучених Штатах Америки. В останній чверті XIX ст. у цій країні зароджуються основи управління, які нині називаються менеджментом. Причини виникнення сучасного управління в Америці можна пояснити так. Наприкінці XIX — на початку XX ст. США були практично єдиною країною, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, стану чи релігійної належності. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створили там величезний ринок робочої сили, на якому працелюбна і здібна людина могла досягти значного успіху. Уряд Сполучених Штатів з самого початку їх оформлення в самостійну державу серйозно підтримував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути. Освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були інтелектуально здатні працювати на різних ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявилося, що кращих результатів досягали ті з них, які могли генерувати нові ідеї, у тому числі в сфері управління. Сукупність цих ідей і їх практичне втілення стали основою менеджменту, як особливого виду управління соціально-економічними системами в умовах ринку. Дещо пізніше аналогічні процеси почали відбуватися і в країнах Європи.
В XX ст. в більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Функція управління дедалі більше розширюється і диференціюється на окремі різновидності управлінської праці, які в сукупності стають «комбінованим управляючим», що об'єднує сотні і тисячі працівників сфери управління. В 70-ті роки XX ст. у всіх економічно розвинених країнах помітне різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило, управління виробничо-господарською діяльністю більшості фірм здійснюють наймані висококваліфіковані фахівці — менеджери, які не є абсолютними власниками цих фірм, а одержують заробітну плату у прямій формі чи у вигляді частки прибутків фірми. Цей факт є підставою для оголошення XX ст. століттям «революції управлінців».
Отже, узагальнимо все вище сказане. Історія виникнення менеджменту нараховує кілька тисячоліть, якщо за початковий період відліку прийняти зародження писемності в древньому Шумері (тобто близько 3 тис. років до н.е.). Вважається, що саме звідси бере початок перша управлінська революція, яка отримала назву релігійно-комерційної. Дана революція призвела до виникнення „жреців-бізнесменів”.
Друга управлінська революція (1790-1750рр.до н.е.) пов’язана з діяльністю вавілонського царя Хаммурапі, який видав систему законів управління державою для регулювання відносин між різними соціальними групами людей.
Третя управлінська революція виникла в часи правління ІІ–го царя Вавілонії – Навуходоносора ІІ (605-582 рр. до н.е.) – і була спрямована на поєднання державних методів правління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва.
Четверта управлінська революція (ХVII- ХVIIІ ст. н.е.) пов’язана із зародженням капіталізму і початком індустріального прогресу європейської цивілізації. В цей період важливим здобутком в області менеджменту було його відокремлення від власності і формування в якості самостійного виду професійної діяльності.
П’ята управлінська революція (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) отримала назву бюрократичної, оскільки її теоретична платформа базувалася в основному на концепції бюрократизації управління, що дозволило сформувати масштабні ієрархічні структури менеджменту, реалізувати розподіл праці, ввести відповідні норми і стандарти, встановити посадові обов’язки і відповідальність менеджерів.
І, нарешті, шоста управлінська революція (з сер. ХХ ст. – по наш час) отримала назву „тихої управлінської революції” або нової управлінської парадигми. Її основні положення полягають у визначеній відмові від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту й у широкому використанні в управлінні системного і ситуаційного підходів, що, у свою чергу, не ведуть до негайного руйнування сформованих структур, систем і методів менеджменту, поступово пристосовуючи їх до нових умов.
Незважаючи на величезне значення революційних перетворень у сфері управління, розвиток менеджменту – це в основному еволюційний процес, що характеризується безперервністю змін, що відбуваються в суспільстві, економіці, культурі, усій системі політичних, соціально-економічних і духовних відносин, що відповідають визначеній стадії розвитку людської цивілізації.
Важливо підкреслити, що розвиток управлінської думки зводиться в основному до трьох елементів – задачі, людини і управлінської діяльності. У зв’язку з цим сукупність різних наукових напрямів, підходів, шкіл, теорій і концепцій менеджменту класифікуються за різними основами: авторами, часом створення, країнах і т.п. Так, Р. Фалмер вважає, що історичні підходи до управління можуть бути розділені на три основні школи:
наукове управління, яке підкреслює важливість ефективності;
людські відносини, які враховують людські аспекти ефективності;
адміністративне управління, яке, в свою чергу, прив’язується до аспектів координації в управлінні.
Крім того, Г. Кунц виділяє наступні підходи до управління:
емпіричний;
з точки зору поведінки людини;
з точки зору суспільної системи;
з точки зору прийняття рішення;
математичний;
операційний.
Дж. О’Шонессі групує наукові школи менеджменту за наступними підходами до управління:
класичному;
теорії людських відносин;
системному;
ситуаційним теоріям організації.
Існують і інші типології та класифікації. Однак, вважається, що найбільш об’єктивною є класифікація шкіл управління на школи наукового управління, людських відносин, адміністративну чи класичну школу управління і теорію „ідеальної бюрократії”.
Як показує історія, серйозної уваги менеджменту не приділяли аж до XIX століття. Двома першими піонерами у цій сфері стали Роберт Оуен (1771-1858) і Чарльз Беббедж (1792-1871). Оуен, британський промисловець-реформатор, був одним із перших менеджерів, які визнали важливість організації людських ресурсів і добробуту робітників. Чарльз Беббедж, англійський математик, зосередив увагу на ефективності виробництва. Він надавав великого значення поділу праці й обґрунтував застосування математики до таких проблем, як ефективне використання обладнання та матеріалів.
Отже, розвиток теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню і розвитку певних наукових шкіл (рисунок 1):
Рис.1. Розвиток теорії менеджменту в часі
Найбільш переконані прихильники кожної з цих шкіл думали у свій час, що їм удалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Більш пізні дослідження і невдалі спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці довели, що багато відповідей на питання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. І проте, кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у дану сферу. Навіть найбільш прогресивні сучасні організації дотепер використовують визначені концепції і прийоми, що виникли в рамках даних шкіл. Наша мета – допомогти вам оцінити еволюційний характер управлінської думки і визнати, що прийоми, які виявлялися успішними в одних ситуаціях і в конкретний час, не завжди успішні в іншій ситуації і в іншому часовому проміжку. Варто зрозуміти, що школи перетинаються в питаннях теорії і практики, і що в рамках однієї організації ви знайдете елементи всіх цих підходів.