17. Дивідендна політика і можливості її вибору

Дивідендна політика має суттєвий вплив на ціну акцій підприємства. Дивіденди являють собою грошовий дохід акціонерів і в певній мірі сигналізують їх про те, що підприємство, в акції якого вони вклали гроші, працює або з успіхом, або з програшем, тобто спрощену схему розподілу прибутку звітного періоду можна подати так:

1. окремо виділити частину прибутку, що була одержана внаслідок сплати нарахованих дивідендів;

2. іншу частину, яка ре інвестується в активи підприємства.

Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства, тому дивідендна політика визначає розмір залучених підприємством зовнішніх джерел фінансування.

Реінвестування прибутку – це відносно дешева форма фінансування підприємства. Воно дозволяє запобігти додатковим витратам, які мають місце при випуску нових акцій. Іншою суттєвою перевагою є збереження системи контролю, яка склалася на даному підприємстві.

З теоретичної точки зору вибір дивідендної політики – це рішення двох таких питань:

1. чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів;

2. (якщо так) якою повинна бути оптимальна величина дивідендів.

Перший підхід (перше питання) називається «теорія нарахування дивідендів по залишковому принципу». Її послідовники вважають, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів, тому оптимальна стратегія в дивідендній політиці полягає в тому, щоб дивіденди нараховувалися після того, як проаналізовані усі можливості для ефективного реінвестування прибутку.

Основні теоретичні розробки в рамках теорії нарахування дивідендів по залишковому принципу були проведені Міллєром і Модільяні. Ними було висунута ідея про ефект клієнтури. Суть цього ефекту полягає в тому, що акціонери в більшій мірі прагнуть стабільності дивідендної політики, ніж одержання надто великих доходів. Вони вважали, що дисконтова на ціна звичайних акцій після фінансування за рахунок прибутку усіх допустимих проектів є одержані по залишковому принципу дивіденди в сумі обов’язково еквівалентній ціні акцій до розподілу прибутку. Іншими словами сума виплачених дивідендів має бути приблизно рівна витратам, які в цьому випадку несе даний об’єкт дослідження.

Опонентом цієї теорії вважали Гордона. Він вважав, що дивідендна політика обов’язково має впливати на величину сукупного багатства акціонерів. Він висунув твердження, що інвестори повинні виходити з принципу мінімального ризику і віддавати перевагу саме поточним дивідендам, ніж можливим майбутнім дивідендам. Він вважав, що вибір оптимальної дивідендної політики полягає в забезпеченні максимального сукупного багатства акціонерів.