МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді кафедри

ортопедичної стоматології

Завідувач кафедри

____________ доц. Мунтян Л. М.

«______»_______________ 2011 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів

при підготовці до практичного заняття

Навчальна дисципліна	Ортопедична стоматологія
Модуль №1	Незнімне зубне протезування
Змістовий модуль №1	Обстеження пацієнта в клініці ортопедичної стоматології
Тема заняття № 4	Історія хвороби в клініці ортопедичної стоматології. Постановка попереднього та кінцевого діагнозу.
Курс	3
Факультет	Стоматологічний

Методичні рекомендації складено відповідно освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів, що затверджені Наказом МОН України від 28.07.2003 р. № 239 та експериментально-учбового плану, що розроблений на принципах Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) та затвердженої Наказом МОЗ України від 07.12.2009 р. № 929.

Вінниця - 2011

1. Актуальність теми:

Володіння методами і навиками обстеження, забезпечує правильність та точність встановлення діагнозу, що в свою чергу має ключове значення при лікуванні будь-яких стоматологічних захворювань. Оскільки від знання та правильного застосування методів обстеження пацієнтів залежить не лише своєчасна та правильна діагностика, але й адекватність вибору методів лікування та ортопедичної конструкції , прогноз та видужання пацієнта; а також виявлення супутніх захворювань та патологічних станів. Що можуть вплинути на перебіг та лікування основної патології.

2. Конкретні цілі:

• Оволодіти знаннями щодо діагнозу в клініці ортопедичної стоматології

• Знати складові діагнозу

• Розрізняти основний та супутній діагнози.

• Ознайомитися з правилами ведення історії хвороби.

3. Базовий рівень підготовки

Назва попередньої дисципліни	Отримані навики
Нормальна анатомія	Знати будову зубо-щелепної системи
Нормальна фізіологія	Анатомо-фізіологічні особливості будови зубощелепної системи

4. Завдання для самоконтролю (додаються)

4.1 Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення поняття діагнозу.

2. Складові діагнозу.

3. Основний діагноз в клініці ортопедичної стоматології.

4. Супутній діагноз.

5. Правила ведення історії хвороби.

0. 5. Перелік основних термінів, параметрів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

Термін	Визначення
Діагноз	(від гр. diagnosis - розпізнавання) - лікарське заключення у вигляды письмового висновку про суть і індивідуальний прояв захворювання або патологічного стану, виражене термінами, прийнятими в сучасних медичних номенклатурах і класифікаціях.
Основний діагноз	Це захворювання, яке само по собі або внаслідок свого ускладнення стало причиною звернення по медичну допомогу і на лікування якого була спрямована основна увага лікаря.
Ускладнення основного діагнозу	Це патологічні процеси і стани, патогенетично пов'язані з основним захворюванням, але ті, що формують якісно відмінні від його головних проявів клінічні синдроми, морфологічні і функціональні зміни.
Супутній діагноз	Наявні у пацієнта хвороби, не пов'язані з основним захворюванням етіологічно, патогенетично і що мають іншу номенклатурну рубрифікацію.

6. Зміст теми діагноз

Діагноз (від гр. diagnosis - розпізнавання) - лікарське заключення у вигляды письмового висновку про суть і індивідуальний прояв захворювання або патологічного стану, виражене термінами, прийнятими в сучасних медичних номенклатурах і класифікаціях.

Відповідно до нозологічного принципу діагноз повинен містити:

• назву певної хвороби;

• по можливості - її природу (етіологічний компонент);

• механізм основних проявів (патогенетичний компонент);

• патологоанатомічне вираження (морфологічний компонент);

• характер і міру порушень певних функціональних систем (функціональний компонент).

Этіологічний компонент діагнозу характеризує особливість нозологічної форми, пов'язаної з її причиною. Це у ряді випадків необхідно, оскільки значною мірою може визначати тактику лікаря.

Етіологія багатьох захворювань щелепно-лицевого апарату, що потребують лікування, відома або в належній мірі вивчена. Найчастіше це карієс, хвороби пародонту, травми. Разом з цим зустрічаються захворювання, причини яких залишаються невідомими. Наприклад, багато що залишається неясним в поясненні причин виникнення аномалій, природженої відсутності зубів (адентії), їх ретенції або ускладненого прорізування, патологічної стертості твердих тканин зубів.

Проте знання причини, що викликала хворобу, також недостатньо для успішного лікування хворого. Так, серед дітей поширені шкідливі звички (смоктання пальців, сторонніх предметів), сприяючих виникненню відкритого прикусу, але останній розвивається не в усіх, а тільки у частини дітей. Отже, окрім причин, що викликають аномалію, потрібно ще знати умови і патологічні механізми, які лежать в основі її розвитку.

Патогенетичний компонент діагнозу характеризує особливості патологічного механізму (патогенезу) хвороби і її ускладнень.

Морфологічний компонент діагнозу відбиває суть і локалізацію основних патологоанатомічних змін в органах і тканинах. Окрім анатомічної суті патологічного процесу морфологічний компонент діагнозу може характеризувати якісні особливості перебігу хвороби, пов'язані з морфогенезом (наприклад, "абсцедююча гранулема"), відображати поширеність і глибину патологічних змін (наприклад, "локалізований маргінальний пародонтит") або вказувати на морфологічну основу функціональних порушень (наприклад, "ревматоїдний артрит скронево-нижньощелепових суглобів").

Функціональний компонент діагнозу дає інформацію про функціональну недостатність, пов'язану з хворобою. Він в значній мірі визначає план лікування і має вирішальне значення для оцінки прогнозу хвороби.

Формування клінічного діагнозу проводиться за єдиними правилами, згідно з якими в діагнозі послідовно вказуються :

• основний діагноз;

• ускладнення основного діагнозу;

• супутній діагноз.

Основним вважається захворювання, яке само по собі або внаслідок свого ускладнення стало причиною звернення по медичну допомогу і на лікування якого була спрямована основна увага лікаря.

Ускладненням основного захворювання називають патологічні процеси і стани, патогенетично пов'язані з основним захворюванням, але ті, що формують якісно відмінні від його головних проявів клінічні синдроми, морфологічні і функціональні зміни. Ускладнення можуть викликатися діагностичними або лікувальними процедурами (виключаючи лікарські помилки).

Супутніми захворюваннями вважаються наявні у пацієнта хвороби, не пов'язані з основним захворюванням етіологічно, патогенетично і що мають іншу номенклатурну рубрифікацію.