Стимулювання роботи з охорони праці

Згідно з чинним законодавством, за активну участь та ініціати­ву в здійсненні заходів із підвищенні! рівня безпеки та поліпшен­ню умов праці передбачено моральне та матеріальне заохочення. Види такого стимулювання визначає колективний договір.

Для стимулювання підвищення якості робіт з поліпшення умов праці на підприємствах може бути впроваджено штрафні санкції, що їх накладають за порушення законодавчих і нормативних ак­тів, невиконання розпоряджень посадових осіб державного нагля­ду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Штрафи сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а бюджетні організації — за раху­нок коштів, які призначені для преміювання.

Право накладати штрафи на підприємства мають такі посадові особи Держпромгірнагляду:

• голова Держпромгірнагляду — в розмірі до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства;

• заступники голови — до 1,5 %;

• начальники територіальних управлінь — до 1 %;

• начальники інспекцій — до 0,5 % .

Постанову про накладання штрафу на підприємство (установу) приймають за підсумками комплексної перевірки стану безпеки й умов праці, проведеної комісією, до складу якої входять пред­ставники органів державного нагляду за охороною праці.

Роботодавець зобов’язаний протягом місяця після одержання постанови про накладання штрафу надіслати відповідну суму до фондів охорони праці: ЗО % — на розрахунковий рахунок держав­ного фонду і 20 % — на рахунок регіонального фонду. Решту кош­тів у розмірі 50 % залишають у розпорядженні підприємства (ус­танови) та спрямовують виключно на здійснення заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням.

Підприємство (установа) також сплачує штраф за кожний не­щасний випадок та професійне захворювання, які сталися на ви­робництві з його вини. Факт вини підприємства у матеріалах роз­слідування нещасного випадку або професійного захворювання відображають в актах за формами Н-5 та Н-1. Розмір штрафу виз­начають з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за 12 останніх календарних місяців, які передували нещасному випадку або захворюванню.

Кошти для сплати штрафу роботодавець переказує на рахунок га­лузевого та регіонального фондів охорони праці в розмірі 50 % від загальної суми штрафу до кожного з них. Галузевий фонд половину одержаної суми перераховує державному фонду охорони праці.

За несплату штрафу у встановлений термін нараховують пеню в розмірі 2 % за кожний прострочений день.

Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Загальні положення

Страхування від нещасного випадку — це самостійний вид загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюють соціальний захист, охорону життя та здоров’я громадян у процесі трудової діяльності.

Цей вид страхування регламентований Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності”, що набув чинності з 1 січня 2003 р.

Дія закону поширюється на осіб, які працюють за умовами тру­дового договору (контракту) на підприємствах, в установах, органі­заціях, незалежно від форм їх господарської діяльності та влас­ності, на фізичних осіб, осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

Основними завданнями страхування є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних виробничих чинників;

• запобігання нещасним випадкам, професійним захворюван­ням та іншим видам загрози здоров’ю застрахованих, спричине­них умовами праці;

— відновлення здоров’я та працездатності потерпілих від не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• відшкодування матеріальних та моральних збитків застра­хованим і членам їх родин.

Принципи страхування від нещасних випадків і професійних захворювань:

1. Паритетність в управлінні страхуванням від нещасного ви­падку представників держави, застрахованих осіб і роботодавців.

2. Своєчасне та повне відшкодування збитків страховиком.

3. Обов’язковість страхування осіб, які працюють за умовами трудового договору (контракту), і добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

4. Обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків.

5. Диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці.

6. Економічна зацікавленість суб’єктів страхування в поліп­шенні безпеки та умов праці.

7. Цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Суб’єктами страхування є застраховані громадяни, страхувальники, страховик.

Застрахований — це фізична особа, на користь якої здійсню­ють страхування (працівник).

Страхувальники — роботодавці.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних шпадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об’єкт страхування — життя застрахованого, його здоров’я га працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібна згода або заява працівника, страхування здійснюють за безособової умови. За письмовою заявою страхуються лише осо­би, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що призвели до професійно зу­мовленої фізичної та психічної травми застрахованого за об­ставин, унаслідок яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допо­могу, проведення медичної, професійної та соціальної реабіліта­ції, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання згід­но з “Порядком про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1192 від 25.08. 2004 р. (ІШАОП 0.00-4.35-04).