- •Основи реабілітації Поняття реабілітації.
- •Завдання, мета і принципи реабілітації
- •Принципи реабілітації.
- •Види,періоди та етапи реабілітації.
- •Засоби медичної реабілітації.
- •Принципи фізіотерапії:
- •Механізми лікувальної дії фізичних чинників.
- •Протипоказання:
- •Класифікація лікувальних фізичних чинників.
- •Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •Iгрупа-електричні струми низької напруги.
- •Показання до гальванізації:
- •Протипоказання до гальванізації
- •Техніка гальванізації.
- •Методики проведення гальванізації:
- •Медикаментозний електрофорез.
- •Переваги використання медикаментозного електрофорезу:
- •Недоліки електрофорезу.
- •Класифікація методів електрофорезу.
- •Техніка, методика,дозування процедур .
- •Правила організаціїї та експлуатації фізиотерапевтичних відділень та кабінетів.
- •Правила техніки безпеки.
- •Вимоги до персоналу.
- •Вимоги до пацієнтів.
- •Вимоги до апаратів.
Завдання, мета і принципи реабілітації
Головним завданням реабілітації є:
1) функціональне відновлення повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення;
2)пристосування до повсякденного життя і праці;
3)залучення до трудового процесу;
4)диспансерний нагляд за реабілітованими.
Основна мета реабілітації-адаптація до праці на попередньому робочому місці або реадаптація,тобто праця з меншими нервово-психічними і фізичними навантаженнями на новому робочому місці,але на тому самому підприємстві. В інших випадках метою реабілітації буде перекваліфікація і праця на тому самому підприємстві,а у разі неможливості-перекваліфікація у реабілітаційному
центрі і працевлаштування відповідно до нової професії і стану людини.
У педіатрії мета реабілітації зводиться не тільки до повернення дитини до стану перед захворюванням і у дитячий колектив,а й до розвитку її фізичних і психічних здатностей,відповідних віку.
Принципи реабілітації.
1)Ранній початок реабілітаційних заходів,що допомагає швидше відновити функції організму,попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності-боротися з нею на перших етапах .
2)Безперервність реабілітаційних заходів – цей принцип є основою ефективності реабілітації тому,що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів-запорука скорочення часу на лікування,зниження інвалідності і витрат на відновне лікування, довгот- ривале матеріальне утримання інвалідів.
3)Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря реабілітація проводиться реабілітація проводиться різними фахівцями: соціологами,психологами,педагогами,юристами та інші.
4)Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційна програма складається індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням загального стану,особливостей перебігу хвороби,вихідного рівня фізичного стану,особливостей хворого,віку,статі,професії.
5)Колективність.Проходження реабілітації разом з іншими формує у пацієнтів почуття члену колективу,морально підтримує його,нівелює дискомфорт,пов’язаний з наслідками захворювання. Добре ставлення оточуючих надає впевненості у своїх силах і сприяє швидшому одужанню.
Повернення хворого чи інваліда до активної праці є основною метою реабілітації . Її досягнення робить людину матеріально незалежною, морально задоволенною,психічно стійкою, активним учасником громадського життя.
Види,періоди та етапи реабілітації.
Медична реабілітація є фундаментом реабілітаційного процесу,спрямо- вана на відновлення здоров’я,усунення патологічного процесу,попере- дження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушенних функцій,протидію інвалідності,підготовку тих,що одужують та інвалідів до побутових і трудових навантажень. У переважній більшості реабілітація закінчується у медичних закладів.Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація,яка реалізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні механізми,попереджує ускладнення,прискорює відновлення функцій різних органів і систем, скорочує термін терміни кліничного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень,тренує і загортовує організм ,віднов- лює працездатність. Фізичну реабілітацію використовують з метою профілактики або лікування, вона посідає допоміжне доломіжне або головне місце у комплексі лікувальних заходів. Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготовка хворого до подолання труднощів,пов’язаних з хворобою і можливими її наслідками до адаптації чи перекваліфікації.Ця підготовка передує працетерапії ,що починається під час медичної реабілітації.
Соціальна чи побутова реабілітація-це державно-суспільнідії,спрямовані на повернення людини до активного життя та праці,правовий та матеріа- льний захист її існування. Відповідними фахівцями проводяться заходи, що до відновлення соціального статусу особи шлсобуяхом організації активного способу життя,відновлення послабленних чи втрачених со- цільних зв’язків, створення морально-психологічного комфорту у сім’ї і на роботі,забеспечення культурних потреб людини,відпочинку,занять спор- том та інше. Основною метою реабілітації хворих з важкими травмами, ураженням нервової системи,ампутантів є розвиток навичок самообслу-говування. У цьому процесі великого значення набуває спільна робота реабілітолога,фахівця з працетерапії та психолога. Своїми діями вони го- тують хворого до користування стандартними або спеціально розроб- ленними пристроями,що полегшують самообслуговування. Разом з тим розв’язання матеріальних питань(житла,транспорт,телефонний зв’язок) та інших умов якісного життя юристами,працівниками житлово-комунальної сфери,соціологами дає змогу інваліду зберегти свою особистість і не відчуває себе поза суспільством.
Професійна чи виробнича реабілітація.Основна мета- підготовка пацієн- та до праці.Її реалізація залежить від характеру та перебігу хвороби, фу- нкціонального стану і фізичної спроможності хворого,його професії,квалі- фікації,стажу роботи,посади,умов праці та бажання стати до роботи. Ріше- ння про повернення пацієнта до його попередньої роботи чи створення полегшених умов праці(звільнення від підняття важких речей,виконання точних і координованих рухів) приймає лікарська-консультативна комісія ЛФК. У разі різкого обмеження працездатності комісія скеровує хворого до медико-соціальної експертної комісії МСЕК для встановлення інвалідності та визначення можливості працювати.Висновки ЛКК і МСЕК про умови і характер праці,тимчасове чи постійне, у нашій державі є обо- в’язковими для адміністрації підприємств, установ і організацій не залеж- но від виду власності.
Наведені види реабілітації мають певну особливість в тому,що кожний вид починається не після закінчення попереднього,а зароджується в ньо- му і поступово стає основним на конкретному етапі реабілітації.
Усі види реабілітації містять засоби фізичної реабілітації або окремі її фор- ми,що відновлюють втрачені рухи і цілісні виробничі чи побутові рухові здібності,виробляють тимчасові чи постійні компенсації,утворюють нові умовно-рефлекторні зв’язки,тренують та готують організм до фізичних навантажень побутового чи виробничого характеру.
У медичній реабілітації,згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ,розріз- няють 2 періоди:
І період – лікарняний;
ІІ період – післялікарняний .
Кожен з них має свої етапи:
перший включає І етап-лікарняний;
другий період має 2етапи:
ІІ етап-поліклінічний або реабілітаційний,санаторний
ІІІ етап-диспансерний.
І етап реабілітації-лікарняний(стаціонарний) розпочинається у лікарні,де після встановлення діагнозу, лікар складає хворому програму реабілітації. Вона може містить у собі як терапевтичне,так і хірургічне лікування,спрямована на ліквідацію чи зменшення активності патологічного процесу,попередження ускладнень,розвиток тимчасових або постійних компенсацій,відновлення фун- кцій органів і систем.
ІІ етап реабілітації-поліклінічний або реабілітаційний,санаторний починається після виписки зі стаціонару уполіклініці,реабілітаційному центрі, санаторії в умовах покращення і стабілізації стану хворого,при значному розширенні
рухової активності. На цьому етапі переважає фізична реабілітація і використовують всі її засоби. Основну увагу у програмі реабілітації приділяють поступовому збільшенню фізичного навантаження,загальному тренуванню, під- вищенню функціональних здатностей,загортуванню організму,виявленню його можливостей,підготовці людини до трудової діяльності,оволодінню інвалідами пристроями для самообслуговування,засобами пересування. Наприкінці періоду,після всебічного обстеження з обов’язковим тестуванням фізичного стану,подають висновки щодо функціональних можливостей пацієнта і його го- товністі до праці. Відповідно до цього людина повертається на своє робоче місце або стає до роботи з меншими фізичними і психічними навантаженнями. При значних залишкових функціональних порушеннях і анатомічних дефектах пацієнтам пропонують перекваліфікацію,роботу вдома,а при глибоких важких незворотних змінах з ними проводять подальше розширення зони обслугову- вання і пристосування до побутових навичок.
ІІІ етап реабілітації-диспансерний.Основною метою цього етапу є нагляд за реабілітованим,підтримка і покращення його фізичного стану і працездатності у процесі життя.Програма передбачає профілактичні заходи,періодичні перебування у санаторії,заняття фізичними вправами у кабінетах ЛФК, групах здоров’я,самостійно,медичні обстеження з проведенням тестів з фізичним навантаженням для визначення функціональних можливостей організму, що дає об’єктивні показники для обгрунтованних рекомендацій щодо адекватно- сті виконуваної роботи,змін умов праці,перекваліфікації,способу життя. На всіх етапах реабілітації особливу роль відводять психологам,педагогам,со- ціолоогам,юристам. Незалежно від етапу реабілітації з хворим постійно працюють реабілітологи,які періодично переглядають програму з урахуванням досягнутого ефекту.Таким чином принципова схема сучасної системи реабілітації виглядає так: лікарня-поліклініка(реабілітаційний центр, санаторій)- диспансер. Ця система застосовується при важких захворюваннях та травмах і станах організму,що можуть призвести до інвалідності і непрацездатності.
