Основи реабілітації Поняття реабілітації.

Проблеми інвалідізації населення,які пов’язані у значній мірі з індустріаліза-цією ,автоматизацією технічних процесів та виробництв,урбанізацією та загряз-ненням навколишнього середовища,стають дедалі одним із найважливіших напрямків діяльності держави. Як на Україні, так і в Росії,та в інших країнах інваліди складають 10%населення.Одна частина інвалідів тимчасово не працездатна,друга частина-це особи,які довгостроково втратили працездатність по причині хронічних захворювань або наслідків травм. Саме тому виникає життєва необхідність у створенні таких програм,які спрямовані на попередження інвалідності і здійснення медіко-соціальної реабілітації хворих з довгостроковою втратою працездатності. Проблеми реабілітації вирішуються більш ніж 40 програмами,які розроблені в рамках Всесвітньої організації здравоохорони. Вагому роль по вирішенню питань медико-соціальної реабілітації інвалідів і хворих відіграють 4000організацій та закладів урізних країнах.В Україні також проводиться робота,яка вирішує проблеми медико-соціальної реабілітації і накопичен чималий опит у цій галузі. Медико-соціальна реабілітація являється мультидисциплінарною галуззю здравоохорони,включає в себе самі різноманітні види втручання-лікувальні,фізичні,психологічні, соціальні ,професійні, економічні, педагогічні та інші.

Термін «реабілітація» походить від латинських слів «habilis» -здатність та «rehabilis»-відновлення здатності .У нашій країні прийнятий термін «медико- соціальна реабілітація»,під яким розуміють відновлення фізичного, психологічного і соціального статусу людини,яка втратила ці здібності у разі захворювання чи травми. У деяких випадках, коли неможливо повернути людину до трудової діяльності, відновлення у той чи іншої ступені фізичного, психічного і деяких аспектів соціального статусу, може стати для визначеної категорії хворих кінцевою метою реабілітації,можливо мающей менш економічне значення,але відіграє дуже велику морально –етичну та гуманну роль.

Основна мета реабілітації визначається у тім,щоб за допомогою специфічних меропріятій зробити інвалідів або осіб,які тимчасово втратили працездатність, здатними до життя у суспільстві ,залучити їх до нормального особистого та суспільного життя.

Мета реабілітації – відновлення людини як особистості,включая її фізіологічні, фізичні,психологічні І соціальні функції,може бути досягнута тільки при умові тісної інтеграції і координації діяльності спеціалістів різного профілю, які зайняті в процесі реабілітації.Комітет експертів з реабілітації ВООЗ (1963) наголосив,що реабілітація-це процес,метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психологічної,професійної,соціальної та економічної повноцінності,на яку він буде здатний у межах існуючого захворювання.Реалізація цієї мети можлива у разі залучення до реабілітаційного процесу державних і соціально-суспільних закладів.

Таким чином реабілітація – це суспільно необхідне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих та інвалідів,що здійснюється комплексним проведенням медичних,психологічних,професійних,юридичних,державних, суспільних та інших заходів,за допомогою яких,можна повернути потерпілих до звичайного життя і праці,відповідно їх стану.Пріорітет медичного аспекту реабілітації незаперечний з огляду на те,що органи соціального забезпечення народної освіти,громадські організації,зважаючи на стан здоров’я певної особи, у подальшому проводять свої реабілітаційні заходи. До останніх відносять: конструювання та виготовлення технічних пристроїв,засобів пересування, будівництво санаторних та інших закладів,виробничих майстерень. Юридично-правове і соціальне забезпечення життя,праці та побуту реабілітованих- виконують фахівці З університетською,технічною та іншою освітою.

Реабілітації підлягають:

- хворі з травмами і деформаціями опорно-рухового апарату;серцево-судинними,неврологічними і психічними захворюваннями;

-набутими і вродженними дефектами;

-після хірургічних втручань;

-після перенесених інфекційних хвороб;

-пацієнти з хронічними захворюваннями;

-особи,які потребують поступової адаптації до фізичних і психічних навантажень професійного і побутового характеру,праці з меншим обсягом навантажень чи перекваліфікації,розвитку навичок самообслуговування,вироблення постійної компенсації при незворотних змінах.

Комплекс реабілітаційних заходів,у тому чи іншому вигляді,починають проводити з першого дня перебування хворого у лікарні. Проводять їх за індивідуальною програмою протягом лікування у стаціонарі і продовжують після виписки у реабілітаційному центрі,спеціалізованому санаторії,тощо.

Найбільш ефективніше реабілітація проводиться у спеціалізованих реабілітаційних центрах(ортопедичні,неврологічні,судинні та інші),що укомплектовані лікарями відповідних спеціальностей,інструкторами ЛФК та праце терапії,фізіотерапевтами,психологами,логопедами,соціологами,педагогами, протезистами та юристами. У такі центри хворих переводять з лікарні для завершення лікування і досягнення реабілітації у межах існуючого захворювання.Лікар,залежно від загального стану хворого,перебігу захворювання або травми та їх наслідків,статі,віку,професії,функціональних можливостей і фізичної здатності організму,визначає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації,призначає руховий режим, час,обсяг,вид,період та етап реабілітації,послідовність застосування її засобв. Він залучає до комплексного процесу відповідних фахівців,координує їх відповідні дії.