4. Україна під час стагнації. Русифікація. Криза початку 1980 х.

Як не дивно, перші роки правління Брежнєва у Москві супроводжувалися посиленням автономного курсу українського керівництва. Це посилення було пов’язано з фігурою нового першого (з липня 1963 р.) секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Було б наївним спрощенням вважати, що у своїй автономній політиці вінта його найближче оточення керувалися патріотичними мотивами. Хоча він й хвалився своїм козацьким походженням, однак, як це видно з його спогадів і щоденникових записів, Шелест не дуже-то розумів різницю між українським і російським козацтвом. Його українська мова за довгі роки партійної кар’єри “вивітрилася”, й ставши першим секретарем ЦК КПУ, він змушений був її “студіювати”. Шелест ніколи не погоджувався з тим, що Україна є радянська колонія (цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтеліґентів).

Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”. Хоча репресії й продовжувалися – у листопаді 1967 р. у Львові був засуджений Вячеслав Чорновіл за підготовку документального збірника “Лихо з розуму” про розправу над українською інтеліґенцією – але до кінця 60-х років ліберальної атмосфери збереглися хоча б скромні ознаки. Поворотною точкою стала розправа над “празькою весною” 1968 р. Петро Шелест, який був один із найактивніших прихильників введення радянських військ до Чехо-Словаччини (він побоювався поширення “контрреволюційних” настроїв в Україні), не міг собі уявити, що розправа над чеськими прихильниками “соціалізму з людським лицем” означатиме кінець українського контрольованого автономізму.

1972 р. відкрив новий період у післявоєнній історії України. У січні 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багато провідних діячів національно-культурного відродження. Арешти й переслідування 1970-х років були найбільшими за своїм розмахом репресіями у післясталінський період в Україні. Масштаби репресій в Україні 1970-х років дали нагоду українському самвидаву охрестити ці події як “великий погром”. Кількість арештованих дисидентів у 1972-1973 рр. за різними оцінками коливалася у межах 70-и – 100-а осіб. Незрівняно більше число осіб зазнало “м’ягших” репресій – звільнення з керівних посад, позбавлення роботи, заборона друкувати свої твори і т.д. Переслідування охопили різні верстви українського суспільства, включаючи керівництво КПУ та його першого секретаря ЦК. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПРС Шелест був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ.

У перші десятиліття свого існування радянський режим виявляв себе як найбільш радикальний і новаторський у світі. Проте до 60-х років типовою ознакою його внутрішньої політики став крайній консерватизм. Побоюючись непередбачених і небажаних наслідків змін, старіюча бюрократична верхівка СРСР схилялася до того, щоб зберегти — у дещо м'якшій формі — ту систему, яку створив Сталін. Для України це означало, що не Київ, а Москва й надалі прийматиме всі визначальні для українців рішення. А русифікація, спрямована на те, щоб тримати вкупі численні народи СРСР, не тільки продовжувалася, а й посилювалася.

Але навіть всемогутньому і всюдисущому радянському адміністративному апаратові виявилося не під силу здійснювати повний контроль над суспільством. Серед інтелігенції йшло бродіння — річ неможлива в сталінські роки. Ще більшою несподіванкою стало те, що погляди й політика партійного керівництва України цілком очевидно, хай і на нетривалий час, відхилилися від політичного курсу Кремля. Хоч радянська система лишалася цілком непорушною, серед населення зростав скептицизм щодо її ефективності й особливо здатності піднести рівень життя. До середини 80-х років необхідність змін стала незаперечною й гострою. Відтак радянська олігархія обрала з-поміж себе людину для запровадження поступових реформ. На Україні вони відбувалися дуже повільно і в обмежених масштабах. Але досить було й того, що визнавалися далеко не розв'язаними багато політичних, культурних та економічних проблем, про розв'язання яких раніше оголошував режим.