8. Зміст заняття:

1.Передумови національно-визвольної війни

Війна, яка розпочалася в середині XVІІ ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька:

1) Соціальні причини. До середини XVІІ ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого - посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки феодалів тепер прямо пов’язувалися з нещадною експлуатацією селян. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосується української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

2) Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси - все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

3) Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі опору широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Слід зазначити низку об’єктивних умов для успішного початку національно-визвольної війни саме у середині XVІІ ст.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVІ - першої половини XVІІ ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави. По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Рушійні сили війни: селянство, козацтво (запорозьке, вільне, реєстрове), міські жителі, українська шляхта, православне духівництво. Тому війна мала загальнонаціональний характер.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий шар серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.

Хронологічні межі закінчення війни викликають у дослідників суперечки, основні точки зору на закінчення війни: 1) 1654 – укладання договору з Москвою; 2) 1657 – смерть Б.Хмельницького; 3) 1667 – укладання Андрусівського перемир’я між Росією та Річчю Посполитою; 4) 1686 – укладання “Вічного миру” між Росією та Річчю Посполитою. Офіційна історіографія дотримується другої точки зору – війна продовжилась, прийняла затяжний характер, однак більша частина України звільнена від гніту.