2. Виникнення українського козацтва

Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях - Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі - Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя - мали значні природні багатства, але були малозаселені. Сюди постійно на лови, збиральництво діставались “уходники”, які пізніше розпочали засівати багаті землі. З метою опору нападам на свої посіви в південноукраїнських землях утворюються загони озброєних людей – козаків. За етимологією слово “козак” походить від тюркського “вільна людина”.

Уперше козаки, як ватаги озброєних людей, згадуються в історичних хроніках і літописах 1489, 1492 рр., тобто з кінця XV ст.

Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об’єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка - прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.

3. Політико-соціальний та військовий устрій Січі

У 1556 р. на о. Мала Хортиця князь Дмитро Вишневецький (Байда) заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Своє місцеположення Січ періодично змінювала. Ми знаємо вісім Січей: Хортицька (середина XVI ст..), у 70-ті роки XVІ ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 1590-ті роки - на о. Базавлук; з 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь); Чортомлицька (1652-1709); Кам’янецька (1710-1711); Олешківська (1711-1734) і Нова Січ (1734-1775).

З політичної точки зору Запорізька Січ була однією із форм української держави. Однак специфічні історичні умови зумовили її своєрідність.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500-1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіально – з 8-10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім’я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новачки – джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків - нежонатих, загартованих у боях, т. з. “характерників” і волосних - сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею (“свинопаси”, “гречкосії”). Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.

Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (у січні й жовтні), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання закордонних стосунків, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація – військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавул та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть “Руська правда”, у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т. ін.

Є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об’єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист християнства слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей - майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.

При цьому козацька державність мала цілу низку особливостей. Передусім нечітка визначеність території, т. з. “плаваючі кордони”. Основною, функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова організація.

Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Військо Запорізьке вело переговори і укладало угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримувало своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною.

Разом із тим, польський уряд брав до себе на службу частину козаків, забезпечивши їм привілеї. У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список - реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом гетьману; козацька старшина отримала знаки влади - клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).

Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 - вже тисячу. Але наприкінці XVІ - на початку XVІІ ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.

Отже, існувало три типи козаків: 1) вільні; 2) запорозькі; 3) реєстрові.

Запорізька Січ відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Княжої доби етап формування української етнічної держави.