2.Правобережжя. П.Тетеря. П. Дорошенко. Третє гетьманування ю.Хмельницького.

П.Тетеря. Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря-Моржковський (рік народ. невід. - 1670), виходець з київської шляхти. В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра. Радячи королеві об’єднати всю Україну, він разом з польсько-козацьким військом та союзниками - татарами захоплює майже все Лівобережжя. Знищуючи все на своєму шляху, це військо дійшло до Глухова, та здобути це місто так і не вдається. В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень. Саме на придушення цих повстань й повернув свої війська П. Тетеря, втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників. Але розбитий одним з ватажків - повстанців Дрозденком, зрікається булави та 1665 році тікає до Польщі, де отримує посаду брацлавського, ніжинського та чигиринського старости.

Сонце “Руїни” - П. Дорошенко. Після Тетері в гетьманська булава на короткий час опинилась в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. - 1665), який в червні 1665 року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин.

Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає до Криму. Того ж таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627-1698), внука гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка. Постійно треба було боротися з претендентами на гетьманську булаву. Брацлавський полковник Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом. З великим напруженням Дорошенко здобуває Брацлав.

Впроваджуються в життя цілий ряд реформ, за якими стояв митрополит Йосип Тукальський. Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює свої наміри - об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну Україну. Часто скликає Генеральні наради, здобуває все більшу народну популярність. Враховуючи досвід своїх попередників, для обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20 тисячну армію сердюків - найманців, яка підкорялась лише йому.

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську зверхність, бо в більшості українських міст розмістились польські залоги. Та для реалізації своїх планів об’єднання України він, не вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до Оттоманської Порти. Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська. В 1666 році, використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську нищівної поразки під Брацлавом.

30 січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так званої Андрусівської угоди, відомої ще як Андрусівський мир. Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська - це був мирний договір про припинення російсько-польської війни 1654-1667 року. Згідно з угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на Лівобережжя. Київ з околицями до 1669 року мав перейти до Російської імперії. Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь. Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар. Розділ України було документально оформлено. Восени 1667 року українське військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує польську армію біля Підгайців на Галичині. Та в той час запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає гетьмана Івана Брюховецького. Таким чином підпорядкувавши собі Право- та Лівобережну Україну. Таким чином Дорошенко стає гетьманом усієї України.

Того ж таки 1668 року він скликає Раду, де складає умови турецького протекторату: звільнення України від Вісли до Путивля. Спостерігаючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади. Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія, якого до того ж визнали татари. Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік. Ще гірше стало, коли поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка, з яким вони захопили на той час майже все Правобережжя. В 1669 році пробував домовитись з Польщею, використавши коронування нового польського короля, Михайла Вишневецького. В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії. Його ж противник Ханенко просив лише автономії для козаків, і саме його затвердив польський сейм. Боротьба проти нього була дуже тяжка. Починається запекла війна з Польщею.

Виступаючи на Правобережжя, Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного. Проти нього відразу виступає московське військо. В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності. Результатом цієї війни став мирний договір, підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область). Згідно з договором, Польща відмовлялась від прав на: Поділля, Брацлавщину та частину Київщини, що стають турецькими провінціями. Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана. Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію - 22 тисячі злотих. Бучацьку угоду польські історики вважають як саму ганебну в історії польської корони.

У 1673 році польський гетьман Ян Собєський дає реванш, розбивши турків під Хотином. Але це не врятувало Україну від розорення турками, під владою яких опинилось Поділля і частина Галичини з Чортковим. Населення тікає на Запоріжжя, Слободжанщину, Гетьманщину, обвинувачуючи Дорошенка в тому, що закликав турків.

Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією, а саме: війною поляків з турками, смерть короля М. Вишневецького та розпочати війну з Дорошенком. Коли московсько-козацькі війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкаський полки. Цією силою було завойовано майже всю Україну. В березні 1674 року І. Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду, на якій його обрано гетьманом усієї України.

На той час Петро Дорошенко розчаровується в своїй політиці. Він 1675 року вирішує зректися гетьманства на користь І.Самойловича, і передає булаву Генеральній Раді в Чигирині. Колишнього гетьмана відправили в почесне заслання. Помер 1698 року в селі Ярополчі, що під Москвою. Там його і поховано.

Третє гетьманування Ю.Хмельницького. Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобережжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького, з гучним титулом “Князя Сарматського, Малої Росії-України і володаря Війська Запорозького”. В 1677-1678 роках він разом з турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька спроб здобуває Чигирин, від якого на той час залишились самі руїни. Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі. Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом. Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу. Неврівноважений, підозрілий він відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами. Довго турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в Кам’янець-Подільському.

Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці, який почав активне заселення спустошених війною районів, закликаючи людей повертатися приваблював їх різними обіцянками. Та ці спроби припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так званого “Вічного миру” - договору, який визначав права та території володінь на Україні. На підставі договору Правобережжя, не захоплене турками визнавалось польським, а Київ відходив до Лівобережжя. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною.

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір, який закінчив війну між Московською державою, Кримським ханством та Туреччиною. Згідно з договором, кордон між цими державами проходив по Дніпру. Туреччина визнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною, а також на контроль земель Війська Запорозького. Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь. Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною. Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря. Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра. Таким чином, ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ України. До 1686 року вся багатостраждальна, розорена війнами Україна була повністю розділена між сусідніми державами.