8. Зміст заняття:

1. Україна після смерті б.Хмельницького. Перше гетьманування ю.Хмельницького. І.Виговський. Друге гетьманування ю.Хмельницького

Руїна – це період національного “самогубства” України. Часи братовбивчих війн і нескінчених зрад, суспільного розбрату та марнотратства усього, що було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби під час Визвольної війни українського народу під проводом Б Хмельницького. Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство, що розпочалось після смерті Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.

Основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітою та реалізацією протилежних напрямів в розвитку української держави.

Перше гетьманування Ю.Хмельницького. Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію. Тому коли він помер, питання про гетьманського наступника не виникало - козацька старшина, яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641-1685). Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження.

Іван Виговський. Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на Генеральній Раді, за участю, крім козаків ще й міщан та духовенства, 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Івана Виговського (рік нар. невід. - 1664). Він походив з православної овруцької шляхти, навчався в Києво-Могилянській академії, працював у міському суді Луцька, потім при польському комісарі в Україні, брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська. Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького. Незабаром призначається генеральним писарем, аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником. Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу, він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом.

В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину, намагався зміцнити її положення в державі, наділяв її значними маєтностями тощо. 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю, яка визнала незалежність України та її кордони до Вісли. Поновлено союз з Кримом та Туреччиною. Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України. Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцнює та використовує зв’язки з Польщею. Але частина старшини, багато посполитих виступають категорично проти союзу з Річчю Посполитою. В їх пам’яті ще не зажили болючі рани польського панування.

Досить сильну опозицію виявили запорожці, ображені за їх ігнорування в прийнятті досить важливих рішень, але насамперед за те, що їх не запросили на вибори гетьмана. Російський уряд починає активне спілкування і підбурювання кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, який мав амбітні плани самому стати гетьманом. В листах урядовці звинувачували І.Виговського в пропольських симпатіях та в намірах “продати” Україну Польщі. На вимогу Москви було скликано нову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії, що вона позбавить булави І.Виговського. Як представник царської корони на Раді присутній був боярин Хітрово. Та незважаючи на всі заходи з боку Москви, І. Виговського знов було обрано гетьманом. Як компенсацію Москва отримала згоду на збільшення військових залог в Ніжині, Переяславі та Чернігові. Відразу після закінчення Ради боярин Хітрово направився до Полтави та намовив Пушкаря підняти повстання проти Виговського. В кінці 1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч “гультяїв”, наймитів. Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та Богуна. Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію. Загинуло 15 тисяч повстанців, а з нами й М.Пушкар. Барабаша пізніше схоплено та страчено. Наступного року придушено виступ І.Іскри. З обох сторін загинуло до 50 тисяч людей.

Загалом в Україні посилювалась внутрішня боротьба різних груп населення. Старшина, яку лякав царський абсолютизм, все більше схилялась до Польщі. Селяни та міщани до союзу з Польщею відносились дуже ворожо: їх лякали панщина, панський гніт, релігійні утиски тощо. Врешті українські та польські дипломати досягають компромісного рішення. 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з Польщею союзний договір, відомого як Гадяцький трактат. З боку України представниками були видатний дипломат Юрій Немирич та переяславський полковник Павло Тетеря. Суть Гадяцького договору, автором якого головним чином був Ю.Немирич була така: три держави, а саме Польща, Литва та Україна створюють федерацію рівноправних держав, до якої може приєднатися Москва. До України з назвою "Велике Князівство Руське" входять три воєводства: Київське, Чернігівське та Брацлавське. Україні надається широка автономія. Законодавча влада належить Національним Зборам, а виконавча - гетьманові, якого обирає українське населення і затверджує король. Князівство Руське має власну монету, скарбницю, суд та армію - 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська. Гарантувалось збереження традиційних прав козацтва. Щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану. Польські війська не мають права переходити кордон без запрошення гетьмана. В Україні скасовується унія. Обидві релігії - римо-католицька та православна - визнаються рівноправними. Засновуються два університети, колегії, школи, друкарні.

Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями, які він надавав Україні та Польщі. Але все це так і залишилось тільки на папері. Ще до свого підписання в 1659 році він викликав війну з Москвою. І.Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом, в якому Москву обвинувачено в порушені Переяславського договору: в захопленні Литви, завойованої українськими силами, у Віленському договорі з Польщею, в підтримці повстання проти гетьмана тощо. Майже 150 тисячна московська армія під командуванням князя Трубецького та Ромодановського намагається окупувати Україну. Гетьман І.Виговський за допомогою союзників - татар, поляків та німців 28-29 червня 1659 під Конотопом завдає війську росіян нищівної поразки. Гине цвіт московського боярства, татари захоплюють в полон та страчують князя Пожарського. Москву охоплює паніка, цар збирається тікати до Ярославля. Проте через внутрішньополітичну ситуацію І.Виговський не зміг продовжувати війну. Напад на Крим запорожців кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад. Починаються повстання: Гадяч, Ромен та Лохвиці підтримують Москву. Ніжинський протопіп Максим Филимонович та Ічнівський Семен Адамович висилають Трубецькому доноси на Виговського. Проти гетьмана виступають старі полковники: Золотаренко, Сомко, Цацюра. За час зворушень гине близько 3 тисяч українців. В жовтні 1659 року Іван Виговський скликає в Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву. Сам подається до Польщі, де дістає посаду Барського старости, потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора. За доносом полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році неподалік Манявського скиту на Галичинні.

За часів гетьманування Івана Виговського Україна мала можливість стати вільною та політично незалежною країною. І хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність, називаючи його гетьманом старшини, а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історії як видатний дипломат і один з найбільш освічених державних діячів України. Однак, на той час, певні політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє України, часом переслідуючи свої власні інтереси. До того ж з усіх боків козацьку державу оточували країни для яких саме існування під боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу.

Друге гетьманування Юрія Хмельницького. На Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія Хмельницького, кандидатуру якого висунула старшина антипольського напрямку, яка схилялась до союзу з Москвою. Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський, якого Б. Хмельницький призначив опікуном. Досить близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко. Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотіли налагодити стосунки з Москвою та добитися розширення прав для України. Все це було оформлено в так званих Жердевських статтях. На той час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом. Він запрошує Юрія до Переяслава, де Генеральна Рада знову обирає його гетьманом. Заляканий силою російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замість Жердицьких статей – псевдо-статті Б.Хмельницького 1654 року. Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та доповнені, в них було проведено принцип повного підкорення України. Вся трагедія подальшої історії України була в тому, що оригінал “Статей Богдана Хмельницького” було знищено ще в XVII ст. і для вивчення залишились лише чернетки, або сфальсифіковані після 1654 року документи.

Згідно з Переяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах. Козакам заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу московського царя. Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та звільняти старшину та полковників. Гетьман після обрання повинен був їхати на затвердження до російського самодержця. Козацькі залоги повинні вийти з Білої Русі. Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріархату.

Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає номінальною. Зростає невдоволення простого люду. В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування над Україною. Московські війська разом з гетьманським військом виступають на Правобережжя. Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потрапляють в польське оточення. Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до повернення України до складу Польщі, підписуючи договір, так званий Слободищенський (інша назва - Чуднівський) трактат, що був повторенням Гадяцького договору, але без Великого Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію. Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережжя, лівий беріг знаходився під владою московського царя.

Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об’єднати Україну, але розуміючи власну неспроможність виправити важке становище країни в січні 1663 року він зрікається гетьманської булави та приймає монарший постриг.

Таким чином, окупована російськими та польськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини. Історичний період, відомий як Руїна досягає свого апогею.