1.3. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.
У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:
1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;
5) повна інтеграція.
Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.
Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.
Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.
Таблиця 1. Етапи міжнародної економічної інтеграції
Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.
Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.
Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни
в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.
преференційні торговельні зони – території країн світової співдружності, де застосовують пільгове оподаткування, митне регулювання і кредитування;
- зони вільної торгівлі (ЗВТ) – інтеграційне об’єднання, яке передбачає зняття внутрішніх митних обмежень;
- митний союз – інтеграційне об’єднання, яке включає функції зони вільної торгівлі (ЗВТ) і не передбачає спільних митних тарифів для третіх країн;
- спільний ринок – інтеграційне об’єднання, яке включає функції попередніх і передбачає вільні переливи товарів, капіталів і робочої сили (Європейський Союз(ЄС), НАФТА – США, Канада, Мексика);
- економічний союз – інтеграційне об’єднання, яке включає всі функції попередніх станів і передбачає повну інтеграцію всіх сфер життя(Європейський Союз (ЄС)).
Перший етап формування Європейського Союзу пов’язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 р.) Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Увійшли в це об’єднання: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.
Мета створення ЄОВС – сприяти економічному зближенню країн шляхом створення єдиного ринку вугілля та сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а пізніше – сталі.
Другий етап пов’язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євроатома.
Мета ЄЕС (спільного ринку) – забезпечення постійного збалансованого розвитку економік країн учасниць та підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів та робочої сили.
Третій етап пов’язаний з об’єднанням в 1967 році трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) до шести країн у 1973 році приєднались – Великобританія, Ірландія, у 1981р. – Греція, в 1986р. Іспанія, Португалія.
Поступове злиття національних економік досягалось з допомогою:
формування спільного ринку на основі укладеного у 1968р. митного союзу і запровадження спільної сільськогосподарської політики;
створення європейської валютної системи (ЄВС) у березні 1979 р., яка
ґрунтувалась на ЄКЮ.
Четвертий етап пов’язаний з Марксистською конференцією (договором),
підписаним 12 квітня 1992р.
Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австралія, Фінляндія, ФРН.
У регіональному інтеграційному управлінні створені: - єдиний внутрішній ринок ЄС. Європейський валютний союз з єдиною валютою – євро та створеним єдиного Центрального Банку.
Наступним прикладом міжнародної інтеграції є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА). Був підписаний договір між США, Канадою, і Мексикою про Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі, який вступив в силу 1 січня 1994 року.
НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, капіталу та робочої сили.
В країнах Південної Америки активізувались інтеграційні процеси. Спільним ринком країн Південного конусу став МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur), створений в 1991 році Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм. МЕРКОСУР – приклад реальної регіональної інтеграції. Договором МЕРКОСУР передбачалось скасування всіх видів митних зборів і тарифних обмежень у взаємній торгівлі між країнами.
Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань.
Інтеграція проходить декілька етапів в своєму розвитку кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.
На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди.
Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.
На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами, а також кількісних обмежень у взаємній торгівлі.
У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства.
Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.
Між країнами-учасницями зберігаються кордони та пости, яки контролюють походження товарів, що перетинають границі.
Основні зони вільної торгівлі: Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю, Австралійсько-Новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв’язків підписана (АНЦСЕРТА), Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), Бангкокська угода.
Наступним етапом інтеграційного процесу може бути створення митного союзу.
Митний союз (Custom union) – форма міжнародної інтеграції, що передбачає узгоджене скасування країнами-учасницями союзу національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн, утворення єдиної митної території.
Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону.
Митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.
Країни домовляються про створення міждержавних органів, яки мають координувати проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики. Як правило, вони набувають форми періодичних нарад міністрів, яки у своїй повсякденній роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.
Таким чином, межах митного союзу країни-учасниці не тільки скасовують всі обмеження в торгівлі між собою, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних обмежень, що усуває тим самим необхідність існування митної служби на внутрішніх кордонах.
Приклади митних союзів: Асоціація ЄС з Туреччиною, Арабський спільний ринок, Центральноамериканський спільний ринок, Митний союз Білорусі, Росії та Казахстану в рамках ЕврАзЕс.
Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої сили і технологій.
Спільний ринок - форма інтеграція, яка характеризується усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.
Вільний рух товарів, послуг та факторів виробництва між країнами вимагає вже більш високого рівня міждержавної координації економічної політики. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно 1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).
Для створення спільного ринку потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:
-розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);
-створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);
-сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.
Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.
Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.
Приклади угруповань країн, що створили спільний ринок: Андський спільний ринок (Андська група), Латиноамериканська асоціація інтеграції, Карибське співтовариство, Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки («нафтова шестірка»), Спільний ринок південного конусу (МЕРКОСУР), Угода про вільну торгівлю країн Південно-Східної Азії (АСЕАН — Association of South East Asion Nations).
Нарешті, на п'ятому рівні відбувається створення економічного та валютного союзу, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання (передбачає координацію макроекономічної політики та уніфікацію законодавства у ключових сферах – валютній, бюджетній, фінансовій). Це самий високий рівень економічної інтеграції.
Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).
В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.
Ознаками економічного союзу є:
- ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;
- вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;
-жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.
Приклади економічних союзів: Європейський союз (ЄС), Економічний союз Бенілюкс, Союз арабського Магрибу, Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК), Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА), Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС), Економічне співтовариство країн Центральної Африки (КЕЕАС).
На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.
При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 1).
Рис. 1. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції
В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.
№2. Сучасні інтеграційні угруповання країн. Розвиток регіональної економічної інтеграції.
1.Європейський Союз як найбільш розвинуте інтеграційне об'єднання. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Інтеграція східноєвропейських країн
2.Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА)
3.Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)
4.Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Зона вільної торгівлі МЕРКОСУР
5.Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС). Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК)
Європейський Союз як найбільш розвинуте інтеграційне об'єднання. Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1957 р. після злиття таких регіональних організацій:
Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.);
Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС;
Європейське співтовариство по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)
З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками – всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав Західної, Центральної та Східної Європи (за чергою вступу):
з 1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія;
з 1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія;
з 1981 р. – Греція; з 1986 р. – Іспанія, Португалія;
з 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція.
З 2004 р. – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр – 10 країн Центральної та Східної Європи
з 2007 році до ЄС приєдналися ще дві країни – Болгарія та Румунія
Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.
Виникнення ЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:
1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;
2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;
3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої сили), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;
4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;
5) створення валютного союзу;
6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;
7) уніфікація податкових законодавств;
8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.
Зазначені цілі ЄЕС реалізовувалися поступово в міру його еволюції.
Перший етап еволюції ЄЕС – це етап створення зони вільної торгівлі (1958 – 1966 р.). На ньому були досягнуті 1-2 цілі, передбачені Римським договором. Крім того, з 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика (4.1), що передбачає для національних сільськогосподарських виробників можливість продавати свою продукцію за цінами, значно перевищуючими середньосвітові (на 30% і більше) – створений єдиний аграрний ринок.
У 1965 р. три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів.
Другий етап – формування митного союзу (1968 – 1986 рр.). Відбулося подальше розширення сфери діяльності ЄС.
Цілеспрямована аграрна політика доповнилася єдиною політикою в сфері охорони навколишнього середовища й в області досліджень і технологічного розвитку. Спільна науково-технічна політика на цьому етапі розвитку ЄС була зосереджена у вугільній, металургійній промисловостях й у ядерній енергетиці. У 1984 – 1987 рр. була прийнята «рамкова» комплексна програма, що вводила середньострокове планування науково-технічної діяльності. У її рамках з 1985 р. діє незалежна великомасштабна багатоцільова програма співробітництва 19 країн Європи – «Еврика».
У 1971 р. укладена Угода про створення зони вільної торгівлі між ЄС і ЄАВТ. У 1975, 1979 і 1984 рр. були прийняті Ломейські конвенції, на основі яких кількість країн, що розвиваються, асоційованих з ЄС, збільшилася з 20 до 66.
До цього ж етапу відноситься і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах (+2,25 – «валютна змія»), а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система.
Третій етап – створення спільного ринку (1987-1992 рр.). На основі Єдиного Європейського акта, а також підписаного в 1985 р. документа «White Paper» про програму створення внутрішнього ринку країни, ЄС ліквідував бар'єри, що залишилися, на шляху пересування товарів і факторів виробництва.
Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація Програми створення до кінця 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, у результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі:
усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і уведене взаємне визнання фінансових ліцензій;
усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн;
уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів іспитів і сертифікації;
відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.
У цей же період країни ЄС перейшли до проведення єдиної політики в окремих галузях: у енергетиці, транспорті, у питаннях соціального і регіонального розвитку.
Четверта Ломейська конвенція 1989 р. розширила число країн, що розвиваються, які знаходяться в асоціації з ЄС, до 69.
У 1991 р. підписана Угода про створення Єдиного Європейського економічного простору (ЄЕП) між ЄС і трьома країнами ЄАВТ. Договором про ЄЕП передбачається вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей між країнами Західної Європи; співробітництво в області науки, освіти, екології і соціального забезпечення; створення єдиної правової системи.
Четвертий етап – створення економічного союзу (з 1993 р. по теперішній час). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 р. у голландському місті Маастрихті договору про ЄС (набрав с з 1 листопада 1993 р.). Для цього було заплановано пройти три етапи:
1-й етап – 1990 – 1993 рр. – валюти всіх країн включаються в спільне плавання в рамках європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження;
2-й етап – 1994 – 1998 рр. – створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики;
3-й етап – з 1999 р. – взаємна фіксація курсів валют, уведення єдиної валюти і створення Єдиного європейського ЦБ.
Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі керування, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання.
Як міждержавні органи керування ЄС виступають:
Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;
Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;
Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою і т. д.; складається з 20 чоловік;
Європейський Парламент – представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 – 1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);
Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.
Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні фінансові інститути: Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.
У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи, прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:
первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;
вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами; законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.
У фінансовому аспекті ЄС володіє власними фінансовими коштами незалежно від бюджетів вхідних у нього країн. Розмір бюджету ЄС визначається Радою та Європарламентом і щорічно затверджується останнім.
Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Крім ЄС у Європі виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі конвенції ще одна організація. ЄАВТ – це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії як відповідь на створення Загального ринку. На момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. З 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. – Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Швеція і Фінляндія. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.
Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, однак відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торговельну політику стосовно третіх країн, а товари з цих країн не можуть вільно переміщатися усередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС). Розширюється співробітництво в області науки і техніки, захисту навколишнього середовища.
Асоціація не ставить собі за мету створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.
Діяльністю ЄАВТ керує Рада у складі ради міністрів або постійних глав делегацій. У її завдання входить розробка рекомендацій і виконання урядами країн-членів угод, укладених у рамках асоціації. Рішення і рекомендації вимагають, як правило, одностайності. Поточними справами керує Секретаріат. Штаб-квартира – у Женеві.
Відмінності ЄАВТ від ЄС:
в ЄАВТ немає наднаціональних органів; вищий керівний орган – консультативна Рада, у якій кожна країна має один голос;
режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки відносно промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію;
за кожною країною-членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;
в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.
Найбільш тісні зв'язки ЄАВТ має з ЄС. У 1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Відповідно до досягнутого договору з 1 січня 1993 р. країни-члени ЄАВТ стали включати у свої національні законодавства законодавчі акти ЄС, що стосуються вільного рухи товарів, капіталів і послуг, а також політики ЄС в області конкуренції.
Інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію з боку ЄС.
Інтеграція східноєвропейських країн. Жодне інтеграційне угруповання (табл. 9.1) на пострадянському просторі не можна назвати успішно працюючим. Будь-які інтеграційні проекти руйнуються через відсутність дуже зацікавлених в їх розвитку фізичних та юридичних осіб країнах-учасницях. Рух нових незалежних держав до інтеграції з різною швидкістю та незадоволеність їх лідерів ефективністю діяльності СНД привели до того, що Співдружність почала дробитися на окремі угруповання. Відбувся перехід від одного типу інтеграції, пов’язаним з формуванням СНД, до іншого, коли на пострадянському просторі виникла складна багаторівнева інтеграційна система.
Інтеграційні угруповання на пострадянському просторі
Назва СНД
Учасники
Азербайджан, Вірменія,
Білорусь, Грузія,
Казахстан, Киргизія,
Молдова, Росія,
Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна
Дата створення 1991
Характеристика
Внутрішньорегіональні зв’язки в останні роки активізувалися, проте залишаються значно слабшими ніж у радянський період. В 2005 р. на експорт всередині СНД припадало 23% всього обсягу експорту її учасників, на імпорт всередині СНД – 45%. Для більшості країн Співдружності Росія продовжує залишатися головним зовнішньо-торговельним партнером
Назва Центрально-Азиатське співробітництво
Учасники
Казахстан,
Киргизія,
Росія,
Таджикистан,
Узбекистан
Дата 1994
Характеристика Спрямоване на вирішення регіональних проблем. В основу його діяльності було покладено проблеми економічного співробітництва, у тому числі питання взаєморозрахунків та взаємообміну валют. Сторони домовилися про взаємне заохочування та захист інвестицій, вільну торгівлю, обмін правовою інформацією, координацію дій щодо зовнішньої політики
Назва Євразійське економічне співтова-риство (ЄврАзЕС)
Учасники
Белорусь,
Казахстан,
Киргизія,
Росія,
Таджикистан
Дата 1996
Характеристика Першопочаткова назва об’єднання - Країни митного союзу (КМС). Дане об’єднання не можна вважати повноцінним митним союзом тому, що відсутній єдиний митний зовнішній тариф, експорт до країн ЄврАзЕС часто обкладається митом тощо. Країни учасниці здійснюють спробу одночасно створювати і зону вільної торгівлі і митний союз.
Назва ГУАМ (відповідно до перших літер країн-учасниць)
Учасники
Грузія, Україна,
Азербайджан,
Молдова
(Узбекистан – вийшов з об’єднання)
Дата 1997
Х-ка Мета створення – розвиток системи нафто- та газопроводів незалежних від Росії
Назва Єдиний економічний простір (ЄЕП)
Учасники
Росія, Україна, Білорусь, Казахстан
Дата 2003
Х-ка Знаходиться в стадії формування. Слабка економічна інтеграція
Назва Союзна держава Білорусі та Росії
Учасники
Білорусь, Росія
Дата 1996
Х-ка Перехід від етапу митного союзу до етапу економічного та валютного союзу. Метою є створення єдиної союзної держави
Співдружності Незалежних Держав належить особливе місце серед організацій міжнародного співробітництва. Це пов'язано з політичними та економічними умовами її виникнення та подальшого розвитку.
СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок якій був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня 1991 р. голів парламентів України, Росії та Білорусі Л. Кравчука, Б. Єльцина та С. Шушкевича. Три прибалтійські республіки (Естонія, Литва, та Латвія), суверенітет яких був фактично визнаний СРСР ще у вересні 1991 р., чітко визначили своє негативне ставлення до цієї організації. Азербайджан перші два роки не брав участі в роботі СНД, і лише у вересні 1993 р. новий голова держави Г. Алієв підписав Алматинську декларацію. Грузія приєдналася до СНД у 1994 р. - також після зміни політичного режиму в країні та приходу до керівництва Е. Шеварднадзе Нині у діяльності Співдружності з різним статусом беруть участь 12 суверенних держав, тобто всі колишні радянські республіки, крім країн Балтії.
Усього в межах СНД функціонує близько 90 міждержавних та інших органів, у 58 з них представлена Україна. Більше половини цих органів розташовано в Росії.
Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА). Іншим прикладом доцентрових інтеграційних тенденцій, що розвиваються вже не в Європі, а в Північній Америці, є НАФТА. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами – США, Канадою і Мексикою, – що вступила в силу з 1 січня 1994 р. Виникненню НАФТА передувало укладення у 1989 р. угоди між США і Канадою про зону вільної торгівлі, що поклало початок інтеграції в Північній Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р.
У рамках НАФТА передбачені заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. Майже всі торговельні й інвестиційні бар'єри повинні бути зняті протягом наступних 15 років. Створюються умови для прийняття цими трьома країнами аналогічних законів в області охорони навколишнього середовища, а також трудового законодавства. Між США і Канадою подібні міри вже здійснені, і тепер мова йде про їх прийняття Мексикою. В угоді передбачений захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що прагнуть обійти американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Сторони домовся також про зняття обмежень на рух капіталу (за винятком нафтового сектору в Мексиці, культури й освіти в Канаді, авіаперевезень і радіокомунікацій у США). Мексика зобов'язалася поступово зняти обмеження для американських і канадських прямих інвестицій до 2007 р.
Досягнуто згоди про ліквідацію більшості тарифів на продукцію сільського господарства за винятком обмежень у торгівлі кукурудзою, цукром, деякими овочами і фруктами, а також про поступову (протягом 10 років) ліквідацію митних бар'єрів у торгівлі автомобілями і текстилем. Передбачені необхідні заходи щодо захисту інтелектуальної власності, гармонізації технічних стандартів, санітарних норм.
За підрахунками фахівців, НАФТА об’єднує сьогодні територію з населенням більш 375 млн. чоловік; на частку угруповання припадає 20% обсягу світової торгівлі.
Слід, однак, відзначити, що в рамках НАФТА не створені поки спеціальні механізми, що регулюють співробітництво, подібно тим, що існують у ЄС (Комісія, Суд, Парламент і т. п.).
У цілому НАФТА – молоде економічне об’єднання. Механізми співробітництва в НАФТА знаходяться в стадії формування.
На даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування поки короткий. Але вже зараз у ряді південноамериканських країн простежується прагнення до приєднання до НАФТА.
Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.
На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.
Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.
Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об'єднані лише виходом до Тихого океану.
Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.
На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богоре в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн – до 2020 р.).
У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в Осаці (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» по реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськими» учасниками угруповання.
Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Асоціація держав Південно-Східної Азії – регіональна політико-економічна організація, створена в 1967 р. у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін. У 1984 р. до АСЕАН вступив Бруней, а в 1995 р. – В'єтнам.
Офіційними цілями АСЕАН проголошені такі, як сприяння економічному зростанню, соціальному прогресові і культурному розвиткові країн-членів.
Система керування представлена вищим органом – Нарадою міністрів закордонних справ і постійним Секретаріатом АСЕАН з місцем перебування в Джакарті.
Специфіка діяльності АСЕАН визначається тим, що її учасниці фактично є одночасно членами інших регіональних об'єднань, а також наявністю двосторонніх договірних зобов'язань між АСЕАН і США.
Слід зазначити, що АСЕАН являє собою на даний час найефективнішу структуру в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. За роки існування вона досить успішно сприяла формуванню субрегіону вільної торгівлі, хоча частка взаємної торгівлі його країн у загальному обсязі їхнього зовнішньоторговельного обороту не перевищує 20 – 22%. До 2000 р. АСЕАН планує знизити мита до 5% по 38 тис. найменувань товарів і створити систему безмитної торгівлі, свого роду «загальний ринок».
Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) – торговельно-економічна організація, створена в 1981 р. за «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання: договір басейну Ла-Плати; Андський пакт; Амазонський пакт.
Деякі країни є одночасно і членами інших регіональних угруповань.
Система керування ЛАІ представлена вищим органом – Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).
Внутрішньозональна торгівля і регіональна інтеграція ЛАІ здійснюються шляхом укладання регіональних і субрегіональних, а також функціональних (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи для торгівлі і змитних питань. Договірні відносини можуть поширюватися не тільки на питання торгівлі, але і на співробітництво в сфері промисловості і сільськогосподарського виробництва, транспорту, валютно-фінансових відносин і т. п.
МЕРКОСУР – зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як союз чотирьох країн Латинської Америки – Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Улітку 1996 р. до складу блоку ввійшла Болівія. На країни Меркосур припадає приблизно 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП Меркосур займає четверте місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЕС. Угодою про створення Меркосур були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на 10% товарів, що залишися, мита будуть зберігатися до 2001 р. За системою загальних зовнішніх тарифів членам Меркосур удалося погодити тарифи по 85% товарів, а на 15% товарів, що залишися, тарифи повинні бути погоджені не пізніше 2006 р.
Кінцева мета створення Меркосур учасниками визначена як створення в регіоні «загального ринку», і для досягнення цього необхідні:
уніфікація національних режимів оподатковування, трудового і міграційного законодавства;
створення механізму регулювання обмінних курсів валют;
уведення пріоритетності рішень і правил Меркосур над національним законодавством.
У рамках Меркосур розроблений і діє механізм регулярних консультацій на рівні глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, економіки, фінансів, торгівлі, соцзабезпечення.
У грудні 1995 р. Меркосур і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.
Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС) засноване в 1975 р. Членами ЕКОВАС є:
Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Кабо-Верде, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьерра-Леоне, Того і Кот д'Івуар.
Цілями організації проголошені: розвиток всебічного економічного співробітництва; мобілізація природних ресурсів; вирівнювання рівнів розвитку країн регіону; поетапне створення протягом 15 років африканського загального ринку; проведення спільної економічної політики, координація планів розвитку держав-членів.
Економічна інтеграція в рамках ЕКОВАС розвивається за наступними напрямками: лібералізація регіональної торгівлі; створення митного і валютного союзу; установлення вільного режиму пересування громадян і майна; розвиток і реалізація спільних проектів в області енергетики, гірничодобувної промисловості і дорожнього будівництва.
У рамках ЕКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації і розвитку (ФККД) зі штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування втрат від зниження мита у результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об'єктів і т. п.
Наприкінці 80-х рр. торгівля між країнами ЕКОВАС складала близько 5% всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х рр. – 7,7%.
Правові основи функціонування ЕКОВАС представляє вищий орган співтовариства – щорічна конференція глав держав і урядів. Постійний адміністративний орган – Виконавчий секретаріат. Штаб-квартира – м. Логос (Нігерія).
Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) створений у результаті підписання угоди про створення організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрала с 1 січня 1966 р. Країни-члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з 1983 р.).
У рамках блоку на міжкраїнну торгівлю припадає всього 0,9% сукупного експорту держав-членів.
Цілями ЮДЕАК проголошені: створення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі; узгодження економічних програм; уніфікація податкових систем; будівництво спільних підприємств; фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не мають виходу до моря (Чад, ЦАР).
У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як Фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).
Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК – Рада глав держав, що проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-учасниць на рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР).
У ЮДЕАК зберігаються численні перешкоди на шляху міжкраїнного руху товарів, капіталів і робочої с. До основних причин, що перешкоджають розширенню внутрішньорегіональної торгівлі, у першу чергу варто віднести:загальний низький рівень розвитку її учасників; однотипність їхньої спеціалізації в міжнародному поділі праці; відсутність розвинутої транспортної мережі в регіоні.
Термінологічний словник
Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) – міжурядовий форум, створений у 1989 р. і об’єднує 21 державу Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В рамках робочих органів форуму продукуються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і експертів.
Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) – субрегіональна торгівельно-економічне угруповання, що було створене у 1967 р. і об’єднує на сьогодні дев’ять країн Південно-Східної Азії. Цілі створення – сприяння соціальному та економічному розвиткові країн-членів, співробітництво в промисловості та сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт.
Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК) – угруповання, що об’єднує всі країни субрегіону: Індію, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланку, Бутан, Мальдиви.
Економічний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, яка передбачає вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.
Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) – типова зона вільної торгівлі, створена Австрією, Великобританією, Данією, Норвегією, Португалією, Швейцарією, Швецією 1960 p. на Стокгольмській конференції. 1970 р. до ЄАВТ вступила Ісландія, а 1986-го - Фінляндія, яка з 1961 p. була її асоційованим членом. У зв'язку з вступом до ЄС з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія (1973 p.), а також Португалія (1986 p.). Нинішній її склад: Австрія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія.
Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 p. (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 p.
Європейський економічний простір – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і ЄАВТ (функціонує з 1994 р.).
Європейський союз (ЄС) – найбільш розвинене інтеграційне угруповання у світі; за своєю суттю є економічним, валютним і політичним союзом 15 держав-членів.
Європейські угоди – угоди між ЄС та рядом колишніх соціалістичних країн Європи, що передбачають тісну асоціацію між Європейським Союзом та цими країнами з перспективою вступу останніх до ЄС.
Зона вільної торгівлі – форма міжнародної економічної інтеграції, згідно якої відміняються торгівельні обмеження між країнами-учасницями інтеграційного об’єднання і передусім знижуються або усуваються митні податі.
Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.
Інтеграційне об’єднання – господарське угруповання, створене для регулювання інтеграційних процесів між країнами-учасницями.
Інтеграція “різних швидкостей” – практика інтеграційного співробітництва в рамках СНД й інших об’єднань, при якій укладаються угоди між окремими їх членами, що передбачають прискорення та поглиблення інтеграційних процесів у певних сферах.
Інтернаціоналізація економіки – посилення участі країни у світовому господарстві.
Карибська спільнота і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ) – організація основних країн Карибського басейну. Створена у 1973 р. з метою створення на її базі спільного ринку.
Митний союз – це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).
Міжнародна економічна інтеграція – якісно новий етап розвитку і форма прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.
Організація економічного співробітництва (ОЕС) – інтеграційне угруповання, створене у 1985 р. у складі: Пакистан, Туреччина та Іран. У 1992 р. до нього приєднались Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан.
Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) – інтеграційне угруповання у складі: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.
Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) – інтеграційне угруповання, що об’єднує США, Канаду та Мексику.
Політичний союз – найвища форма міжнародної економічної інтеграції, в якій поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.
Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени СНД: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна (асоційоване членство), Узбекистан.
Спільний ринок – форма міжнародної економічної інтеграції, в рамках якої забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили).
Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА) – Угода про вільну торгівлю країн Центральної Європи. 21 грудня 1992 p. країни Вишеградської групи підписали Угоду про вільну торгівлю, яка стала чинною через три місяці після її укладення - 1 березня 1993 p. Учасниці Угоди: Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Словаччина - домовились усунути перешкоди взаємної торгівлі: передбачалось поступово зняти усі тарифні і нетарифні заборони торгівлі товарами.
Центральноєвропейська ініціатива – створена у 1989 р. групою держав Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння на цін основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. Зараз до ЦЄІ входять 16 держав (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, колишня Югославська Республіка, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія).
Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – інтеграційне угруповання, створене 25 червня 1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation).
Економічні наслідки інтеграції країн.
Здатність національних економік до взаємної інтеграції визначається їх структурною взаємодоповнюваністю. Чим вищий рівень розвитку країни, тим більше можливостей для її участі в міжнародному поділі праці та інтеграції. Тому розвинуті кураїни більш схильні до інтеграції одна з одною, ніж країни, що розвиваються.
Інтеграція призводить до виникнення в економіці двох видів ефектів – статичних та динамічних. До статичних ефектів відносяться економічні наслідки, що виявляються відразу після створення митного союзу. Це – скорочення адміністративних витрат на утримання митних і прикордонних органів, ефект створення торгівлі і ефект відхилення торгівлі.
Ефект створення торгівлі полягає в тому, що після утворення митного союзу і скасування імпортного мита може виникнути ситуація, коли зарубіжний товар з країн об’єднання стає дешевшим від місцевого, і споживач придбає імпортний товар замість вітчизняного. Виникає імпортний товарний потік, а, отже, ефективніше використовуються ресурси інтеграційного об’єднання.
Ефект відхилення торгівлі протилежний ефекту створення торгілі. Країни, що не увійшли до митного союзу, можуть ефективніше використовувати фактори виробництва, і ціна на їх товар буде нижчою за ціну аналогічного товару країн інтеграційного об’єднання. До утворення союзу споживачі купували цей вигідніший для них товар. Але після скасування імпортного мита усередині союзу і встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу вигіднішим стає придбання товару, виготовленого в межах об’єднання. Переорієнтація місцевих споживачів на ці товари призведе до зникнення імпортного товарного потоку з третіх країн.
Численні дослідження інтеграції показують, що в більшості випадків ефект відхилення торгівлі виникає, проте він перекривається ефектом створення торгівлі і внаслідок інтеграція веде до зростання добробуту.
Динамічні ефекти – це економічні наслідки, що виявляються після того, як інтеграція набере силу, на пізніших стадіях розвитку. Це, наприклад, конкурентна боротьба виробників країн об’єднання, що веде до обмеження зростання цін, поліпшення якості товарів, створення і впровадження нових технологій.
До безперечних вигід інтеграції відносяться приплив іноземних інвестицій, доступ до технологій і ресурсів об’єднання, формування місткого ринку, спільне рішення складних соціальних проблем, захист від конкуренції, прискорення науково-технічного прогресу та економічного зростання.
№3. Інтеграція України у світову економіку.