Виникнення російської школи класичного танцю. Відмінні риси російської школи

Якщо «абетка» класичного танцю в часи М. Петіпа була вже сформова

на, то прийоми і засоби «словосполучення» продовжували розвиватися,

відповідаючи потребам життя. До кінця ХІХ ст. танцювальна мова балетів

змінилася, доповнилась стрімкістю віртуозних італійських прийомів, а

по'єднання хореографії і музикального симфонізма стало важливим прин

ципом класичного балету у Росії. Пов'язано це з творчістю композиторів

П. Чайковського, О. Глазунова, а також діяльністю балетмейстерів

М. Петіпа і Л. Іванова. Їх спільна творча діяльність підняла російський балет

на новий рівень. Результатом виявилось розкриття музичних образів, вик

лючне злиття рухів і музичного супроводу, високотехнічність, гармоніч

ність суворих форм і обов'язкової змістовності. Найсерйозніші зрушення

виникли в балетах «Лебедине озеро» (2 та 4 акти) та «Лускунчик» у поста

новках Л. Іванова, продиктовані пошуком образності. Йому особливо

вдалося повне злиття музики і танцю, створення пластично виразних об

разів. Він значно роздвинув кордони PORT DE BRAS, створив «лебедину»

плаcтику танцю.

Важливою спонуковою причиною зрушень послужила музика П. Чай

ковського, що відкрила еру симфонізма в балеті. Балетмейстери стали звер

татися до серйозної музики, непризначеної для балетного спектаклю.

Зразком геніального злиття музики і танцю став «Вмираючий лебідь» по

ставлений М. Фокіним на музику К. Сен-Санса, що безперечно пов'язаний

узами спорідненості з лебедями Л. Іванова. Реформаторською творчістю

Фокіна почалась хореографія ХХ ст. Фокін створив більше восьмидесяти

одноактних балетів (лише «Евніка» була двухактовою) і більше п'ятдесяти

концертних номерів. За оглядом різних епох, національностей, тем театр

Фокіна майже безмежний. Тут і романтичні марення («Шопеніана»,

«Видіння троянди») та стилізація французького «золотого століття»

(«Павільон Арміди»), і відтворення античності («Єгипетські ночі»,

«Евніка», «Нарцис», «Дафніс і Хлоя») та східні мотиви («Шехерезада»,

«Ісламей»), і російська казка («Жар-птиця», «Золотий півень») та лубок

російської масляної («Петрушка»), і біблейська легенда («Легенда про

Іосіфа») та сюжети комедії dell'arte («Карнавал», «Пригоди Арлекіно»), і

китайська казка («Випробування кохання») та іспанські ескізи («Арагон

ська хота», «Болеро»). Фокіним створені найрізноманітніші образи — тут

Паганіні, Дон Жуан, Стєнька Разін, Попелюшка, Психея, Семіраміда, Фран

ческа да Ріміні, Прекрасна Олена, Російський Солдат та багато іншіх.

Балетмейстер — реформатор прагнув кожному спектаклю надати не

повторний вигляд, шукав способи створити балети, вирішені єдиною по

стилістиці хореографічною мовою, звертався до танцювального фольклору

та суміжних мистецтв. Класичний танець для Фокіна не був універсальною

системою, це була одна з фарб, рівноправна з характерним танцем, вільною

пластикою та іншими виразними засобами. Він прагнув до того, щоб пан

томіма була танцювальна, а танець мімічно виразним.