3. Типологізація суспільств

Типологізація — виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями. Не варто забувати, що будь-яка типологія суспільства є нічим іншими, як створенням "ідеальних типів", конструкцій, складених соціологами на підставі аналізу різноманітних змін у суспільстві, які, зведені воєдино, стають більш або менш пов'язаними між собою і можуть бути протиставленими іншим конструкціям. Кожен тип суспільства є аналітичною конструкцією, а не картиною конкретного суспільства.

За таким критерієм, як писемність, наприклад, можна виділити дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.

За способом добування засобів існування: суспільства мисливців та збирачів; суспільства скотарів та городників; землеробське (традиційне суспільство) або доіндустріальне, яке ще називають «сільськогосподарским»; індустріальне суспільство ( у радянській термінології – капіталістичне) та сучасні або постіндустріальні.

За способом виробництва і формою власності (типологія, запропонована Карлом Марксом) – первіснообщинні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні і комуністичні. При цьому підході процес виробництва матеріальних благ розглядається як основа суспільного життя

Теоретичну альтернативу марксизмові запропонував американський дослідник Уопт Уітмен Ростоу , який спробував розподілити суспільства за стадіями економічного росту. В 1960 р. у США вийшла його книга "Стадії економічного росту. Не комуністичний маніфест", у якій автор замість п'яти суспільно-економічних формацій, запропонованих Карлом Марксом, виділяє в історії п'ять стадій економічного росту. І, якщо марксизм клав в основу суспільно-економічних формацій спосіб матеріального виробництва, то Ростоу, хоча й оперує економічними категоріями, пояснює історичний прогрес по суті діяльністю видатних особистостей, передусім учених, бізнесменів, винахідників. Згідно теорії Уолта Ростоу, суспільство у своєму розвитку проходить п'ять стадій. Перша стадія — традиційне або доіндустріальне суспільство. Для цього типу суспільства характерне аграрне господарство, примітивне ручне виробництво, а найголовніше — "до ньютонівський" рівень мислення. Традиційне суспільство характеризується відсталістю, застоєм, відтворенням своєї власної структури у відносно незмінному масштабі (просте відтворення). Друга стадія — перехідне суспільство, або період підготовки так званого зрушення. На цій стадії з'являються люди, здатні здолати відсталість і застій консервативного традиційного суспільства. Головною рушійною силою виступають підприємливі люди. Ще однією рушійною силою є "націоналізм", тобто прагнення народу створити політичну й економічну систему, яка б забезпечувала захист від іноземного втручання і завоювань. Цей період охоплює приблизно XVIII — поч. XIX ст. Третя стадія — стадія "зрушення". Вона ознаменована промисловою революцією, підвищенням частини капіталу у національному доході, розвитком техніки тощо. Цей період охоплює XIX — поч. XX ст. Четверта стадія — стадія "зрілості". На цій стадії значно зростає національний дохід, бурхливо розвивається промисловість і наука. Деякі країни, як Англія, досягли цієї стадії раніше. Такі ж, як Японія, — пізніше (Уолт Ростоу вважав, що Японія досягла цієї стадії у 1940 р.). П'ята стадія — "ера масового споживання". На цій стадії в центрі суспільної уваги опиняються уже не виробничі проблеми, а проблеми споживання. Основними галузями в економіці виступають сфера послуг і виробництво товарів масового споживання. На базі технічного прогресу виникає суспільство "загального благоденства". Першими цієї стадії досягли США, згодом — Західна Європа і Японія. Вступ країн в "еру масового споживання" робить комунізм непотрібним. Комунізм, робить висновок Уолт Ростоу, просто зникне.

Вихід у світ у 1945 р. книги британського філософа і соціолога Карла Поппера (1902—1994) "Відкрите суспільство і його вороги" ввів у науковий обіг ще один спосіб типології суспільств — на "закриті" і "відкриті" суспільства. Самі поняття цих двох суспільств були запропоновані французьким вченим Анрі Бергсоном. Під першим він розумів примітивні спільноти, яким притаманна замкнутість, згуртованість, жорстка ієрархія стосунків, примусова дисципліна, і які є орієнтованими, передусім, на самовиживання. Друге є відкритим для вияву індивідуальних здібностей і бажань, "творчої інтуїції", які і стають рушійною силою соціального прогресу. Ґрунтуючись на цих положеннях, Поппер характеризує перехід від закритого суспільства до відкритого, який, на його думку, почався ще за часів античності, як найбільшу революцію в історії людства, незважаючи на те, що цей історичний рух має цілком непередбачуваний і некерований характер. Західна демократія, на думку Поппера, в основному завершила перехід до відкритого суспільства — для неї характерна раціональність, можливість свідомо управляти соціальним розвитком, поступово формувати державні інститути, відповідно до потреб людей. У той же час соціалізм, вважає вчений, організований як примітивне суспільство: йому властива незмінність законів функціонування, тоталітаризм, перевага суспільства над індивідом, особиста безвідповідальність керівників та ідейний догматизм, надзвичайно слабкі зв’язки із зовнішнім світом, а відтак — соціалізм залишився закритим суспільством.

У сучасній соціології найчастіше використовують так звану синтетичну модель типології суспільства. Її автором вважають американського соціолога Деніелла Белла. Він запропонував поділити усю історію людства на три стадії: доіндустріальну (традиційне суспільство), індустріальну та постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура.