ІІІ

Суспільство як соціальна система Після вивчення цієї теми студенти зможуть осягнути

• типологію суспільств;

• еволюцію уявлень про суспільство та його походження;

• особливості суспільства як сукупності історично сформованих способів і форм взаємодії й об’єднання індивідів та їх груп;

• теоретичні підходи, які спеціалісти використовують при вивченні суспільства, його сутність, ознаки, типи тощо;

• різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством;

• всезагальний характер соціальних змін;

• еволюційні, циклічні, функціональні та конфліктні пояснення соціальних змін.

Ключові терміни і поняття

Базис (лат. basis – основа) – опора, фундамент. Соціально-філософська сукупність виробничих відносин, що становлять економічну структуру суспільства.

Соціальна система – це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії й відносини. Ці зв’язки, взаємодії й відносини носять сталий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Установлення соціальних зв’язків диктується соціальними умовами, в яких живе й діє Людина.

Соціальна взаємодія – це процес, у якому люди діють і відчувають вплив один на одного. Така взаємодія приводить до становлення соціальних відносин.

Соціальні відносини – це відносно стійкі й самостійні зв’язки між індивідами й соціальними групами.

Стадія - (гр. stadion - одиниця виміру довжини) – певна ступінь, період, етап у розвитку, що має свої якісні характеристики.

Суспільство – це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класови­ми та національними відносинами.

План

1. Еволюція уявлення про суспільство

2. Поняття суспільства як соціального феномену

3. Типологія суспільств

1. Еволюція уявлення про суспільство

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспільства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в середині XIX – на початку XX ст. Так, О.Конт і Г.Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М. Вебера суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г. Тард розумів суспільство як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.

За К. Марксом, суспільство — це живий організм, сутністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людьми, що формуються та історично розвиваються у процесі спільної діяльності.

Різні аспекти суспільства як соціологічного феномену є предметом багатьох сучасних досліджень.

Загалом у філософській та соціологічній думці виокремлюються два основні різновиди системних уявлень про суспільство: системно-механістичний та системно-органістичний (Черниш Н. Й.).

У 70—90-ті роки XX ст. виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній системі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціально-економічного розвитку людства.

Структурний функціоналізм, творчо використовуючи ідеї О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгайма та інших класиків соціології, суттєво розширює системні уявлення про суспільство. У центрі уваги перебуває загальна система дії, однією з підсистем якої є соціальна система. Сус­пільство і є цією соціальною системою, володіючи найвищим рівнем самодостатності щодо середовищ, котрі її оточують. Згідно з Т.Парсонсом, будь-яка соціальна система має дві основні осі-орієнтації: перша вісь — «зовнішнє — внутрішнє», тобто орієнтація системи або на довкілля, або на власні проблеми. Друга вісь — «інструментальне — консуматорне», або орієнтація системи на теперішні чи довготривалі потенційні потреби й цілі. Тому чотирма основними функціональними категоріями соціальної системи є функції інтеграції (внутрішнє), відтворення (теперішнє), адаптації (зовнішнє) та ціледосягання (довготермінове).

Ці функції соціальної системи забезпечуються відповідними під­системами: адаптації — економічною, ціледосягнення — політичною, інтеграції — підсистемою правових інститутів і звичаїв, відтворення — підсистемою вірувань, моралі та органів соціалізації включно з інсти­тутами освіти і виховання.