12.2. Виробничий шум

Шум — сукупність небажаних звуків різної інтенсивності і ча­стоти, які безладно або періодично змінюються в часі, заважають сприймати корисні звуки та мову і викликають у працюючих не­приємні суб'єктивні відчуття.

Унаслідок тривалого впливу інтенсивного шуму розвивається шу­мова хвороба — специфічне професійне захворювання з переваж­ним ураженням органа слуху у вигляді глухуватості (невриту слу­хового нерва), що супроводжується змінами з боку центральної не­рвової системи, системи кровообігу, травного каналу. Неспецифіч­ний вплив шуму малої інтенсивності пов'язаний з порушенням урів­новаженості і рухливості процесів збудження та гальмування і ха­рактеризується дратівливістю, емоційною неврівноваженістю, знижен­ням уваги, працездатності, погіршенням пам'яті, сну тощо.

Звукова хвиля характеризується довжиною (відстань між двома точками хвилі, що мають однакову фазу коливань), амплітудою (мак­симальне відхилення точки від стану рівноваги), періодом (час одного повного коливання), частотою коливань (кількість повних коливань за одиницю часу, яка виражається в герцах), силою звуку (кількість енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м² поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення звукової хвилі й вимі­рюваної у Вт/м²), звуковим тиском (абсолютна різниця між тис­ком максимального згущення повітря та атмосферним тиском, яка виражається в паскалях).

Людське вухо сприймає звукові хвилі зі звуковим тиском від 2-Ю"⁵ (поріг слухового відчуття) до 2-Ю² Па (поріг больового відчуття) або силою звуку від 10~¹² до 10~⁵ Вт/м² і частотою 16-20000 Гц.

Для гігієнічної характеристики інтенсивності шуму користують­ся логарифмічною шкалою рівнів звукового тиску, в якій одиницею вимірювання є децибел (дБ). Децибел — це відносна величина, що показує, у скільки разів у десяткових логарифмічних значеннях звуковий тиск (сила звуку) більший за поріг слухового відчуття. Увесь діапазон інтенсивності шуму становить 0-140 дБ.

Інтенсивність шуму вимірюють як за сумарною звуковою енергією у всій області чутних частот з використанням скоректованої відпо­відно до слухового сприйняття людини шкали рівня звуку в дБ А, так і за звуковою енергією в октавних смугах частот у дБ. Октава — це діапазон частот, у якому верхня границя частоти удвічі більша за нижню (наприклад, 45-90, 90-180 Гц). Для позначення октави вка­зується середньогеометрична частота, що є квадратним коренем до­бутку граничних для даної октави частот Vf,-f₂, яка для октави 45-90 Гц становить 63 Гц, для октави 90-180 Гц — 125 Гц і т. д.

За спектральним складом шуми поділяють на широкосмугові з безперервним спектром шириною більше однієї октави й тональні, в спектрі яких виражені окремі тони. Залежно від частоти розрізня­ють шуми низькочастотні (16-400 Гц), середньочастотні (400-1000 Гц) і високочастотні (понад 1000 Гц).

гальної кількості відліків, %; і = 1, 2,... п; п — число інтервалів рівнів звуку.

Еквівалентний рівень звуку визначають у наступній послідовно­сті. Весь діапазон можливих рівнів звуку поділяється на інтервали по 5 дБ А у кожному, наприклад 68-72, 73-77, 78-82, 83-87 дБ А тощо. В кожному інтервалі середній рівень звуку L_{ визначається за формулою L.=(L_H+L_e)/2, де Ь_н і L_g — нижня та верхня межа інтер­валу. Зокрема, середній рівень звуку в інтервалі 68-72 дБ А стано­вить 70 дБ А, в інтервалі 73-77 дБ А — 75 дБ А і т.д. Виконані 360 відліків рівнів звуку розподіляються у відповідні інтервали і під­раховується абсолютне число відліків, яке припало на кожний ін­тервал, та частка відліків у кожному інтервалі від загальної кілько­сті відліків. Наприклад, 360 відліків рівнів звуку розподілились та­ким чином: в інтервалі 68-72 дБ А — 70 відліків, 73-77 дБ А — 130, 78-82 дБ А — 100, 83-87 дБ А — 60 відліків, частка яких відповідно становить 19,4, 36,1, 27,8 і 16,7 %, визначає тривалість впливу рівня звуку даної інтенсивності упродовж робочої зміни і характеризує загальне шумове навантаження на робітника.

Далі для кожного інтервалу підраховують значення 10~²-fA0^0A'^li, які в наведеному прикладі становлять відповідно 1О~М9,4-1О⁷=і'94ОООО; 10²-36,1 -10⁷⁵=11414820*; 10-²-27,810⁸=27800000 і 10²-16,7-10⁸⁵=

=52805400. Одержані значення додають ( Z Ю"²- f • 10^{0J L}> = 93960220),

визначають десятковий логарифм суми (lg 93960220=7,973). Після множення на 10 отримують еквівалентний упродовж робочої зміни рівень звуку, який у наведеному прикладі становить 79,7 дБ А.

Рівні шуму визначають на висоті 1,5 м від підлоги чи робочої площадки, якщо робота виконується стоячи, або на рівні голови лю­дини, якщо робота виконується сидячи, у напрямі максимального рівня шуму. Вимірювання проводять при роботі не менше 2/3 тех­нологічного обладнання у найбільш характерному режимі при увім­кненій вентиляції на постійних робочих місцях або у точках най­більш частого перебування працюючого для непостійних робочих місць.

Гігієнічна оцінка параметрів виробничого шуму здійснюється шля­хом зіставлення з допустимими рівнями шуму на робочих місцях, поданими в табл. 91. Ці норми поширюються на широкосмуговий постійний і непостійний (крім імпульсного) шум. Норми тонально­го та імпульсного шуму повинні бути на 5 дБ нижчі від табличних. Максимальний рівень звуку коливного і переривчастого шуму не повинен перевищувати ПО дБ А, імпульсного шуму — 125 дБ А. При виконанні робіт III класу за ступенем важкості та напружено­сті рівні звуку на робочих місцях не повинні перевищувати 75 дБ А для важкої праці і 50 дБ А для напруженої праці.

Враховуючи поширення виробничого, а також транспортного шу­му на житлову забудову, згідно з "Державними санітарними прави­лами планування та забудови населених пунктів" № 173-96 допу­стимі еквівалентні рівні звуку на територіях, шо безпосередньо при­лягають до житлових будинків, не повинні перевищувати 55 дБ А вдень і 45 дБ А вночі, а на майданчиках відпочинку мікрорайонів — 45 дБ А вдень. Максимальні рівні звуку на території житлової забу­дови допускаються не вище 70 дБ А вдень і 60 дБ А вночі, на май­данчиках відпочинку — не вище 60 дБ А вдень.

Дослідження впливу виробничого шуму на слуховий аналіза­тор. За об'єктивні критерії шкідливого впливу шуму на організм працюючого слугують інтенсивність змін окремих слухових фун­кцій і час їх відновлення. Для оцінки стану слухового аналізатора переважно використовують метод визначення тимчасового і постій­ного зміщення порогів слухової чутливості. Визначення порогів слу­хової чутливості у децибелах до звуків різної частоти, які сприйма­ються кожним вухом окремо як слухове відчуття, називається то­нальною пороговою аудіометрією.

5 6 7

Звичайно використовують аудіометри: клінічний (АК), призначе­ний для детального клінічного обстеження, поліклінічний (АП) — для поліклінічного обстеження слухової функції, масовий (AM) — для масової орієнтовної оцінки слухової функції, а також аудіоте-стер АТ-01.

Мал. 71. Аудіометр АП-02:

о - зовнішній вигляд: / — клавіша вмикання мережі; 2 — індикаторна лампочка; З — перемикач виду робіт; 4 — перемикач телефонів повітряної провідності: 5 — перемикач інтенсивності маскувального шуму; 6 — перемикач інтенсивності тону; 7 — перемикач частот; 8 - кнопка фіксації аудіограмн; 9 — лампочка відповідей пацієнта; 10 - пере­микач "Переговори"; 11 — перемикач переривання подачі тону; 12 — кнопка перериван­ня подачі тону;

б — вигляд ззаду: / — вилка для увімкнення живлення; 2 — запобіжник; З - клема заземлення приладу; 4 - розетка для під'єднання кнопки пацієнта; 5 — розетка для телефону кісткової провідності; б - розетка для телефону повітряної провідності; 7 —

розетка для мікрофона.

Аудіометр АП-02 (мал. 71) використовується для визначення по­рогів слухової чутливості за повітряною та кістковою провідністю. На панелі приладу розташовані ручки керування і фіксується бланк аудіограми, а над ним — рухомі планки перемикачів інтенсивності тону і частот, на задній стінці — роз'єми для підключення телефо­нів повітряної і кісткової провідності та кнопки пацієнта.

Аудіометрія проводиться в умовах повної тиші — у сурдокамері. При вивченні повітряної провідності до вуха обстежуваного через навушники подають 1-2 с звуки різних рівнів, починаючи з часто­ти 1000 Гц та інтенсивності, яка значно перевищує порогову. Обсте­жуваний засвідчує відчуття звуку натисканням на кнопку відповіді, при цьому світиться лампочка. Рівень звуку поступово знижують, аж поки він перестає бути чутним, а потім посилюють до ледь чут­ного рівня. Збільшуючи і зменшуючи 2-3 рази інтенсивність тону, знаходять поріг слухової чутливості на даній частоті і через отвір у планці регулятора інтенсивності звукового сигналу в місці її пере­тину з планкою регулятора частот зазначають олівцем точку на бланку аудіограми. Аналогічно визначають слухову чутливість на частотах 500, 200, 125, а потім 2000, 4000, 8000 Гц. Зазначені на бланку точки сполучають лінією, яка визначає порогову чутність за повітряною провідністю.

При вивченні кісткової чутливості до соскоподібного відростка обстежуваного притискають "кістковий" телефон-вібратор і щоб за­побігти прослуховуванню недосліджуваним вухом, на нього подають маскувальний широкосмуговий шум. Послідовність визначення по­рога кісткової провідності така ж, як і при повітряній.

Тимчасове зміщення порога слухової чутливості визначають за різницею порогів на початку і в кінці робочої зміни на частотах 1000, 2000 і 4000 Гц. Постійне зміщення порога слухової чутливості (втрата слуху) визначається не раніше ніж через 14 год після впли­ву шуму з рівнем понад 80 дБ А. Кількісна оцінка ступеня втрати слуху здійснюється за табл. 92

Таблиця 92 Ступінь втрати слуху (за ГОСТ 12.4.062-78)

	Значення втрати		слуху, дБ
Ступінь втрати слуху	на розмовних частотах		на частоті 4000 Гц
	(500, 1000, 2000 Гц)
Перші ознаки впливу шуму	Менше 10 (5 — на частоті		Менше 40
	500 Гц, 10 — на частотах
	1000 і 2000 Гц)
Легкий (І ступінь)	10-20		60+20
Помірний (II ступінь)	21-30		65±20
Значний (III ступінь)	31 і більше		7О±2О

Для визначення стійкості органа слуху до впливу інтенсивного виробничого шуму використовують пробу Пейзера. Суть її полягає у тому, що після визначення порога повітряної та кісткової чутливо­сті на частоті 1000 Гц через повітряний телефон у вухо упродовж З

хв подають той же тон 1000 Гц інтенсивністю 100 дБ. Через 15 с після звукового навантаження знову визначають поріг повітряної чутли­вості на тій самій частоті. Після годинного відпочинку дослід повто­рюють, але звукове навантаження подається через "кістковий" теле­фон. Через 15 с після навантаження визначають поріг кісткової чут­ливості. Результати проби оцінюють за даними табл. 93.

Таблиця 93 Оцінка стійкості органа слуху до дії виробничого шуму

П ідвищення порога чутності, дБ після навантаження Оцінка _за провідністю

п овітряного кісткового

С тійкий 5 0

Схильний 6—10 0

Надчутливий > 10 5