Діагностичні критерії прискореного старіння

Суб'єктивні прояви прискореного старіння

Ці прояви в значній мірі неспецифічні. Вони можуть бути не тільки при прискореному старінні, але й при різних захворюваннях. Але, якщо клінічне обстеження не виявило симптомів певних хвороб, то такі симптоми, як загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, втрата бадьорості та життєвого тонусу, поганий настрій (депресія), погіршення пам'яті, порушення сну, емоційна лабільність, часті застудні захворювання та ін. - можуть розглядатися як прояви прискореного старіння.

Об'єктивні клінічні прояви прискореного старіння

До їх числа можуть бути віднесені такі симптоми, як раннє посідіння волосся, зниження еластичності шкіри, поява зморшок у молодому віці, поява старечих бородавок або ділянок гіперпігментації шкіри, зниження гостроти зору внаслідок розвитку катаракти, зниження слуху, порушення постави внаслідок дегенеративно-дистрофічних змін хребта, рання втрата зубів тощо.

Біологічний вік організму (БВ)

Один із найдоступніших варіантів визначення БВ: для чоловіків БВ=26,985 + 0,215 (АТС) - 0,149 (ЗДВ) - 0,151 (СБ) + 0,723 (СОЗ), для жінок БВ= - 1,463 + 0,415 (АТП) - 0,14 (СБ) + 0,248 (МТ) + 0,694 (СОЗ), де АТС - систолічний артеріальний тиск (мм рт. ст.), ЗДВ - тривалість затримки дихання після глибокого вдиху (с), СБ - статичне балансування, СОЗ - самооцінка здоров'я (бали), АТП - артеріальний тиск пульсовий (мм рт. ст.), МТ - маса тіла (кг).

Визначений БВ потрібно співпіставити з показником належного біологічного віку (НБВ), що характеризує популяційний стандарт темпу старіння. Показники НБВ обраховуються за такими формулами: для чоловіків НБВ - 0,629 (КВ) + 18,56

для жінок НБВ - 0,581 (КВ) + 17,24

КВ - календарний вік.

Якщо різниця між БВ та НБВ більша 3 років, це свідчить про прискорене старіння організму.

Парціальний функціональний вік (ФВ) окремих систем організму

Старіння різних функціональних систем організму відбувається неодночасно. Можливі варіанти, коли прискорене старіння організму загалом є наслідком прискореного старіння переважно серцево-судинної або інших функціональних систем, що дає підстави для виділення синдромів (типів) прискореного старіння, для діагностики яких застосовується визначення функціонального віку (ФВ) окремих систем організму. У залежності від співвідношення ФВ та календарного віку (КВ) старіння може бути сповільненим (ФВ<КВ) або прискореним (ФВ>КВ на 5 і більше років).

Попередження передчасного старіння.

• Достатня фізична активність людини.

• Усунення психоемоційних перевантажень.

• Збалансоване харчування, відмова від переїдання.

• Відмова від шкідливих звичок (лікування зловживання алкоголем).

• Первинна і вторинна профілактика хронічних захворювань (атеросклероз ГХ, бронхіти, хвороба ШКТ).

• Використання геріатричних середників.

• Забезпечення достатньої тривалості сну (не менше 7 год.).

• Дотримання раціонального режиму праці і відпочинку.

 Важливе значення у формуванні активного довголіття відіграє характер харчування. З метою профілактики передчасного старіння необхідно дотримуватись таких його принципів:

• Вживання  їжі  енергетична  ємкість  якої не     перевищує  енерговитрат організму.

• Неперевищення   в   харчовому   раціоні   гігієнічно   обґрунтованих норм споживання їжі, насамперед, білкових продуктів.

• Забезпечення якісної повноцінності харчування за рахунок забезпечення вітамінами, мінеральними солями, мікроелементами.

• Систематичне    дотримання    тактики    комбінованого     харчування    з використанням продуктів рослинного і тваринного походження, віддаючи перевагу молочно-рослинній їжі.

• Відмова від численних продуктів, систематичне недоїдання, або тривале голодування так само як і перевантаження однаково шкідливі у формуванні активного довголіття.

3. Геріатрія як самостійна клінічна наука.

 Геріатрія - наука, що вивчає закономірності перебігу хвороб, їх лікування в осіб похилого та старшого віку.

Старість - це етап розвитку організму; хвороба - це порушення життєдіяльності, яке може виникнути в будь-якому віці. Старість не є хвороба. Ці два поняття не можна змішувати.

 Захворювання в більшості геріатричних пацієнтів пов'язані з закономірними віковими змінами. Найчастіше вони прогресують і протягом довгого часу без особливих явних больових явищ. І тільки якісь додаткові фактори можуть привести до яскравої маніфестації хвороби. До таких факторів відносять надмірне фізичне навантаження, інфекційні хвороби, простуди, стреси.

“Айсберг".  Для людей похилого віку характерна множинність патології. При детальному обстеженні можна знайти зміни в різних системах організму. Патологію літніх людей порівнюють з айсбергом, в якому 6/7 об'єму схованого під водою. Скарги хворого свідчать про верхівку цього айсберга. Детальне розпитування і обстеження хворого дозволяє побачити весь "айсберг".

Хвороби старших людей.  В середньому у старої людини можна виявити не менше п'ятьох хвороб одночасно. Найчастіше поєднуються атеросклероз судин серця і мозку, артеріальні гіпертензії, хронічний бронхіт, пухлини, гіперплазія  простати, цукровий діабет, психічна депресія, катаракта, та ін.

 Особливості перебігу захворювань різних органів. Геріатричні хворі можуть страждати на хвороби, які виникли в них ще в молоді роки. Але в них можуть виникати і гострі, в тому числі інфекційні хвороби. Вікові особливості організму накладають відбиток на перебіг цих захворювань. Особливостями їх при цьому будуть: атиповість, відсутність яскравих проявів хвороби.

Діагностика , лікування, догляд за хворими старшого віку має свої особливості і часто ті методи, які використовують у молодих пацієнтів, не використовують у старих людей. Причини цього наступні:

• Повільний і часто замаскований перебіг   пневмоній, ІМ, туберкульозу     легень, цукрового діабету, пухлин.

• Інші механізми розвитку хвороб (виразка при атеросклерозі).

• Прихований   перебіг   катастроф   в черевній порожнині, що вимагає невідкладного хірургічного втручання.

• Гострі хвороби часто набувають субхронічної форми.

• Ступінь важкості ураження організму не відповідає незначно вираженій симптоматиці захворювання.

4. Паліативна допомога.

Паліативна допомога — комплексна система заходів медичного, соціального, духовного та психологічного характеру, спрямованих на всебічну підтримку хворого у випадку, коли хвороба не піддається лікуванню. Має на меті передусім полегшення фізичного стану хворого — подолання болю та усунення інших негативних проявів хвороби (лікування симптомів), підтримку його духовного та емоційного стану, а також намагається сприяти поліпшенню умов життя хворого та його оточення.

Паліативне лікування – це всебічна кваліфікована медична допомога невиліковному хворому і членам його родини на етапі неконтрольованого прогресування хвороби. Паліативна допомога включає також елементи медичної і соціальної реабілітації, спрямованої на підтримку максимально можливої фізичної і духовної активності хворого на усіх етапах перебігу хвороби.

Паліативне лікування не продовжує і не укорочує життя, допомагає сприймати помирання як природній вихід з життя, позбавляє пацієнта від болю і страждань, допомагає сім’ї хворого та обслуговуючому персоналу, забезпечує прийнятну якість життя і достойний вихід з нього.

Хоспіс як нова форма медико-соціального закладу паліативної медицини визначено так: «Хоспіс є державним медичним закладом для інкурабельних хворих, має на меті забезпечити їм паліативне (симптоматичне) лікування, підібрати необхідну знеболювальну терапію, надати медико-соціальну допомогу, догляд, психологічну підтримку родичів на період хвороби та втрати близького». Це забезпечується цілодобовим чергуванням і обслуговуванням команди професіоналів (лікарі, медсестри, дієтологи, психологи, священики, страхові агенти) і підготовлених добровольців. До основних заходів лікування і догляду за хворими належать харчування (у т.ч. через зонд), симптоматична терапія (у т.ч. знеболення), туалет хворих, парентеральне харчування, антибіотикотерапія, хіміотерапія і паліативна променева терапія.

Якість життя. Основна мета паліативного лікування – підтримка максимально можливого рівня якості життя пацієнта і членів його родини. Поняття «якість життя» сугубо індивідуальне – це суб’єктивна оцінка пацієнтом його нинішнього стану, з урахуванням різних факторів, які для даної особистості є суттєвими.

Основні принципи паліативної терапії.

1. Визначення основних причин погіршання самопочуття і стану хворого (больовий синдром, порушення харчування, процесів обміну, нервово-психічні розлади, стиснення життєво важливих органів, тощо).

2. Визначення провідної ланки, яка зумовила виникнення того чи іншого патологічного синдрому – проявів власне пухлинного процесу, неспецифічних ускладнень, паранеопластичних ознак, наслідків проведеного протипухлинного лікування, супутньої патології, нервово-психічних реакцій.

3. Своєчасна діагностика гострої патології, що вимагає невідкладного, у тому числі, хірургічного втручання, госпіталізація при необхідності для проведення інтенсивної терапії, тощо.

4. Організація системи догляду, дієти і режиму, заходи по створенню сприятливого психологічного клімату для хворого.

5. Розпізнавання типу супутніх психоемоційних порушень та їх корекція.

6. Використання загальнооздоровчих заходів.

7. Призначення лікарських препаратів за показанням з дотриманням правила ескалації від м’яко- до сильнодіючих середників зі своєчасною зміною їх з метою попередження звикання.

8. Застосування психотропних препаратів, які пом’якшують чи зменшують сприйняття та усвідомлення хворим тяжкості своєї хвороби.

Постійне дотримання принципів онкологічної деонтології і, зокрема, підтримка у хворого надії в кінцевому сприятливому результаті лікування.