7.2. Методи вимірювання продуктивності праці

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки діяльності підприємств, мети розрахунків, способів визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють такі методи:

• натуральний – обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях;

• умовно-натуральний – різні види продукції за допомогою перевідних коефіцієнтів приводять до єдиного вимірювача;

• трудовий – обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості;

• вартісний (грошовий) – обсяг виробленої продукції розраховується у вартісному вимірювання з використанням вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід).

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий).

Детальніше методи вимірювання продуктивності праці розглянуто у роботі [5].

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характе­ризувати показниками трудомісткості продукції. Розрізняють такі види трудомісткості: технологічну, обслуговування виробництва, виробничу та управлінську.

Технологічна трудомісткість (Т_т) включає всі затрати праці основних робітників:

де – затрати праці основних робітників-відрядників; Т_п – затрати праці основних робітників-погодинників.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_об) – включає всі затрати праці допоміжних робітників на підготовку та обслуговування виробництва.

Виробнича трудомісткість (Т_вир) – включає всі затрати праці основних робітників і допоміжних робітників:

Трудомісткість управління виробництвом (Т_у) - включає затрати праці управлінського персоналу (керівників, професіоналів, фахівців, службовців).

Повна трудомісткість (Т) - включає затрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

або Т= Т_в + Т_п + Т_об + Т_у ,

або Т = Т_вир + Т_у

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну і планову трудомісткості.

7.3 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці за змістом можливо поділити на 3 групи:

• матеріально-технічні фактори, які характеризують рівень розвитку, ступень використання та якість засобів виробництва. До цієї групи належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технології виробництва;

• організаційно-економічні, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва. До цієї групи належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні

• соціально-економічні пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати системою показників: електроозброєність, енергоозброєність, фондоозброєність праці, фондовіддача.

Між рівнем і динамікою технічною озброєності та продуктивністю праці існує пряма залежність:

,

де ПП – продуктивність праці; Ф_о – фондоозброєність; Ф_в – фондовіддача.

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

З метою виявлення та найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці всі резерви класифікуються залежно від видів ресурсів, що використовуються (резерви кращого використання засобів виробництва та поліпшення використання робочої сили), часу їх використання (поточні та перспективні), сфери виникнення (загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві та внутрішньовиробничі).

Внутрішньовиробничі резерви підрозділяються на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;

• резерви поліпшення використання робочого часу;

• резерви поліпшення структури і використання кадрів;

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.

Оцінка резервів підвищення продуктивності праці визначається за формулами:

• за рахунок зниження трудомісткості:

;

де ПП - величина підвищення продуктивності праці, %; t₁, t₂ – трудомісткість на операцію або виріб до і після впровадження заходів; Е_ч - економія чисельності робітників; N — кількість виробів або операцій; Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.; К_в.н. - коефіцієнт виконання норм.

• за рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

• за рахунок змін у структурі кадрів:

I_п.з = І_п І_d ,

де І_п.з — індекс загальної продуктивності праці; І_п — індекс продуктивності праці основних робітників; І_d — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці че­рез поліпшення використання робочого часу.