Роль спілкування з дорослими у психічному розвитку немовляти

Життя немовляти цілком залежить від дорослого. До­рослий задовольняє органічні потреби дитини — годує, ку­пає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Рухаючись у просторі за допомо­гою дорослого, воно має змогу бачити більше предметів, доторкатися до них, схоплювати їх. З ініціативи дорослого виникають основні слухові і дотикові враження.

Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Таке ставлення посилюєть­ся впродовж усього немовлячого періоду. Емоційне спіл­кування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця 4—5-місячного віку спілкування з дорослим набуває ви­біркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.

Потреба в емоційному спілкуванні, яка має важливе значення для розвитку дитини, може спричинити і нега­тивні прояви. Якщо дорослий постійно перебуває з дити­ною, вона звикає безперервно вимагати уваги, не цікавить­ся іграшками, плаче, якщо її хоча б на хвилину залиша­ють саму.

За правильного застосування методів виховання харак­терне для початку немовлячого періоду безпосереднє спіл­кування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає ува­гу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спря­мовуючи її рухи.

Спільна діяльність дорослого і дитини полягає як у ке­рівництві з боку дорослого діями дитини, так і в тому, що немовля, не маючи змоги виконати якусь дію, звертається за допомогою та сприянням дорослого. Велике значення v їх спільній діяльності має здатність наслідувати дії дорос­лого, яка відкриває широкі можливості для навчання. У 7—10 місяців дитина уважно стежить за рухами і мовлен­ням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, навіть через декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу. До кінця немовлячого віку діти виявляють велику здат­ність до наслідування, повторюючи за дорослим різнома­нітні дії.

Дії, якими дитина оволодіває під керівництвом дорос­лого, створюють основу для її психічного розвитку. Уже в немовлячому віці яскраво проявляється загальна законо­мірність її психічного розвитку — психічні процеси і якос­ті формуються у неї під вирішальним впливом умов життя виховання і навчання. У зв'язку із залежністю від дорос­лих ставлення немовляти до дійсності і до себе завжди пере­ломлюється через призму стосунків з іншою людиною. Тоб­то ставлення дитини до дійсності є соціальним ставленням.

Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впли­вом таких умов:

1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуван­ні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілку­ванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різноманітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілкується;

2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє :ї нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитини включилася у спілкування.

Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливі­шим засобом спілкування в немовлячому віці є експресив­ні дії (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції).

Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохо­чує усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо вона поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дити­на поступово засвоює позитивні звички, вчиться правиль­но себе поводити.

Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціа­лізації її у людському середовищі.