2.2. Немовлячий вік і його особливості

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба в спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з'являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дій­сності. Закладаються передумови формування особистості. Найважливіші новоутворення у психіці немовляти форму­ються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.

Загальна характеристика психічного розвитку немовлят

Нове ставлення дитини до дійсності символізує поча­ток немовлячого періоду. Перед тим у дитини виникає пев­ний інтерес до зовнішнього світу, з'являється змога вийти зі своєю активністю за межі безпосередніх потягів та ін­тенсивних тенденцій. Перед нею постає зовнішній світ. Так починається перша стадія немовлячого періоду. На другій стадії також відбувається різка зміна ставлення дитини до зовнішнього світу. Це стається між 5-м і 6-м місяцями жит­тя. До того в поведінці дитини спостерігаються перші впев­нені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реак­ції на однолітків, пошуки загублених іграшок. Усе це є ак­тивним інтересом до навколишнього світу. Найсуттєвіша ознака цього вікового періоду — наслідування.

На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають ба­жання. Так починається новий період — криза 1-го року життя.

Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав «Ми». За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: «Ми поїли», «Ми погуляли» тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплете­ні в життя і діяльність дорослого, який піклується про ньо­го. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а цен­тральним елементом цього комфорту — дорослий.

За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування — своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: «Усе спокійно!», «Усе гаразд», «Я — тут!». Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорос­лого, який забезпечує все її існування, виживання і спря­мування активності. Вона не здатна самостійно пересува­тися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має за­собів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби спо­дівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби припи­сує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої пове­дінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба — потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаме­нує собою виникнення першої діяльності дитини — діяль­ності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів перехо­дить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.