Розвиток емоційної сфери новонародженого

Першою формою людської активності є прояв емоцій дитини. Новонароджений починає своє життя з крику. У перші дні він має безумовно-рефлекторний характер, є ре­зультатом спазму голосової щілини, який супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що пер­ший крик є першим проявом негативних емоцій: спазми викликають відчуття стиснення. У цьому разі ще немож­ні во розрізнити м'язову реакцію й емоційне ставлення, оскільки у новонародженого відсутній будь-який життєвий досвід. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо. За нор­мального виховання приглушене «уа» новонародженого непомітно переходить у плач, який виражає різноманітні страждання (фізичний біль та ін.).

Перші емоції новонародженого негативні, йому важли­во показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доб­розичлива увага, любов і піклування дорослого виклика­ють у нього позитивні соціальні переживання. Першою со­ціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свід­чить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.

Найбільшу радість батьки відчувають від усмішки ди­тини. Вона з'являється пізніше крику, як правило, приб­лизно наприкінці 1-го місяця життя на появу матері і звук її голосу, виражаючи позитивні емоції. Перші усмішки ди­тини виникають як реакція на ласкавий вираз обличчя до­рослого, і лише через тиждень-півтора немовля починає усміхатися, ще не побачивши дорослого, а лише відчувши його наближення. Усмішка — не просто вираження задо­волення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. З її допомогою дитина дає знати про себе, свої приємні почуття до близького дорослого. Вона є першим соціальним жестом, свідчить про закінчення пері­оду новонародженості і початок немовлячого періоду. На її основі виробляється особлива поведінка дитини (специфіч­ний акт поведінки стосовно дорослого) — комплекс пож­вавлення.

Комплекс (лат. complexus — поєднання, зв'язок) пожвавлення — система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміха­ється.

Виникає він наприкінці 1-го — на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі людини, радісні звуки, гуління, жвава міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як пра­вило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку з нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предметами, а й змінює доступні їй у перші тижні активно-негативні реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні кон­такти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними потребами і супроводжується негативними переживання­ми, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.

Принципово важливе значення для подальшого розвит­ку дитини має комплекс пожвавлення — основне новоутво­рення періоду новонародженості, поява якого є психологіч­ним критерієм закінчення періоду новонародженості.