Ім'я і його значення у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина засвоює своє ім'я. 6-місячне немовля реагує на своє і чуже ім'я по-різному. Воно є показником індивідуальності дитини, відрізняє її від інших. Водночас є і засобом ідентифікації з іншими людьми, під кресленням її належності до статі, сім'ї, національності Вживання ласкавих форм імені демонструє малюку позитивне ставлення до нього. Дитина пізнає своє ім'я раніше, ніж прізвище, і користується ним у спілкуванні з іншими. Ім'я індивідуалізує дитину й водночас ідентифікує її з певною культурою, нацією, предком роду тощо.

«Як тебе звати?» — одне з перших питань до дитини коли дорослий або одноліток вступає у спілкування з нею. Її відповідь викликає захоплення («Ой! Яке в тебе гарне ім'я!») або насмішку чи осуд («Не чув ніколи такого імені», «Ти хлопчик чи дівчинка? У тебе ім'я, як у дівчинки!»). У такому разі дитині доводиться відстоювати право на своє ім'я, захищати його.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм іменем, мг уявляє себе поза ним, радіє йому. Воно своєрідно вмонтовується в основу її особистості. Дитина відстоює право па ім'я і протестує, коли її називають іншим іменем. Ідентифікація з власним іменем проявляється в особливому інтересі до людей та літературних героїв, які мають таке саме ім'я. Усе, що стосується імені дитини, набуває для неї особливого особистісного смислу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені починається звернення и неї, похвала («Віка — гарна дівчинка!») або осуд за недозволені дії. Із власного імені дитина раннього віку почити своє спілкування.

Криза трьох років

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігаєть­ся у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими ос­новними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого став­лення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе не­гативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років — зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативіз­мі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм — прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запро­понував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на про­позицію дорослих);

2) впертість — наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість — реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість — намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт — поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого — ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму — намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції — страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважне проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опі­кають її. Негативна форма поведінки рідко адресується ін­шим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особливості протікання цього періоду розвитку залежать від став­лення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму. Однак усвідомлення дітьми своїх можливостей, як правило, не відповідає їм. Домагання дітей цього віку надмірно великі. Прагнучи бути дорослими, вони хочуть не лише самостій­но засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин, зварити обід, водити автомобіль тощо. Задовольнити ці прагнення повною мірою неможливо. Найпридатнішою фор­мою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина по винна ще оволодіти грою.

За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.

Криза 3-х років — явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, по рівняння себе з іншими людьми — важливий етап у пси хінному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.