Г Рис. 19 еоморфологічна характеристика

Уся Полтавщина належить до геотектури І-го порядку – материка Євразія, і геотектури ІІ-го порядку – Східноєвропейської полігенної платформенної рівнини. Характеристика морфоструктур різного порядку в межах Полтавщини подається у таблиці 4:

Найбільш значні підняті локальні морфоструктури: 1 – Гнідинцівська; 2 – Яблунівська;

3 – Ярівська; 4 – Глинсько-Розбішівська; 5 – Висачківсько-Ромоданівська; 6 – Калайдинцівська;

7 – Солоницька; 8 – Радченківська; 9 – Сагайдацька; 10 – Гоголівська; 11 – Солохо-Диканська; 12 – Більська;

13 – Котелевсько-Берегівська; 14 – Кочубеївсько-Західнохрестищенська; 15 – Полтавська; 16 – Карлівська.

Морфоструктури	Яким геоструктурам відповідають	Середні амплітуди неотектонічних рухів (м)
І порядку: Придніпровська низовина.	Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ)	+100...200
ІІ порядку: А.Полтавська пластово-акумулятивна ярусна суб-горизонтальна рівнина на палеогенових і неогенових відкладах	Доно-Дніпровський грабен	+125...150
ІІІ порядку: а) підняті; б) опущені; ІV порядку:	Брахіантикліналі (локальні підняття гірських порід - список нижче). Синклінальні опускання Соляні штоки	Понад +150 Менш +150 +150…200 м
Б. Придніпровська акумулятивна (алювіальна) терасова низовина на розмитих палеогенових, місцями неогенових відкладах	Південно-західний борт ДДЗ (північно-східний схил фундаменту Українського кристалічного щита)	+100...125
І порядку: Придніпровська височина. ІІ порядку: В. Північно-східна частина Придніпровської цокольної височини, напівперекритої палеоген-неогеновими відкладами (пластово-денудаційні схили височини)	Український кристалічний щит (УКЩ) Північний схід Кіровоградського блоку УКЩ	+110...100

Таблиця 4. Характеристика морфоструктур І – ІV порядку в межах Полтавської області:

Генетичні типи рельєфу (морфоскульптури).

Морфоскульптурами (генетичними типи рельєфу) називають мезо- й мікроформи та їх комплекси, що утворилися під впливом переважно екзогенних чинників рельєфоутворення.

Найпоширенішим генетичним типом рельєфу Полтавщини є ерозійно-акумулятивний. Його відмінності (густота і глибина розчленування, рисунок ерозійної сітки тощо) зумовлені інтенсивністю неотектонічних рухів, від якої залежить висота місцевих базисів ерозії. Так, найбільша глибина врізання річкових долин відносно вододілів (до 95м), спостерігається на північному сході області, в той час, як на південному заході всього 30-35м.

Найбільша густота яружно-балочної сітки (1,4-1,8км/км²) спостерігається в Гадяцькому районі і на ділянках високих правих берегів Псла, Сули, Ворскли. Тут необхідно проводити протиерозійні заходи. Також дуже розчленовані балками і ярами короткі круті схили відрогів Придніпровської височини.

Біля правих схилів річкових долин Полтавської рівнини трапляються плоскодонні балки з крутими схилами (на найбільш крутих ділянках - ускладненими ярами), добре розробленим днищем, рівень якого співпадає з рівнем заплави річки (рис.23). Поширення ярів зумовлене не тільки достатнім базисом ерозії, але й заляганням лесових гірських порід біля земної поверхні.

У лівобережних частинах басейнів річок переважають полого-схилові балки, які характеризуються досить великими розмірами, пологими схилами й звуженим дном, яке слугує руслом стоку талих або дощових вод.

Розташування річкових долин в основному зумовлене розломно-блоковою тектонікою та нахилом поверхні. Долини асиметричні, з крутим правим та низьким лівим терасованим бортами (рис.22). Виняток становлять ділянки долини Псла з лівим крутим берегом, на яких річка огинає локальні тектонічні підняття (між селами Ковалівка і Яреськи – рис. 24 ).

Нагадаємо, що вся Полтавська рівнина – це серія давніх неогенових (пізньоміоценово-ранньопліоценових) терас палео-Дніпра, складених пісками полтавської серії зі слабо обкатаною галькою пісковиків.

Більшість дослідників виділяє 4 антропогенові тераси. Ширина цих терас для Дніпра від Градизька до р.Хорол складає 24 км; для понизь Ворскли, Псла, Сули – 10...15км (в т.ч. ширина заплави 4-5 км). Заплава Дніпра майже повністю затоплена водосховищами. Для заплав характерний хвилястий мікрорельєф і озера-стариці. У пониззях долин заплави часто заболочені:

Перші надзаплавні (борові) тераси часто з поверхні піщані; другі іноді нижчі й заболочені.

Льодовикові й водно-льодовикові форми рельєфу в західній і південній частинах області, утворені в середньому плейстоцені, значно перетворені (місцями змиті) подальшою водною ерозією й акумуляцією. Гляціальні й перигляціальні відклади та комплекси рельєфу на території Полтавщини поширені нерівномірно. У похованому стані трапляються форми льодовикового виорювання, утворені внаслідок льодовикової денудації (до однієї з них приурочена долина річки Оржиця; екзараційна улоговина глибиною до 30м і шириною 2...11км розташована на побережжі Дніпра між гирлом Псла і Ворскли). Ці улоговини заповнені продуктами водно-льодовикової акумуляції.

На півдні області трапляються льодовикові комплекси, утворені краєм льодовика на стадії його зупинки і регресії. Зокрема – Градизько-Табурищенський, у межах якого виділяється гляціодислокація гори Пивиха (абсолютною висотою 168,8м; відносною 58-73м). Це куполоподібне підняття площею 16км², утворене рухом льодовика зім’ятими у складки і розбитими на луски місцевими осадовими і навіть кристалічними породами та мореною (рис. 15, 26, 27, 28).

Між долинами Псла й Ворскли збереглись фрагменти валу напірної морени висотою до 45м і шириною до 4км; водно-льодовикові форми (ози) та гляціовідторженці гірських порід.

Між долинами Удаю і Ворскли вододіли часто пересікають прохідні „мертві” долини. Ці долини утворили талі води, які витікали із-під краю льодовика в умовах підпору ним нижніх частин русел річок, формування прильодовикових озер. Ще В.В.Докучаєв відзначив, що розмір деяких малих річок не відповідає розміру їх долин. Очевидно, що ерозія водно-льодовикових потоків зумовила формування не тільки „мертвих” (безводних) долин, але й долин малих річок. Як вважають учені, чотири антропогенові тераси Ворскли, Псла, Сули відповідають чотирьом плейстоценовим зледенінням.

___________________________

Серед інших типів рельєфу слід виділити древні („шишаки”) та 824 сучасні зсуви, приурочені до крутих берегів річок. За оцінкою, їх загальна площа складає 63,9 км². Шишаковий (яружно-зсувний останцево-горбистий) рельєф дуже характерний для річкових долин Полтавщини. Він виражений на ділянках підмиву крутосхилів річкових долин (рис.29). Серед молодих зсувів виділяють невеликі зсуви-потоки на покатих схилах та циркоподібні зсуви на крутіших схилах. У межах забудови населених пунктів зафіксовано 116 зсувів, з них 6 загрожують господарським об’єктам (наприклад, у Полтаві – в селищах Вороніна і Червоний шлях).

Зсувонебезпечні схили, де можлива їх активізація, спостерігаються у межах міст Полтава на площі - 0,4 км², Гадяч - 0,187 км2, Лубни - 0,861 км², Хорол - 0,155 км² та Кобеляки - 0,232 км², а також Шишаках, Опішні, Карлівці, Семенівці.

У районах поширення солянокупольних структур внаслідок розчинення і виносу солі утворився карст (покритий, не виражений на земній поверхні). До западин палео-карстового походження приурочені родовища бурого вугілля біля сіл Ждани і Тишки Лубенського району.

Набагато ширше розповсюджений суфозійний рельєф. Суфозійні мікрозападини (так звані „степові блюдця”) сформувались на недренованих лесових вододілах внаслідок вертикального виносу солей та глинистих часток і подальших просадок лесових ґрунтів. Лесові ґрунти, що здатні до просідання займають площу 16,55 тис. км² (57,45 % площі Полтавщини).

Розташування суфозійних западин іноді пов’язують із полігональним рисунком клинів льоду в лесоподібних суглинках (плейстоценовим палеотермокарстом). Чисельні (до 70 штук на гектар) блюдцеподібні мікрозападини займають іноді до 10-15% плоских вододілів чи лесових терас. Їх діаметр рідко перевищує 10-30м, а глибина 1,0-1,5м. Поруч із такими дрібними блюдцями, спорадично трапляються середні (40-75м) і крупні (80-170 м у діаметрі).

Еолові форми рельєфу приурочені до перших надзаплавних терас, та піщаних ділянок заплав Дніпра, Ворскли, Псла (улоговини видування, дюни, «кучугури», бугристі піски).

Переробка берегів Кременчуцького та Дніпродзержинського водосховищ продовжується до цього часу, але інтенсивність процесу зменшилась. Абразійний правий берег Кременчуцького водосховища характеризується величиною відступання бровки від 1,0 до 4,5 м, лівий – від 0,6 до 1,2 м. Для берегу абразійно-осипного типу ці показники менші: для правого - до 2,5 м, лівого - до 1,2 м. На берегах Дніпродзержинського водосховища середня швидкість переробки ерозійних берегів складає 3,2 м/рік, абразійно-обвальних - 2,7 м/рік.

Антропогенний вплив спонтанно чи цілеспрямовано активізує одні й уповільнює інші процеси рельєфоутворення. Антропогенно-стимульованими є сучасні прояви прискореної ерозії, дефляції, абразії берегів водосховищ. До форм рельєфу антропогенного і техногенного походження відносять кургани, кар’єри, рельєфоїди (будівлі) тощо.