Геологічна будова і мінерально-сировинні ресурси

Більша частина території Полтавщини (північна і центральна) розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), а південна – у межах Українського кристалічного щита (УкЩ) та його північно-східних схилів. Обидві геологічні структури входять до складу давньої Східноєвропейської платформи .

Їх геологічна будова значною мірою відрізняється: УКЩ є однією з найдревніших геоструктур Землі, виступом фундаменту Східноєвропейської платформи.

ДДЗ також має докембрійський фундамент. Але на початку герцинського геотектонічного циклу (340 млн. років тому), внаслідок розширення і опускання земної кори, ділянки фундаменту по лініях розломів були нерівномірно опущені. Територія ДДЗ упродовж історії розвитку заповнювалась морськими і континентальними відкладами, неодноразово підіймалась і опускалась. Якщо для УКЩ характерною була тенденція до підняття, то для ДДЗ – до опускання.

Порівняльна характеристика геологічних структур в межах Полтавщини

Пункти плану	УкЩ	Д-ДЗ
1. Вік структури	Докембрійський	Середній – верхній палеозой
2. Глибина залягання фундаменту (від...до)	+100...-500 м	-500 ... -1 500 м (на бортах); до -15 000 м (у грабені)
3. Переважний напрямок тектонічних рухів	Стійкі слабкі й помірні підняття	Опускання з періодами піднять
4. Склад гірських порід	Метаморфічні, магматичні, малопотужних осадовий чохол	Переважно осадові
5. Найважливіші корисні копалини	Залізна руда, граніт, мергель	Нафта, газ, газовий конденсат, торф, буре вугілля, пісок, глина, мінеральні фарби, суглинки
6. Інтенсивність неотектонічних рухів	+100...110 м	+120 ...150 м (місцями до +200м)
7. Які форми рельєфу відповідають, та їх висота (від... до)	Схил Придніпровської височини: 204-150 м, у долині Дніпра — до 64 м	Придніпровська низовина: знижена частина (60...140м); Полтавська рівнина 150...202 м

Різний вік, походження, історія розвитку цих геоструктур зумовили різницю в поширенні геологічних відкладів, корисних копалин, і в характері рельєфу.

Закономірності поширення корисних копалин (мінерально-сировинних ресурсів) зумовлені геологічною будовою території. Усього в Полтавській області розвідано біля 300 родовищ корисних копалин. За економічним потенціалом мінерально-сировинних ресурсів область займає 15 місце в Україні. За запасами і видобутком природного газу Полтавщина займає 1 місце по Україні (біля 500 млрд. м³). Менші, але також вагомі запаси нафти. Значні запаси залізних руд зосереджені в районі Кременчуцької магнітній аномалії. На території області виявлено більше 100 родовищ будівельних матеріалів (камінь бутовий, керамічна, цегельна, керамзитова сировина тощо), а також мінеральні й столові води.

Межі Українського щита (УкЩ) проводять по лінії, яка відповідає глибині залягання докембрійського кристалічного фундаменту –500м. На північ від цієї межі фундамент занурюється (під кутом 1°...60°) під потужний осадовий чохол ДДЗ.

Як геологічна структура платформенного типу, УкЩ сформувався 1,6 млрд. років тому. Із того часу для УкЩ характерний відносно стабільний коливний тектонічний режим з переважанням слабких піднять та денудації гірських порід. Тому кристалічний фундамент залягає близько від земної поверхні. Він складений комплексами гірських порід: метаморфічних (гнейси, кристалічні сланці, амфіболіти кварцити, метаконгломерати, мармури), та магматичних (граніти, мігматити, гранодіорити, габро тощо).

Найдавніші на території Полтавщини виходи на поверхню по обох берегах Дніпра докембрійських порід віком 3160-3090 млн. років охороняються як геологічні пам’ятки природи біля сіл Кам’яні Потоки (біотитові гнейси) і Келеберда Кременчуцького району (рожеві та сірі граніти). Є також невеликі відслонення порід кристалічного фундаменту УкЩ у м.Кременчук (наприклад, Скеля-реєстр біля річкового вокзалу, яка нині має висоту 5-6 метрів і ширину 20 м, з відмітками повеней на Дніпрі, починаючи з 1787 року); на островах Динька і Шеломай, у селах Садки, Чечелево, Маламівка, Чикалівка.

Із кристалічним фундаментом УкЩ пов’язані поклади корисних копалин – рудних (переважно залізних руд), і нерудних (будівельних матеріалів).

Серед рудних корисних копалин виділяються родовища Кременчуцького залізорудного району, який простягається вузькою смугою (шириною 0,5 – 3,8 км) від берегів Дніпра на 45 км у північному напрямку, паралельно течії річки Псел. У його межах виділяють безперервний ланцюжок, який включає п’ять родовищ залізних руд (Горішньо-Плавнинське, Лавриківське, Єристівське, Біланівське і Галещинське) та чотири відокремлені ділянки (Василівська, Харченківська, Мануйлівська і Броварківська).Зумовлену покладами залізних руд магнітну аномалію на лівобережжі середнього Подніпров’я відкрив і дослідив у 1924-1930 роках геофізик А.О. Строна.

Загальні розвідані запаси руди в районі становлять 18,4 млрд. т. Аномалія й залізорудний район отримали назву від розташованого поблизу міста Кременчука, яке на той час було губернським, а потім — окружним центром.

Родовища залізної руди пов’язані з кристалічним фундаментом північно-східного схилу Українського щита, породи якого поступово занурюються на північ під кутом 10-15º і тому перекриті осадовим чохлом (від 20 м на півдні – до 630 м на півночі). Поклади залізних руд сформувалися в межах Криворізько-Кременчуцької розломної зони між Кіровоградським і Придніпровським блоками УкЩ. У ранньому протерозої (2,6...1,8 млрд. років тому) у розломній зоні накопичились потужні товщі осадово-хемогенних морських відкладів, що містили багато заліза.

________________________________________________________

__

1,6 млрд. років тому унаслідок метаморфізації цих відкладів утворились залізні кварцити (із середнім вмістом заліза 30-38%), пласти яких чергуються з безрудними горизонтами метапісковиків і різноманітних кристалічних сланців. Залізисті кварцити Кременчуцького залізорудного району за походженням і складом аналогічні криворізьким, але рудних горизонтів тут менше – на діючих кар’єрах усього два.

Освоєнням покладів залізних руд району займається ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (ПГЗК), розташований на території Комсомольської міської ради. Його сировинною базою є Горішньо-Плавнинське і Лавриківське родовища (з двома рудними горизонтами потужністю від 23 до 270 метрів), які круто падають під кутом 50-80°. Ці два південні родовища з малою потужністю осадового чохла розробляють відкритим способом — одним кар’єром довжиною 5,5 км; шириною 1,8 км; максимальною глибиною 310 м. Промислова експлуатація Горішньо-Плавнинського родовища розпочалася у 1970 році, а Лавриківського – в 1980 році. У 2007 році з кар’єру видобуто 28,2 млн. т руди із середнім вмістом заліза 29-35%. Залізисті кварцити (переважно, магнетитові і кумінгтоніт-магнетитові) — високоякісні, але бідні руди. Тому на збагачувальній фабриці ПГЗК подрібнена руда поступово проходить процеси мокрої магнітної сепарації та флотації. У результаті отримують концентрат із вмістом заліза 64-69% (10,5 млн. т на рік).

Зі збагачувальної фабрики концентрат поступає в цех виробництва металізованих окотків (діаметром 5-16 мм та середнім вмістом заліза 65%). До концентрату тут додають доломітизований вапняк, бентоніт і торф. Суміш проходить огрудкування й подальше обпалювання при температурі 1000ºС. Форма й склад металізованих окотків оптимальні для їх використання при виплавці заліза. На ПГЗК виробляється 10 млн. т металізованих окотків на рік (40% їх загального виробництва в Україні). Завдяки високій якості окотків, біля 85% цієї продукції комбінату експортується.

Для завершення циклу переробки місцевої залізорудної сировини в 2007 році неподалік міста Комсомольська розпочато будівництво металургійного комбінату «Ворскласталь». ПГЗК також проводить підготовчі роботи для будівництва нового кар’єру на Єристівському родовищі – на відстані 1,5 км від діючого. Передбачено збільшити видобуток руди до 56 млн. тонн у 2019 році. У ще більш віддаленому майбутньому планується освоєння Біланівського родовищ залізистих кварцитів та Галещинського родовища багатих залізних руд (58-69% заліза).

Пусті породи (шлами, «хвости») зі збагачувальної фабрики у вигляді пульпи подаються у величезний резервуар-шламосховище, де поступово осідають на його дні, а освітлена вода знову подається на фабрику. Гірські породи безрудних горизонтів складуються у величезні відвали. Їх висота й площа збільшується, тому роботи з рекультивації відвалів та інших порушених земель будуть вестися у майбутньому. Деякі породи, які супутнє видобуваються на кар’єрі, використовують для дорожнього будівництва (кристалічні сланці й безрудні кварцити), виробництва шлаковати (амфіболіти) тощо. Проблема розміщення відходів виробництва є найбільш суттєвою для міста Комсомольська.

Крім Кременчуцької, на Полтавщині виявлені й інші магнітні аномалії (Кобеляцька, Омельницько-Ламанська, Толоко-Подянська та Хорольська). Вони розташовані під потужним осадовим чохлом північно-східного схилу УКЩ і тому в найближчій перспективі питання про їх освоєння не стоїть.

З фундаментом УкЩ на півдні Полтавщини також пов’язані незначні рудопрояви марганцю, молібдену, вольфраму.

До нерудних корисних копалин, пов’язаних з кристалічним фундаментом УкЩ, належать 17 розвіданих родовищ міцних будівельних матеріалів (переважно буто-щебеневої сировини) – гранітів, мігматитів, гранітогнейсів, гранодіоритів. В останні десятиліття діяли десяток кар’єрів з видобутку буто-щебеневої сировини переважно із родовищ гранітів (у Кременчуцькому районі – Крюківський, Малокохнівський, Редутський, Піщанський, Чикалівський, Рижевський; у Кобеляцькому районі – Тахтаївський, Староорлицький, Шматківський, Солошинський), з яких нині діють тільки ті, які розташовані найближче до залізниці (Крюківський, Солошинський, Шматківський, Редутський, Тахтаївський). У 2003-2007 р. видобувалося 12-32 тис.м³ граніту бутового і 4,1-6,6 тис.м³ щебеню і дробленого каменю. Найкращі декоративні якості мають сірі й сірувато-рожеві мало тріщинуваті граніти Солошинського родовища (за 40 км від станції Кобеляки), з яких можна отримувати декоративну облицювальну продукцію (плитку, колони, вази).

Із кристалічним фундаментом пов’язані невеликі запаси мінеральних вод (у т.ч. радонових) у тріщинуватих гірських породах.

Кристалічний фундамент УкЩ перекриває верхньомезозойська кора вивітрювання (каоліни, бокситоподібні породи, щебенистий елювій) та слабопотужний кайнозойський осадовий чохол (глини, мергелі, піски, лесоподібні суглинки, морена). Із цих гірських порід використовують переважно лесоподібні суглинки й піски (Малокохнівський та Кременчуцький піщані кар’єри). У Кременчуцькому районі серед відкладів палеогену (харківського ярусу) зустрічаються глауконітові піски й глини зеленого кольору, придатні для виробництва зелених мінеральних фарб; на глибині 36 м виявлені поклади бурого вугілля (зольністю >58%). Потужне родовище блакитного мергелю (до 12м) знаходиться на горі Пивиха (Глобинський район). Тут же залягає і білий морський мергель; зустрічається у вигляді включень кристалічний гіпс в блакитному мергелі.

Узагальнена характеристика віку і складу гірських порід в центральній частині ДДЗ

Період	Млн. років (від…до)	Склад гірських порід
Антропогено-вий	1,5 - 0	Лесоподібні суглинки, викопні ґрунти, алювіальні піски і супіски, мули, валунні суглинки
Неогеновий	25 – 1,5	Різнозернисті піски, що перекриваються строкатими глинами і суглинками
Палеогеновий	67 - 25	Піски і глини; мергелі; вище знову глини і піски
Крейдовий	137 - 67	Піски, глини, крейда з прошарками мергелю
Юрський	195-137	Пісковики й глини з прошарками вапняків, іноді гіпси й ангідрити
Тріасовий	230 - 195	Пісковики та глини строкаті
Пермський	285 - 230	Потужні товщі строкатих пісковиків, глин, доломітів, мергелів, гіпсів, cіль кам’яна біла з прошарками доломітів і ангідритів
Карбоновий	350 - 285	Вапняки, сланці, пісковики нафтогазоносні, з прошарками бурого вугілля
Девоновий	410 - 350	В нижній частині профілю - вапняки, пісковики; ефузивні вулканічні породи (діабази тощо); у верхній частині - кам’яна сіль, пісковики, аргіліти, алевроліти

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ)

ДДЗ – відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньо-платформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломова зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпров-ським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин – Хорол – Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту -1500м.

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами — мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне – на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових; мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад гірських порід - у таблиці. Ускладнює залягання порід так звана соляна тектоніка. Величезні тіла кам’яної солі утворилися в умовах лагун теплих морів девонового та пермського періодів. В епохи стиснення осадового чохла ДДЗ ці тіла пробивали або підіймали пласти гірських порід, що залягають вище. Зараз на Полтавщині відомо 29 соляних куполів, у більшій чи меншій мірі виражених у рельєфі (Висачківський, Солохо-Диканський, Більський, Радченківський тощо – рис.20).

Гігантські родовища солі на Полтавщині поки-що не розробляються.

Паливно-енергетичні ресурси ДДЗ в межах Полтавської області у промислових масштабах представлені горючими природними газами, нафтою, бурим вугіллям, торфом. Вони можуть бути використані як паливо та хімічна сировина у природному стані або після певної обробки.

Першим науково обґрунтований прогноз нафтогазоносності ДДЗ дав академік М.С. Шатський, який ще в 1931 р. припускав наявність тут промислових скупчень вуглеводнів у зв’язку з розвитком соляної тектоніки. Геологічними колекторами нафти і газу у межах ДДЗ здебільшого є пісковики та алеврити в межах локальних піднять (солянокупольних структур), а також зон пересічення розломів Доно-Дніпровського грабену. Родовища входять до складу Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області Прип’ятсько-Донецької нафтогазоносної провінції. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область дає 80% видобутку нафти в Україні.

У 1948 році на території сучасної Полтавщини розпочалися геологорозвідувальні роботи з метою пошуку родовищ нафти й газу. 9 вересня 1950 року перший на Полтавщині промисловий фонтан газу з Радченківського родовища (Миргородський район) отримали з глибини 900 м. Перший промисловий фонтан нафти з названого родовища отримали 17 вересня 1951 року. У січні 1957 року був організований Радченківський газопромисел, від якого прокладений місцевого значення газопровід Радченки — Миргород — Полтава з метою газифікації обласного центру.

У наступні роки продовжувалося зростання обсягів видобутку нафти на Полтавщині, досягнувши максимальної величини у 1972 році (1 млн. 433 тис. тонн), а в розрахунку видобутку нафти разом із газовим конденсатом – у 1973 році (2 млн. 97 тис. тонн). Максимальний обсяг видобутку природного газу був досягнутий у 1978 році (майже 24 млрд. м³).

Починаючи з 1975 року обсяги видобутку нафти й газу на Полтавщині починають знижуватися, що зумовлено виснаженням їх легкодоступних покладів. У 2010 р. обсяг видобутку нафти становив 370 тис. т (на 22 родовищах) і 528 тис. т газового конденсату (на 31 родовищі), природного газу – понад 7,4 млрд. м³ (на 41 родовищі). Внесок Полтавщини в загальнодержавному видобутку природного газу й газового конденсату становить ≈35-40% (перше місце серед регіонів України), нафти (3-тє місце – після Сумщини й Чернігівщини).

На початок 2009 року на території Полтавщині зареєстровано 71 родовище вуглеводнів. Більшість родовищ розташовані в північній і східній частинах Полтавщини. Причому на північному заході області розповсюджені переважно нафтові родовища, а на південному сході переважають газові і газоконденсатні.

Природний горючий газ і нафта часто залягають у межах однієї площі. Як правило, з кожною тонною нафти видобувається від 30—40 до 800—1000 кубометрів газу, розчиненого в нафті, а з кожним кубічним метром природного газу — від 20—50 до 500—800 і більше грамів газового конденсату. Звичайно, чим більший вміст попутного компоненту, тим багатша продуктивність свердловини і вища її цінність.

Різні глибини залягання вуглеводнів, а значить різний тиск, температура та інші геологічні умови сприяли утворенню газоконденсатних, газових, нафтових, нафтогазових, газонафтових, нафтогазоконденсатних родовищ. Серед родовищ вуглеводнів переважають газоконденсатні. Менше поширені нафтогазоконденсатні й нафтогазові. Нафта мало парафіниста, але іноді високосмолиста, найбільш придатна для отримання напівпродуктів сучасного органічного синтезу. У нафті родовищ Полтавщини мало сірки, а в природному газі – сірководню, як шкідливих домішок. Вік родовищ переважно нижньо-карбоновий. Але невеликі запаси є і в інших горизонтах (всього їх 6, від девону та тріасу). Відкриті родовища приурочені переважно до глибин 3200-4000м (відкладів середнього карбону – пісковиків, алевролітів, рідше – доломітів, між пластами яких містяться порожнини-резервуари вуглеводнів). Продуктивні пласти мають температури від 35°С до 120—150°С та пластові тиски від 40 атм. до 860 атм. (ці параметри, як правило, зростають прямо-пропорційно глибині залягання покладу). Подальші перспективи пошуків нафти і газу пов’язані з відкладами нижнього карбону і девону (глибше 5500-6000м). Нині найглибшою є Східно-Полтавська свердловина глибиною 6750м (проектна глибина свердловини в Гадяцькому районі становить 8500м).

Найбільші з нафтогазоконденсатних родовищ: Яблунівське (Лохвицький район), Опішнянське (Зіньківський район), Тимофіївське родовище (Гадяцький район). Із газових - Руденківське родовище (Новосанжарський район); газоконденсатних до найбільших належить Абазівське (Полтавський район), Ковердинське, Котелевське, Розпашнівське (Чутівський район), а також Гадяцьке, Матвіївське, Солохівське, Машівське газоконденсатні родовища.

Полтавщина займає перше місце серед областей України за запасами природного газу (567 млрд.м³) й газового конденсату (49,5 млн т).

Запаси нафти менш значні (33,7 млн.т, 2010р.).

Найбільше за запасами й видобутком нафти – Глинсько-Розбишівське газонафтове родовище (Лохвицький та Гадяцький райони), яке експлуатується з 1959 року (нафта видобувається з 1959 р., газ – із 1970 р.). Промислові поклади знаходяться в пісковиках кам’яновугільної та пермської систем. Це родовище має 23 нафтогазоносних горизонти, що знаходяться у межах склепінь Глинсько-Розбишівського локального тектонічного валу. Нафта родовища містить до 55% світлих фракцій, з яких можна отримувати якісний бензин.

Перспективним для виявлення нафтогазових об’єктів є давній ударно-метеоритний кратер, розташований на вододілі Хоролу й Сули.

Крім нафти і газу, серед осадового чохла південного борту ДДЗ в межах Кобеляцького району розвідані невеликі поклади антрациту (на глибинах 0,6-1,9 км), які не розробляються. Ці поклади належать до найзахіднішої частини Донецького кам’яновугільного басейну (продовження Західного Донбасу). Малопотужні товщі кам’яного вугілля знайдені також на території Машівського, Новосанжарського, Решетилівського і Лохвицького районів.

Н

Рис. 17

а поверхні залягають переважно палеогенові, значно рідше, на підвищених вододілах – неогенові континентальні відклади. Вони являють інтерес як водоносні горизонти, а також як джерело видобутку будівельних матеріалів (пісків, пісковиків, мінеральних фарб, керамічних глин).

Серед відкладів неогену в районі сіл Тишки і Ждани Лубенського району виявлене велике Сула-Удайське родовище бурого вугілля (50-60 метрів від земної поверхні), підготовка до розробки якого велася у 1980-х роках, але пізніше була припинена. У цьому ж районі (біля села Висачки) розташований єдиний на Полтавщині вихід на поверхню палеозойських порід – в т.ч. брекчії діабазу – породи, що утворились внаслідок девонського вулканізму в рифтовій западині. Висачківський горб (соляний купол) є відомою геологічною пам’яткою природи

________________________________________________

Неогенові пісковики відслонюються або залягають поблизу земної поверхні біля сіл Михайлівка і Великі Будища (Диканський район), с. Черняхівка (Чутівський район), с. Устивиця (Великобагачанський район), с. Мала Грем’ячка (Миргородський район), Бутова гора (Шишацький район). У попередні століття їх видобували як матеріал для виготовлення жорен. Виявлені поклади залізистих пісковиків, які можуть використовуватися як бутовий камінь - біля села Петрівка (на правому березі долини Ворскли), с. Плішивець (схил долини Псла).

У Полтавській області серед палеоген-неогенових відкладів поширені гончарні глини, які розвідані в районах сіл Хомутець, Попівка, Черевки, смт. Комишня (Миргородський район); у Шишацькому районі; біля м. Лубни. Але найбільше відоме Опішнянське родовище фаянсових та вогнетривких глин (Зіньківський район). У цьому родовищі у вигляді „гнізд” залягає „побіл” – найніжніша пластична глина попелясто-сірого кольору, яка при обпалюванні біліє. Серед покладів глин, які збагачені оксидами заліза, залягають лінзовидними гніздами жовтого та червоного кольору вохри. Вони являються якісними мінеральними фарбами. Такі родовища знаходяться біля сіл Черевки, Комишня, Мала Грем’ячка, між селами Попівка і Хомутець (Миргородський район), а також в с. Сокілка Кобеляцького району, де залягає груба піщаниста вохра.

Верхній шар гірських порід представлений антропогеновими відкладами переважно еолово-делювіального, льодовикового, водно-льодовикового та алювіального походження. Найбільш поширеними є еолово-делювіальні відклади − леси й лесоподібні суглинки, які повсюди перекривають вододіли і давні тераси річкових долин шаром 20...40 м (місцями до 70 м). Ці гірські породи багаті елементами мінерального живлення, сприятливі за фізико-хімічними властивостями для розвитку рослинності. Серед антропогенних відкладів, як корисні копалини, найбільше використовують лесоподібні суглинки (сировина для виробництва цегли, гончарної черепиці, керамзиту). Їх поклади трапляються майже в кожному районі (усього відомо 56 родовищ цегельної сировини і 3 комплексні родовища цегельної та керамзитової сировини – Щемилівське, Диканське, Козельщинське). Загальні запаси цієї сировини становлять 43 млн. т. (у середині 2000-х років видобувалося 0,4-0,5 млн. т).

У долинах річок сформувались алювіальні відклади. До антропогенових алювіальних відкладів належать родовища будівельних пісків і торфу.

Полтавська область посідає 6 місце в Україні за покладами торфу. Зокрема, понад 50 родовищ торфу розвідано в долинах річок західної й північної частин Полтавщини (Удайське, Оржицьке, Хорольське тощо). На жаль, в останні роки видобуток торфу навіть з найбільших родовищ практично зупинено. У основному торф використовують як органічне добриво.

Запаси пісків різної якості на Полтавщині складають 15 млн. тонн (річний видобуток в останні роки становить 188 – 294 тис. м³). Офіційно зареєстровано 15 родовищ і 35 проявів цієї сировини. Найбільші піщані кар’єри: Гадяцький, Засульський (Лубенський район), Малоперещепинський (Новосанжарський район), Грибівський, Шевченківський, Яциново-Слобідський (Полтавський район). У Зінківському, Кременчуцькому та Гадяцькому районах серед неогенових відкладів є поклади високоякісного чистого кварцового піску і кольорових його різновидів, придатних для виробництва скла і силікатної цегли.

На Полтавщині виявлено 20 джерел мінеральних вод, які відносять до хлоридно-натрієвих, гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих (вуглекислих). Найвідоміше з них − Миргородське родовище. Між Яреськами та Шишаками є джерело мінеральної води, назване "Гоголівська". За хімічним складом вона близька до Миргородської, але має меншу мінералізацію. У селищі Нові Санжари були відкриті мінеральні води, які за хімічним складом близькі до джерел „П’ятигорський нарзан”, „Сойми” та аналогічні водам Трускавця та Слов'янська. У глибинних горизонтах ДДЗ залягають термальні води з практично невичерпними запасами.

Є також родовища дуже мінералізованих вод і ропи. Зокрема, слід відзначити родовища бішофіту — насиченого (з мінералізацією 450-650‰) розчину хлориду магнію (MgCl₂·6H₂O), зі значними домішками брому, йоду, бору, меншими — кремнію, рубідію, молібдену тощо. Бішофіт видобувається з глибини 1800-2600 м (із соленосних лінз у нижньопермських відкладах, утворених близько 277 млн. р. тому), за допомогою свердловини №6 на Східно-Полтавському родовищі (с. Копили Полтавського району), та Затуринському родовищі в межах Полтави. Виявлений він і в Машівському районі. Бішофіт використовують у медицині (для лікування гіпертонії, розладів нервової системи), можуть використовувати як харчові добавки у тваринництві, комплексне азотно-магнієве рідке добриво, для виготовлення засобів боротьби з пожежами, обмерзання доріг, пилом у шахтах, у будівництві тощо.